ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 206/362/20

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» (далі - ТОВ «Схід Фінанс»), третя особа - державний реєстратор Виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунова О. О. (далі - державний реєстратор Колтунова О. О.), про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису в реєстрі права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 66 000,00 дол. США, що складає 333 300,00 грн за курсом Національного банку України на момент укладення цього договору, в порядку і на умовах, визначених цим договором.

29 лютого 2008 року між сторонами також було укладено договір іпотеки, відповідно до якого у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 лютого 2008 року в іпотеку передано домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельна ділянка, яка знаходиться за цією же адресою, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконував, в результаті чого виникла заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2008 року, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2011 року у справі № 2-201/11 за позовом ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2008 року в сумі 483 395 грн, відсотки за користування кредитом - 81 447,18 грн, штраф за несвоєчасне погашення кредиту, сплату процентів за користування кредитом - 19 947,52 грн, заборгованість по сплаті щомісячної комісії в сумі 1 392,33 грн. Рішення набрало законної сили 25 січня 2011 року.

На підставі зазначеного рішення суду Самарським відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 52320905.

Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження № 52320905 від 02 травня 2019 року виконавчий документ, стягувач - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», боржник - ОСОБА_1 , виконано у повному обсязі, стягнуто за виконавчим документом 529 327,00 грн.

29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням виключити з реєстру іпотек і заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження майна домоволодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009, на АДРЕСА_1 , які є предметом договору іпотеки від 29 лютого 2008 року, у зв`язку з фактичним виконанням кредитного договору від 28 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ним.

ОСОБА_1 зазначав, що відповіді на це від банку не отримав, тому звернувся до суду з позовом про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненим договору іпотеки, виключення з Реєстру іпотек і заборон відчуження запису про іпотеку і заборону відчуження майна щодо спірного майна.

Позивач вказував, що згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 грудня 2019 року йому стало відомо, що 14 листопада 2019 року державним реєстратором Колтуновою О. О. зареєстровано право власності на предмет іпотеки: домоволодіння та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , власником якого стало ТОВ «Схід Фінанс».

Підставою внесення запису № 34210800 про право власності на предмет іпотеки є рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 19 листопада 2019 року, прийнятого на підставі договору іпотеки від 29 лютого 2008 року та договору про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами № 3718 від 19 липня 2019 року.

Позивач вказує, що не отримував жодних повідомлень щодо відступлення права вимоги, до того ж зазначене відступлення відбулось після фактичного виконання рішення суду про стягнення боргу.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення від 19 листопада 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме - домоволодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009, що знаходиться на АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Колтуновою О. О.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 34210800 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Схід Фінанс» на нерухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009 на АДРЕСА_1 .

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 22 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано рішення, індексний номер 49747889 від 19 листопада 2019 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009 на АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Колтуновою О. О.

Скасовано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис № 34210800 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Схід Фінанс» на нерухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009 на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основне зобов`язання за кредитним договором виконано. У зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 всієї суми заборгованості за кредитним договором, таке зобов`язання припинилось на підставі статті 593 ЦК України, внаслідок чого припинилось право застави (іпотеки).

Також суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ТОВ «Схід Фінанс» не надано належних доказів щодо направлення ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення, на виконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Схід Фінанс» залишено без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, зауваживши, що визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в цьому випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Отже, дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпечене за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Схід Фінанс», у якій заявник просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу оскарження судових рішень, та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14?711цс19), постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17).

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Схід Фінанс» надало суду належні та допустимі докази щодо надіслання ОСОБА_1 письмового повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, заяви (вимоги) про порушення основного зобов`язання (усунення порушень), в якій позивачу запропоновано протягом 30-денного строку з дати її отримання сплатити в повному обсязі заборгованість за кредитним договором, а також підтвердження про їх отримання боржником.

Також заявник вказує, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачає відчуження заставного майна в примусовому порядку, тоді як реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження є добровільною, оскільки, підписуючи договір, сторони погодили таку можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пашніна А. В., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позивач вказує, що рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 19 листопада 2019 року, зареєстрованого державним реєстратором Колтуновою О. О., прийнято з порушенням вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду у березні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

12 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 28 лютого 2008 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 36/в, відповідно до умов якого, банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 66 000,00 дол. США, що складає 333 300,00 грн за курсом Національного банку України на момент укладення цього договору.

29 лютого 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки № 11, відповідно до якого у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором в іпотеку передано домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка знаходиться за цією ж адресою, кадастровий номер 1210100000:09:374:0009.

Встановлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2011 року у справі № 2-201/11 за позовом ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2008 року в сумі 483 395,00 грн, відсотки за користування кредитом - 81 447,18 грн, штраф за несвоєчасне погашення кредиту, сплату процентів за користування кредитом - 19 947,52 грн, заборгованість по сплаті щомісячної комісії в сумі 1 392,33 грн. Рішення набрало законної сили 25 січня 2011 року.

На підставі зазначеного рішення суду Самарським відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 52320905.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження № 52320905 від 02 травня 2019 року, виконавчий документ, за яким стягувачем є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», боржником ОСОБА_1 , виконано фактично у повному обсязі, та стягнуто за виконавчим документом 529 327 грн.

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 14 листопада 2019 року державним реєстратором Колтуновою О. О. зареєстровано право власності на предмет іпотеки: домоволодіння та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , власником якого стало ТОВ «Схід Фінанс». Підставою внесення запису № 34210800 про право власності на предмет іпотеки є рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 19 листопада 2019 року, прийнятого на підставі договору іпотеки від 29 лютого 2008 року та договору про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 19 липня 2019 року № 3718.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Чинним законодавством передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та належним виконання умов договірних зобов`язань (кредитного договору та договору іпотеки), належним відповідачем у такій справі має бути особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

Подібні висновки щодо суб`єктного складу учасників справи викладені у постанові Великої Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 686/17779/16-ц (провадження № 14-233цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18).

Згідно з пунктом 4.1.6 іпотечного договору від 29 лютого 2008 року, у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотеко держателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 7.2 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення здійснюється: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених вище правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Таким чином, на державного реєстратора під час вчинення відповідної реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й встановити їх відповідність вимогам законодавства.

Відповідно до змісту позовної заяви, ОСОБА_1 вказав, що не отримував письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві. Матеріали справи містять докази надсилання вимоги про усунення порушень та повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, надісланих ТОВ «Схід Фінанс» ОСОБА_1 , а також повідомлення про їх отримання боржником, проте така інформації не підтвердилася інтернет-ресурсом Акціонерного товариства «Укрпошта», про що було зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У частині першій статті 37 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час укладення договору, передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

№ 61-16395св20), від 02 травня 2022 року у справі № 754/716/19 (провадження № 61-12633св21).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Схід Фінанс» проведена державним реєстратором у порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги зауважив, що банком вже використано право дострокового стягнення заборгованості у судовому порядку за кредитним договором.

Також судами встановлено, що позивачем у повному обсязі було виконано рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором за яким відбулось дострокове стягнення кредитної заборгованості на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у розмірі 483 395,00 грн, що також підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 02 травня 2019 року № 52320905, а тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про задоволення позовних вимог є правильним та обґрунтованим.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17) з огляду на таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19, від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19.

Посилаючись на неврахування судами правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), заявник вказував на те, що у цій справі та у справі, яка переглядається, вбачається подібність правовідносин, зокрема, в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Зі змісту цієї постанови вбачається, що позов поданий про визнання договорів недійсними та витребування майна, в той час як у справі, що переглядається оскаржується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису в реєстрі права власності на нерухоме майно. Відтак підстави позову є інші, що виключає подібність правовідносин.

Також, посилаючись на неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17) заявник звертає увагу на те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, цей Закон не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації, а також посилається на те, що самим фактом підписання іпотечного договору, позивач надав попередню письмову та нічим не обумовлену згоду іпотекодержателю на передачу нерухомого майна у власність іпотекодержателю (яким є ТОВ «Схід Фінанс»).

Такі аргументи не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та спростовуються усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суд першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду