ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/18340/20

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати недійсним договір найму (оренди) нежитлових приміщень, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) «Готель «Уолл Стріт», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В. від 16 вересня 2020 року за реєстровим № 682; визнати недійсним договір найму (оренди) нежитлових приміщень, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Готель «Уолл Стріт», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В. від 16 вересня 2020 року за реєстровим № 683.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 як співвласник не надавала згоду ОСОБА_2 на розпорядження частиною спільного майна.

Також ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила: заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_4 , тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви Лопатенко А. І., виданої 14 вересня 2018 року за реєстраційним номером № 77/701-н/77-2018-3-2504, до набрання чинності рішення суду у цій справі; заборонити ТОВ «Готель «Уолл Стріт» вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі укладати договори суборенди та передавати права на вказане приміщення чи його частину третім особам у будь-якій формі до набрання чинності рішенням суду у цій справі; заборонити суб`єктам державної реєстрації прав у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам - юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори, всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) договорів оренди нерухомого майна, інших речових прав на нежитлові приміщення міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду у цій справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав для забезпечення позову в обраний представником позивачки спосіб, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні заяви, виходячи із того, що власниками спірних нежитлових приміщень міні-готелю по 1/2 частці є позивачка та відповідач ОСОБА_2 , таким чином, обидва мають право користуватись та розпоряджатись відповідною часткою спірного нерухомого майна, але позивачкою заявляються вимоги про забезпечення позову стосовно всього об`єкту міні-готелю, що суд першої інстанції вважав неспівмірним. Окрім цього, суд першої інстанції врахував, що стороною позивачки не надано належного обґрунтування обраного нею заходу забезпечення позову з точки зору гарантування ефективного захисту її прав, та докази того, що у випадку незастосування визначеного представником заходу забезпечення позову, стане неможливим чи утрудненим виконання можливого рішення про задоволення позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року про відмову в забезпеченні позову скасовано, ухвалено нове судове рішення. Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_4 , тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви Лопатенко А. І., виданої 14 вересня 2018 року за реєстраційним номером № 77/701-н/77-2018-3-2504, до набрання чинності рішення суду у цій справі.

Заборонено ТОВ «Готель «Уолл Стріт» вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі укладати договори суборенди та передавати права на вказане приміщення чи його частину третім особам у будь-якій формі до набрання чинності рішенням суду у цій справі.

Заборонено суб`єктам державної реєстрації прав, у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам - юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори, всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) договорів оренди нерухомого майна, інших речових прав на нежитлові приміщення міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду у цій справі.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву позивачки про забезпечення позову, апеляційний суд врахував, що за твердженням ОСОБА_1 наразі об`єкт нерухомого майна перебуває у фактичному володінні відповідача, який використовує нерухомість у своїй підприємницький діяльності шляхом надання її у користування третім особам, які позивачці невідомі. Між позивачкою та відповідачем склалися неприязні стосунки, відповідач вчиняє протиправні дії відносно позивачки, погрожує їй фізичною розправою та знищенням належного їй майна. Оскільки, на думку апеляційного суду, з матеріалів справи вбачається наявність об`єктивного спору між сторонами, беручи до уваги предмет спору, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачкою правильно обрано спосіб забезпечення позову. При цьому апеляційний суд звернув увагу, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача в повній мірі та носить тимчасовий характер.

У липні 2021 року ТОВ «Готель «Уолл Стріт» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року (з пропуском строку на касаційне оскарження), в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати пункт 2 оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині заборони ТОВ «Готель «Уолл Стріт» вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року в цій частині залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема заходи забезпечення позову не відповідають змісту порушеного, на думку позивачки, права, та не є співмірними із заявленими позовними вимогами. Крім того, суд фактично вжив заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог.

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року (з пропуском строку на касаційне оскарження), в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати пункти 1, 3 оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині заборони ОСОБА_2 та суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року в цій частині залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема заходи забезпечення позову не відповідають змісту порушеного, на думку позивачки, права, та не є співмірними із заявленими позовними вимогами. Крім того, суд фактично вжив заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшли відзив на касаційну скаргу ТОВ «Готель «Уолл Стріт» та відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в яких, посилаючись на необґрунтованість касаційних скарг, позивачка просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки вона є законною.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційні скарги ТОВ «Готель «Уолл Стріт» та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 передані на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 04 серпня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено ТОВ «Готель «Уолл Стріт» строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 522/18340/20 з Приморського районного суду м. Одесита встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 04 серпня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 522/18340/20 надійшли до Верховного Суду.

У листопаді 2021 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до Верховного Суду надійшло клопотання про повернення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.

У грудні 2021 року матеріали справи № 522/18340/20 направлені до Приморського районного суду м. Одеси для продовження розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна нежитлові приміщення міні-готелю за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Предметом спору є визнання недійсними договорів найму (оренди) нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладених 16 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Готель «Уолл Стріт» за реєстраційними № 682, 683.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками спірних нежитлових приміщень міні-готелю, по 1/2 частці кожний у праві спільної часткової власності, між ними, як вказувала позивачка, існує спір, конфліктна ситуація, у тому числі погрози з боку ОСОБА_2 , у свою чергу, об`єкт нерухомого майна перебуває у фактичному володінні ОСОБА_2 , який одноосібно використовує нерухомість у своїй підприємницький діяльності шляхом надання її у користування третім особам, без погодження із позивачкою, а забезпечення позову у цій ситуації направлено на охорону матеріально-правових інтересів ОСОБА_1 від можливих недобросовісних дій відповідачів і не є обмеженням прав відповідачів у повній мірі та носить тимчасовий характер.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, що апеляційним судом дотримано. Також застосовані апеляційним судом заходи забезпечення позову відповідають критерію співмірності вимогам позивачки, із якими вона звернулася до суду (визнання недійсними договорів оренди нежитлових приміщень міні-готелю, укладених з ТОВ «Готель «Уолл Стріт»), принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін.

Посилання ТОВ «Готель «Уолл Стріт» та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на неврахування апеляційним судом правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, 06 грудня 2018 року у справі № 727/3856/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 03 листопада 2020 року у справі № 910/7716/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 910/16370/20, зводяться до незгоди заявників з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявники намагаються досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу, на предмет подібності треба оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням, чи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду при прийнятті цієї постанови враховує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими до публічного доступу, Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 04 липня 2022 року задовольнив заяву представника ОСОБА_1 , прийняв відмову представника ОСОБА_1 від позову, пред`явленого до ОСОБА_2 , ТОВ «Готель «Уолл Стріт», про визнання договорів оренди нежитлових приміщень недійсними та закрив провадження у цивільній справі за цим позовом.

Отже, висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом апеляційної інстанції правильно застосовані.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норм права в оскаржуваній постанові апеляційного суду є очевидним.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду