ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 490/11851/16-а

У грудні 2016 року Грабчинська Т. О. звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Миколаївського міського голови Сєнкевича О. Ф., у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.12.2016, просила:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Миколаївського міського голови від 13.10.2016 № 267р «Про зупинення дії рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11» (в частині дії пункту 1.2. вказаного рішення - нежитлове приміщення, розташоване по вул. Московській, 11/5 у м. Миколаєві );

- зобов`язати Миколаївського міського голову Сєнкевича О. Ф. підписати та видати витяг з рішення від 11.10.2016 № 9/11 (щодо пункту 1.2. вказаного рішення - нежитлове приміщення, розташоване по вул. Московській, 11/5 у м. Миколаєві ).

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.01.2017 у задоволенні адміністративного позову Грабчинської Т. О. відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2017 постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.01.2017 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов Грабчинської Т. О. задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Миколаївського міського голови щодо невнесення на повторний розгляд Миколаївської міської ради рішення цієї ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11» у частині об`єкта, зазначеного у підпункті 1.2 пункту 1 рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11; зобов`язано Миколаївського міського голову внести на повторний розгляд ради рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11» у частині об`єкта, зазначеного у підпункті 1.2 пункту 1 рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016. № 9/11. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2020 постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.01.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2017 скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

За заявою Грабчинської Т. О. про направлення справи за встановленою юрисдикцією ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.09.2020 справу № 490/11851/16-а передано до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою судді Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2020 позов Грабчинської Т. О. залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.10.2020 на виконання ухвали про усунення недоліків від Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Грабчинської Т.О. надійшла заява з уточненою позовною заявою від 07.10.2020, у якій позивачка просила визнати розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. від 13.10.2016 № 267р, яким було зупинено дію рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають реалізації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11», незаконним та скасувати його в частині об`єкта, зазначеного у підпункті 1.2 пункту 1 рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачкою за наявності для цього відповідних правових підстав подано заяву про приватизацію об`єкта нерухомості, який було орендовано нею за укладеним з Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради договором оренди. За результатами розгляду цієї заяви Миколаївською міською радою прийнято рішення, яким внесено зазначене майно до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації, з визначенням способу приватизації як «викуп».

Проте Миколаївським міським головою Сєнкевичем О.Ф. розпорядженням від 13.10.2016 № 267р необґрунтовано та безпідставно зупинено дію зазначеного рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 у порядку частини 4 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а у подальшому не дотримано визначеного законодавством порядку щодо винесення зупиненого рішення на повторний розгляд або звернення до суду з метою його оскарження, чим порушено право ФОП Грабчинської Т.О. на приватизацію орендованого приміщення шляхом викупу.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 позов ФОП Грабчинської Т.О. задоволено. Визнано незаконним (протиправним) розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. від 13.10.2016 № 267р, яким зупинено дію рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають реалізації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11» та скасовано це розпорядження в частині об`єкта, зазначеного у підпункті 1.2 пункту 1 рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 змінено та викладено пункт 1 резолютивної частини рішення в наступній редакції: « 1. Позов Фізичної особи-підприємця Грабчинської Т. О. задовольнити частково»; доповнено резолютивну частину рішення пунктом 3 наступного змісту: « 3. У задоволенні вимог про зобов`язання Миколаївського міського голови Сєнкевича О. Ф. підписати та видати витяг з рішення № 9/11 від 11.10.2016 - відмовити». Пункт 2 резолютивної частини рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2021 року Миколаївський міський голова Сєнкевич О.Ф. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 у частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 490/11851/16-а за касаційною скаргою Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.02.2022.

ФОП Грабчинська Т.О. у відзиві на касаційну скаргу зазначила про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 без змін.

23.02.2022 у судовому засіданні у справі № 490/11851/16-а було оголошено перерву до 09.03.2022.

09.03.2022 судовий розгляд справи № 490/11851/16-а Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся, зважаючи на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, згідно з яким в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2022 справу № 490/11851/16-а передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Суховий В.Г.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Сухового В.Г., ухвалою від 12.04.2022 призначено касаційну скаргу у справі № 490/11851/16-а до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.05.2022.

24.05.2022 на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання адвоката Іванової Н.М. про відкладення розгляду касаційної скарги відповідача у справі № 490/11851/16-а на іншу дату, у зв`язку із неможливістю прибуття в судове засідання 25.05.2022 з об`єктивних причин.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2022 розгляд касаційної скарги Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 у справі № 490/11851/16-а відкладено на 22.06.2022.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2022 задоволено клопотання ФОП Грабчинської Т.О. про проведення судового засідання у справі № 490/11851/16-а у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; позивачці роз`яснено, що відповідно до частини 5 статті 197 ГПК, пункту 46 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема, підсистеми відеоконференцзв`язку, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи.

Сторони в судове засідання 22.06.2022 своїх представників не направили.

ФОП Грабчинська Т.О. через свого представника засобами телефонного зв`язку повідомила Верховний Суд про відсутність технічної можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та можливість розгляду касаційної скарги відповідача на судові рішення в справі № 490/11851/16-а за її відсутності, що підтверджується довідкою від 22.06.2022, складеною секретарем судового засідання.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.

Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішені справи судами попередніх інстанцій установлено, що за результатами конкурсу на право оренди нежитлового приміщення 06.04.2015 між Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець) і ФОП Грабчинською Т.О. (орендар) укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності, за умовами якого в оренду орендарю передано в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення літ. А-2 загальною площею 59,4 кв. м, за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 11/5 , на цокольному поверсі, що знаходиться на балансі ТОВ «ЖЕК «Забота», вартість яких за експертною оцінкою становить 92 070,00 грн станом на 31.01.2015; майно передано в оренду з метою використання під торгівельну діяльність (пункт 1.1); орендна плата становить у місяць 2 574,59 грн (пункт 3.1); договір укладено строком на 1 рік, що діє з 06.04.2015 по 06.04.2016 включно (пункт 10.1).

Відповідно до договору від 06.05.2015 про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого або іншого майна, що належить до комунальної власності від 06.04.2015 № 7554 ( вул. Московська, 11/5 ), пункт 3.1 договору викладено в редакції, відповідно до якої орендна плата визначається на підставі Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, затвердженого рішенням міської ради від 20.10.2011 № 10/15 (із змінами та доповненнями), і становить без ПДВ у травні 2015 року 30,00 грн.

Такі зміни умов договору в частині розміру орендної плати, за твердженням позивачки, було зумовлено тим, що на час підписання акта прийняття-передачі орендованого майна стан орендованих приміщень виявився непридатним для їх використання відповідно до мети договору оренди (торгівельна діяльність).

10.07.2015 ФОП Грабчинську Т.О. звернулася до Миколаївського міського голови з заявою про приватизацію орендованого нею нежитлового приміщення площею 59,4 кв. м, за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 11/5 .

У листі від 02.06.2015 № 921/10.01-07/15 Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради з урахуванням рекомендацій постійної комісії міської ради з питань управління комунальною власністю міста від 26.05.2015 № 146, повідомило ФОП Грабчинську Т.О. про надання дозволу на проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна.

За результатами розгляду (у тому числі заяви ФОП Грабчинської Т.О. ) Миколаївською міською радою прийнято рішення від 11.10.2016 № 9/11, яким доповнено перелік об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації», об`єктами, серед яких зазначено і приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 11/5 , орендоване позивачкою. У пункті 2 рішення визначено спосіб приватизації цих об`єктів - «викуп».

На підставі розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. відповідно до пункту 4 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зупинено дію рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11.

ФОП Грабчинська Т.О. у позові (уточненому на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2020), предметом якого є вимога про визнання незаконним і скасування цього розпорядження у частині, що стосується орендованих позивачкою приміщень, зазначала, що Миколаївським міським головою Сєнкевичем О.Ф. порушено Регламент Миколаївської міської ради, затверджений рішенням від 28.01.2016 № 2/5, та не дотримано визначеного законодавством порядку щодо винесення зупиненого рішення на повторний розгляд або звернення до суду з метою його оскарження, чим порушено право позивачки на приватизацію орендованого приміщення шляхом викупу.

Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що розпорядження відповідача не відповідає положенням Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема пункту 4 статті 59, та Регламенту Миколаївської міської ради, зокрема частині 4 статті 34, пункту 5 статті 23, оскільки не містить викладення підстав його прийняття (зауважень міського голови) та посилання на наявність будь-яких додатків до розпорядження; відповідачем відповідне рішення на повторний розгляд Миколаївської міської ради не виносилося, до порядку денного пленарних засідань Миколаївської міської ради повторно не включалося та не розглядалося. Такими діями відповідача, за висновками суду, порушено право позивачки, оскільки остання мала законні очікування на приватизацію орендованого нерухомого майна, проте внаслідок прийняття Миколаївським міським головою оскаржуваного розпорядження та його подальшої бездіяльності позивачка не має можливості реалізувати своє право.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши позовні вимоги, які було заявлено Грабчинською Т.О. в позові, поданому до адміністративного суду, рішення місцевого господарського суду змінив та виклав пункт 1 резолютивної частини рішення в редакції, відповідно до якої позов ФОП Грабчинська Т.О. задоволено частково; доповнено резолютивну частину рішення пунктом 3, за змістом якого у задоволенні вимог про зобов`язання Миколаївського міського голови Сєнкевича О. Ф. підписати та видати витяг з рішення № 9/11 від 11.10.2016 відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність оскарженого у справі розпорядження міського голови, оскільки воно не відповідає вимогам частини 4 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що є підставою для його скасування. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення судом першої інстанції положень статті 13, частини 5 статті 46 ГПК щодо вирішення позовних вимог ФОП Грабчинської Т.О. про зобов`язання Миколаївського міського голову Сєнкевича О. Ф. підписати та видати витяг з рішення від 11.10.2016 № 9/11 (щодо пункту 1.2. вказаного рішення - нежитлове приміщення, розташоване по вул. Московській, 11/5 у м. Миколаєві ). Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки такий спосіб захисту не відповідає визначеним чинним законодавством способам захисту порушених прав і не призведе до їх відновлення.

У поданій касаційній скарзі Миколаївський міський голова Сєнкевич О.Ф. зазначив про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема скаржник зауважив, що судом першої інстанції у порушення статей 46, 164 ГПК розглянуто вимоги позивачки зі зміненим предметом позову, про що відповідачу відомо не було; як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції при вирішенні спору вийшли за межі позову, оскільки позивачкою підстави позову не обґрунтовувалися порушенням відповідачем Регламенту Миколаївської міської ради; поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася та обставина, що позивачкою належним чином не усунуто недоліки позовної заяви відповідно до ухвали суду від 16.09.2020, що в силу частини 4 статті 174 ГПК є підставою для повернення позовної заяви; судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті неправильно застосовано положення статей 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки оспорюване розпорядження видане у межах компетенції міського голови та у порядку, передбаченому законом, у тому числі щодо наведення обґрунтованих зауважень для прийняття оскаржуваного розпорядження та зупинення рішення міської ради, при цьому судами не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі 490/5198/17, від 18.12.2019 у справі № 813/5033/17. Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо можливості суду самостійно розцінювати зміст заяви як заяву про зміну предмета/підстав позову або як заяву про усунення недоліків позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У частині 3 статті 300 ГПК зазначено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

З огляду на матеріали справи № 490/11851/16-а на момент звернення до суду в порядку адміністративного судочинства предметом позову фізичної особи Грабчинської Т.О. були вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.12.2016), заявлені до Миколаївського міського голову Сєнкевича О. Ф. , про визнання незаконним і скасування розпорядження Миколаївського міського голови від 13.10.2016 № 267р «Про зупинення дії рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11» (в частині дії пункту 1.2. вказаного рішення - нежитлове приміщення, розташоване по вул. Московській, 11/5 у м. Миколаєві ); зобов`язання Миколаївського міського голову Сєнкевича О. Ф. підписати та видати витяг з рішення від 11.10.2016 № 9/11 (щодо пункту 1.2. вказаного рішення - нежитлове приміщення, розташоване по вул. Московській, 11/5 у м. Миколаєві ).

У подальшому в процесі розгляду цієї справи постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2020 було скасовано постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.01.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2017 і закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, а ухвалою цього ж Суду від 01.09.2020 справу № 490/11851/16-а передано до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою судді Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2020 позов Грабчинської Т. О. залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.10.2020 на виконання ухвали про усунення недоліків від Грабчинської Т.О. вже як фізична особа - підприємець надійшла заява з уточненою позовною заявою від 07.10.2020 (т. 2 а.с. 63-70), у якій позивачка просила визнати розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. від 13.10.2016 № 267р, яким було зупинено дію рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають реалізації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11», незаконним та скасувати його в частині об`єкта зазначеного у підпункті 1.2 пункту 1 рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11.

Ухвалою судді Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 позовну заяву ФОП Грабчинської Т.О. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

За результатами розгляду справи Господарським судом Миколаївської області 16.06.2021 постановлено рішення, яким позов ФОП Грабчинської Т.О. задоволено. Визнано незаконним (протиправним) розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. від 13.10.2016 № 267р, яким зупинено дію рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11 «Про внесення доповнень до переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають реалізації, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 № 17/11» та скасовано це розпорядження в частині об`єкта, зазначеного у підпункті 1.2 пункту 1 рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2016 № 9/11.

Це рішення було оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 5).

Суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, змінюючи рішення суду першої інстанції та вирішуючи позовні вимоги з урахуванням вимог первісного позову, поданого в порядку адміністративного судочинства, послався на порушення судом першої інстанції, зокрема положень частини 5 статті 46 ГПК.

Так, відповідно до частини 5 статті 46 ГПК, якою урегульовано процесуальні права та обов`язки сторін (у тому числі щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог), у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

З огляду на матеріали справи, яка розглядається, господарський суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі (ухвала від 15.10.2020), установив відповідність поданої ФОП Грабчинської Т.О. позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК, вважаючи недоліки позовної заяви усунутими в установленому процесуальним законом порядку.

Натомість суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 14, 269 ГПК фактично прийняв і розглянув позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, обґрунтувавши відмову у задоволенні позовних вимог (зобов`язання Миколаївського міського голову Сєнкевича О. Ф. підписати та видати витяг з рішення від 11.10.2016 № 9/11), обставинами того, що зазначений спосіб захисту не відповідає визначеним чинним законодавством способам захисту порушених прав і не призведе до їх відновлення.

Разом із тим, як свідчать матеріали справи, правовою підставою позову про визнання розпорядження міського голови від 13.10.2016 № 267 незаконним та його скасування, який було подано до Господарського суду Миколаївської області, ФОП Грабчинською Т.О. було визначено між іншим положення частини 4 статті 34 Регламенту Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням від 28.01.2016 № 2/5, що також було предметом розгляду в суді першої інстанції та покладено в основу судового рішення про задоволення позову, проте при вирішенні спору в суді апеляційної інстанції такі обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги ФОП Грабчинської Т.О. , не були предметом судового розгляду, а відтак і не отримали відповідної правової оцінки апеляційного суду при ухваленні судового рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові, розглянувши позов первісно поданий Грабчинською Т.О. як фізичною особою в порядку адміністративного судочинства, обмежившись посиланням на те, що спір стосується майнового інтересу позивача, з огляду на предмет і підстави заявленого позову не обґрунтував належним чином наявність/відсутність порушених прав і законних інтересів, що стали підставою для подання позову позивачкою саме як фізичною особою у правовідносинах, пов`язаних зі здійсненням нею господарської діяльності.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частин 1, 2 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд розглянув позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не розглянув підстави позову, які заявлялися в господарському суді першої інстанції.

Зазначені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК), у тому числі з огляду на те, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду саме в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Суд касаційної інстанції, переглянувши у касаційному порядку судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що допущені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права згідно з частиною 3, частиною 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскарженого судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд