ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/9178/20

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» (далі - МКП «Чернівцітеплокомуненерго») про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1269, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 421743873101, запис № 29582987, вона придбала у Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») квартиру АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотечного договору, украденого 03 жовтня 2008 року на забезпечення кредитного договору між ОСОБА_2 і ТОВ «Укрпромбанк» на суму 85 00,00 дол. США, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І. Л., зареєстрованого в реєстрі за № 5624.

Оскільки ОСОБА_4 не виконував належним чином зобов`язання за кредитним договором, банк розпочав процедуру примусового стягнення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 січня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2008 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 грудня 2015 року задоволено позов ПАТ «Дельта Банк», виселено ОСОБА_2 зі спірної квартири та знято його з реєстрації у цій квартирі.

ОСОБА_2 повторно вселився до цієї квартири, проживає в ній разом з родичами, чим чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, яка належить їй на праві власності.

Відповідач її у квартиру не пускає, стверджуючи, що квартира належить саме йому, внаслідок чого вона неодноразово зверталася до поліції.

28 липня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надіслано вимогу виселитись у строк до 01 вересня 2020 року, яку відповідачі не виконали.

Позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із квартири

АДРЕСА_1 , зобов`язати

МКП «Чернівцітеплокомуненерго» здійснити за особовим рахунком № НОМЕР_1 перерахунок заборгованості попереднього власника та споживача послуг ОСОБА_2 з надання послуг централізованого опалення квартири до моменту фактичного виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто без покладення на ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати заборгованості колишнього власника і його родичів та не включати такий борг до суми заборгованості ОСОБА_1 за послуги з теплопостачання в майбутньому.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як власник квартири через дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може користуватись та розпоряджатись належним їй майном.

Виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі спірної квартири не є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), оскільки відповідає принципу пропорційності з огляду на те, що виселення відповідача переслідує легітимну мету, зазначену у частині другій статті 8 Конвенції, а саме захист права власності на квартиру, оскільки позивач у встановленому законом порядку набула права власності на вказану квартиру, однак тривалий час не може користуватися та розпоряджатися нею через неправомірні дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У задоволенні позову в частині зобов`язання МКП «Чернівцітеплокомуненерго» вчинити дії, а саме: здійснити перерахування за послуги з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 з теперішнього власника на попереднього суд першої інстанції відмовив у зв`язку з їх безпідставністю.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 серпня 2021 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Прийняте рішення апеляційний суд обґрунтовував тим, що банк набув право власності на спірну квартиру внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, і в цьому випадку законодавством встановлено правило, згідно з яким виселення громадян з переданого в іпотеку жилого приміщення допускається з обов`язковим надання іншого житла, а ненадання особам, яких виселяють, іншого постійного житла унеможливлює їх виселення з квартири, придбаної за рахунок кредитних коштів.

Позивач не надав, а суд не здобув доказів того, що відповідачам належить інше, крім спірної квартири, нерухоме майно, в якому вони могли б проживати та яке має статус житла.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 109 ЖК України підстав для виселення відповідачів із квартири без надання їм іншого жилого приміщення.

Аргументи учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2022 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 серпня 2021 року.

Зазначає про безпідставність висновків апеляційного суду про те, що спірна квартира перебуває в іпотеці, адже ця квартира реалізована на прилюдних торгах та іпотека припинена, тому вона як власник має право на захист своїх прав.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/19 (провадження

№ 61-6021св21), від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19 тощо.

Також особа, яка подає апеляційну скаргу, посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання про поновлення відповідачеві строку на подання апеляційної скарги.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 727/9178/20, витребувано справу із Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І. Л., ПАТ «Дельта Банк» на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 грудня 2015 року, що набрало законної сили 28 січня 2016 року, у справі 727/2895/15-ц задоволено позов ПАТ «Дельта Банк», виселено ОСОБА_5 зі спірної квартири та знято його з реєстрації за адресою цієї квартири.

Згідно з даними Комунального житлового експлуатаційно-ремонтного підприємства № 17 власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 , у квартирі ніхто не зареєстрований.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 була продана на аукціоні, який відбувся 21 грудня 2018 року, покупцем є ОСОБА_1 , і за нею зареєстровано право власності.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Звернувшись з цим позовом, позивач вказувала, що вона є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, укладеного після проведеного аукціону з продажу квартири іншим власником. На підставі судового рішення колишнього мешканця (відповідача) було виселено зі спірної квартири, проте він, заперечуючи її право користування квартирою, не виконує рішення суду та не виселяється. Отже, у цій справі виникли правовідносини щодо захисту права власності позивача.

Апеляційний суд вважав, що у позові має бути відмовлено з тих підстав, що банк набув право власності на спірну квартиру у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а тому виселення з неї без дотримання статті 109 ЖК УКРСР не можливе.

Апеляційний суд дійшов висновку, що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Проте колегія суддів касаційного суду вважає такі висновки апеляційного суду помилковими.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 грудня 2015 року у справі № 727/2895/15-ц встановлено, що відповідно до протоколу від 30 січня 2014 року № 2613115 квартира АДРЕСА_1 була придбана іпотекодержателем

АТ «Дельта Банк» шляхом заліку його забезпечених вимог у рахунок ціни майна за початковою ціною, 01 серпня 2014 року АТ «Дельта Банк» отримало свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 грудня 2015 року задоволено позов АТ «Дельта Банк», виселено ОСОБА_4 з квартири без надання іншого жилого приміщення та знято з реєстрації за вказаною адресою.

Отже, питання виселення ОСОБА_4 з квартири як з іпотечного майна вирішувалось іпотекодержателем під час розгляду справи № 727/2895/15-ц, та позов було задоволено, судове рішення про виселення набрало законної сили.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 01 серпня 2014 року іпотека припинена.

Позивач ОСОБА_1 є належним власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року, укладеного між нею і ПАТ «Дельта Банк», і відповідачі чинять їй перешкоди у здійсненні права власності, оскільки повторно, без належної правової підстави, вселилися у квартиру, що належить позивачу на праві влісності.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту права власності передбачені статтями 16, 386, 391 ЦК України, серед яких усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Доки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Оскільки у цій справі виселення особи переслідує легітимну мету - захист права власності, є підстави вважати, що при розгляді вказаної справи апеляційний суд неправильно встановив зміст спірних правовідносин, помилково вважаючи їх такими, що пов`язані з виселенням із житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, а суд першої інстанції, встановивши, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, урегульовані відповідними нормами ЦК України щодо захисту права власності, дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, належним чином оцінивши подані сторонами докази, правильно встановивши обставини справи та правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, а апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції. У зв`язку із цим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду про відмову в позові та залишає в силі рішення суду першої інстанції про його часткове задоволення позову, компенсації за рахунок відповідачів підлягають витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 3 363,20 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду