ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 372/4370/20

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) «Альфа-Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: комунальне підприємство «Агенція Адміністративних послуг», Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської міської ради, про скасування запису про реєстрацію права власності та поновлення права власності на квартиру.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 30 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБ) «Укрсоцбанк», яке у подальшому змінювало своє найменування на публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Укрсоцбанк», а потім на АТ «Укрсоцбанк», та

ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 403/018/08-Ж, відповідно до якого вона отримала кредит в розмірі 56 000 доларів США.

У цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

11 червня 2019 року позивачу стало відомо, що АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки.

В подальшому АТ «Альфа-Банк» набуло всіх прав та обов`язків

АТ «Укрсоцбанк» і на підставі передавального акта від 11 жовтня 2019 року були внесені зміни до запису про право власності на спірну квартиру із зазначення АТ «Альфа-Банк» власником нерухомого майна.

Позивач вважала протиправною проведену державну реєстрацію щодо предмета іпотеки, оскільки державна реєстрація вчинена за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя та без оцінки предмета іпотеки, запис про право власності на спірну квартиру було вчинено до прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, не було отримано дозволу органу опіки та піклування.

Також зазначає, що на її адресу не надходило жодних повідомлень від банку щодо звернення стягнення на іпотечне майно та, що на ці правовідносини поширювалась дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня

2019 року у справі № 372/2629/19 за позовом ОСОБА_1 до

АТ «Укрсоцбанк», комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію було накладено арешт на спірну квартиру.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати запис про право власності: 31112784 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , який внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу), індексний номер: 46399974 від 10 квітня 2019 року, що проведена Комунальним підприємством «Агенція адміністративних послуг», з послідуючими внесеними змінами відомостей до реєстру:

08 листопада 2019 року приватним нотаріусом Іваненко О. В., індексний номер рішення: 49599124 на підставі передавального акту між

АТ «Укрсоцбанк» та АТ «Альфа-банк», серія та номер: 10221-10229, виданий 11 жовтня 2019 року.

- поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2008 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 січня 2011 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Зінченко О. М., від 14 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а обставини, на які посилається ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано протиправним та скасовано запис про право власності: 31112784 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , який внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу), індексний номер: 46399974 від 10 квітня 2019 року, що проведена Комунальним підприємством «Агенція адміністративних послуг», з послідуючими внесеними змінами відомостей до реєстру:

08 листопада 2019 року приватним нотаріусом Іваненко О. В., індексний номер рішення: 49599124 на підставі передавального акту між

АТ «Укрсоцбанк» та АТ «Альфа-банк», серія та номер: 10221-10229, виданий 11 жовтня 2019 року.

Поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2008 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 січня 2011 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходила з того, що між позивачем та банком не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, свою згоду на відчуження предмета іпотеки ОСОБА_1 не надавала. При цьому державним реєстратором було порушено послідовність дій проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, а саме: запис про право власності внесений перед рішенням про державну реєстрацію.

Крім того, зміна власника предмета іпотеки з АТ «Укрсоцбанк» на

АТ «Альфа-Банк» відбулася в період заборони рішенням суду таких дій.

У касаційній скарзі представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Усікова Л. О., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 грудня 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Усікова Л. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Обухівського районного суду Київської області.

У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, у справі № 757/13243/17, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі

№ 522/24450/14, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18, від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 754/14175/14-ц, ід 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, від 22 лютого 2021 року у справі № 344/16105/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що умовами іпотечного договору сторони погодили звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателя предмета іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Іпотекодавцю було надіслано письмове повідомлення про задоволення вимог іпотекодержателя та у подальшому на підтвердження цього було надано відповідні докази державному реєстратору.

До спірних правовідносин не застосовується положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки сторони погодили, що передача у власність іпотекодержателя предмету іпотеки є добровільним способом звернення стягнення. Крім того, позивачем не доведено, що спірна квартира використовується нею для постійного проживання.

Звертає увагу, що банком надано докази на підтвердження проведення оцінки предмета іпотеки.

Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власністю за іпотекодержателем.

Наголошує, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав законом не передбачено.

Вважає безпідставними посилання позивача на необхідність отримання дозволу органу опіки та піклування, оскільки її дитина не має майнових прав на квартиру, передану в іпотеку.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 403/018/08-Ж, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 56 000 доларів США.

На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки № 04/1-264, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

08 квітня 2019 року державним реєстратором внесено запис про право власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46399974 прийняте 10 квітня 2019 року) в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 372/2629/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк», комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію було накладено арешт на спірну квартиру і заборонено АТ «Укрсоцбанк», державному реєстратору та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з приводу відчуження, міни, дарування, передачі в оренду, внесення до статутного капіталу та розпорядження нерухомим майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з державної реєстрацією права власності та інших речових прав щодо спірної квартири.

08 листопада 2019 року приватним нотаріусом внесено зміни до запису щодо предмета іпотеки, якими право власності на квартиру було зареєстровано за АТ «Альфа-Банк», на підставі передавального акту між

АТ «Укрсоцбанк» та АТ «Альфа-Банк».

Відповідно до другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачав.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 18 травня 2022 року у справі № 487/5843/17.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 у 2019 році звернулась до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію (справа № 372/2629/19). Наразі справа № 372/2629/19 перебуває на розгляді в суді першої інстанції.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

У розглядуваній справі позовні вимоги про визнання протиправним та скасування запису про право власності та похідні вимоги щодо поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності позивача на квартиру не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 неправильно обрано спосіб захисту прав, які вона вважає порушеними.

Апеляційний суд наведеного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. Натомість суд першої інстанції, правильно по суті відмовивши у задоволенні позову, помилково мотивував своє рішення необґрунтованістю позовних вимог, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити з підстав неправильно обраного позивачем способу захисту своїх прав.

Згідно з частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, з урахуванням мотивів відмови у позові в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду