ПОСТАНОВА
головуючого Синельникова Є. В.,
суддів Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Кожух О. А., Куштана Б.П., від 15 лютого 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року він та ОСОБА_2 набули право власності, кожен по 1/2 частині, на тарний склад (літера «Б»), забійний цех (літера «В»), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера «К»), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
15 лютого 2003 року вони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, куди, крім зазначеного майна, увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Навіси, сторожова будка та свердловина з насосною не були відображені в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу, оскільки вони були допоміжними спорудами і в продавця приватного підприємства «Єком» не було на них виготовлено ні інвентарних справ, ні інших документів, оскільки відповідно до діючого на той момент цивільного законодавства на допоміжні споруди окремі правовстановлюючі документи не видавались.
Позивач вказував, що 25 лютого 2003 року ним та відповідачем було виготовлено інвентарну справу та генеральний план на комплекс придбаних ними будівель, куди були включені і допоміжні споруди: 6 навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Оскільки зазначені навіси потребували ремонту, вони вирішили їх відремонтувати та усно домовились про вкладення грошей в їх ремонт в рівних долях. Однак на початку 2008 року ОСОБА_2 заявив, що він більше не буде вкладати гроші у цей ремонт та запропонував купити його частку у навісах та артезіанській свердловині з насосною за 12 000,00 грн.
07 липня 2008 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 1/2 частини 6 навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 , за умовами якого він купив 1/2 частину зазначеного майна за ціною 12 000,00 грн. В цей же день на підставі розписки ОСОБА_2 отримав від нього 12 000,00 грн. Зазначений договір був укладений в простій письмовій формі. Відповідно до пункту 3 зазначеного договору сторони домовились, що протягом шести місяців вони мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення частини зазначеного майна на його ім`я через нотаріуса.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 , порушуючи домовленості, ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, при цьому він самостійно здійснює всі повноваження власника щодо придбаного майна, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати дійсним договір від 07 липня 2008 року купівлі-продажу 1/2 частини шести навісів та артезіанської свердловини з насосною, що знаходяться по АДРЕСА_1 ;
- визнати за ним право власності на п`ять навісів та артезіанську свердловину з насосною, що знаходяться за указаною вище адресою.
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2011 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини шести навісів та артезіанської свердловини з насосною, які знаходяться по
АДРЕСА_1 , який укладений 07 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на п`ять навісів та артезіанську свердловину з насосною, які знаходяться по
АДРЕСА_1 , а саме: навіс (літера Д) загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Е) загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Ж) загальною площею 243 кв. м; навіс (літера З) загальною площею 325,8 кв. м; навіс (літера И) загальною площею 270 кв. м; артезіанську свердловину з насосною загальною площею 16,8 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, умови якого виконано сторонами, а тому такий договір підлягає визнанню дійсним на підставі статті 220 Цивільного кодексу України, а право власності підлягає визнанню за покупцем на підставі статті 392 ЦК України.
22 травня 2020 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2020 року
ОСОБА_3 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 січня 2021 року замінено у справі відповідача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_3 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір купівлі-продажу шести навісів та артезіанської свердловини з насосною, які знаходяться по АДРЕСА_1 , крім нотаріального посвідчення, підлягав ще й державній реєстрації, у зв`язку із чим суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання його дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Позовна вимога про визнання права власності на спірне майно є похідною від позовної вимоги про визнання договору дійсним, відтак вона також задоволенню не підлягає.
Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022 року скасовано постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року, справу передано на новий апеляційний розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження, Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та переглянувши справу по суті, належно не перевірив доводи ОСОБА_3 про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не звернув належної уваги на те, що з часу ухвалення рішення районним судом минуло майже дев`ять років та формально підійшов до вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) у подібних правовідносинах, яка прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тотожне процесуальне питання щодо строку на апеляційне оскарження та наслідків його пропуску є предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду (справа № 2-3887/2009, провадження № 14-36цс21), а тому провадження у справі необхідно зупинити на підставі пункту 10 частини першої статті 252 Цивільного процесуального кодексу України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року і передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не урахував критеріїв, за якими правовідносини можуть вважатися подібними, а саме: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Зупиняючи провадження у справі на підставі пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України, апеляційний суд не звернув уваги, що поняття «подібні правовідносини» у цій справі не охоплюється лише питанням про визначення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а стосується встановлення наявності чи відчутності в особи правових підстав на апеляційне оскарження судового рішення. У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року, ухваленій у цій справі, зазначено обставини, які підлягають встановленню при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження і які суд апеляційної інстанції не встановив. Зокрема звернуто увагу, що не було досліджено питання чи має право ОСОБА_3 оскаржувати дії її покійного чоловіка, з урахуванням наявності її згоди, прямо вираженої в нотаріально посвідчених заявах. На думку ОСОБА_1 , звернення ОСОБА_3 до суду із апеляційною скаргою через значний проміжок часу після набрання судовим рішенням законної сили порушує принцип правової визначеності.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності по 1/2 частині на тарний склад (літера «Б»), забійний цех (літера «В»), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера «К»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Гонтар Л. І. за № 504.
15 лютого 2003 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та
ПП «Єком», з іншої сторони, підписано акт приймання-передачі майна на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року, куди увійшли шість тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною.
07 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі продажу 1/2 частини шести навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 1/2 частину зазначеного майна за ціною
12 000,00 грн.
В цей же день відповідно до поданої розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3 договору позивач та відповідач протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення частини зазначеного майна на ім`я ОСОБА_1 через нотаріуса.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У відповідності до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
У випадках, встановленихпунктом 10частини першої статті 252 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду справи у касаційному порядку (пункт 14 частини першої статті 253 ЦПК України).
Зупинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 252 ЦПК України, є правом, а не обов`язком суду.
Зупинення провадження у справі не повинно призводити до порушення розумного строку розгляду справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.
Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування схожої (ідентичної) справи на розгляді у суді касаційної інстанції та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі з підстав, визначених пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, суд повинен з`ясувати подібність правовідносин за суб`єктним складом, змістом правовідносин, об`єктом, а отже і пов`язаність справи, яка розглядається судом касаційної інстанції, зі справою, що є предметом розглядуу, та вказати, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи.
Зупиняючи провадження у справі на підставі пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Великою Палатою Верховного Суду переглядається у касаційному порядку справа, у якій мають бути вирішені тотожні процесуальні питання щодо застосування процесуальних норм, які визначають строк на апеляційне оскарження та наслідки його пропуску.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 11 березня 2021 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 2-3887/2009, яка прийнята до розгляду ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 березня 2021 року (провадження № 14-36цс21).
Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стало те, що у судовій практиці існують різні підходи щодо застосування пункту 13 Перехідних положень ЦПК України та ГПК України, визначення редакції процесуального закону, який підлягає застосуванню при поданні після 15 грудня 2017 року апеляційної скарги на судові рішення, ухваленні до 15 січня 2012 року, в контексті встановленого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції Закону України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року) присічного річного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування (поновлення строку на апеляційне оскарження).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд на виконання постанови Верховного Суду від 19 січня 2022 року має вирішити питання про наявність у фізичної особи ОСОБА_3 поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.
У суду апеляційної інстанції були відсутні підстави вважати, що у справі № 2-3887/2009 (щодо присічного строку на апеляційне оскарження для органу місцевого самоврядування) Великою Палатою Верховного Суду вирішується питання у подібних правовідносинах, до вирішення якого розгляд апеляційної скарги у цій справі є неможливим. Практика застосування присічного річного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, передбаченого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції Закону України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року) не впливає на вирішення питання щодо поновлення
ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду, ухваленого у цій справі.
З огляду на наведене, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для зупинення провадження у справі, яка переглядається, до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 2-3887/2009 (провадження
№ 14-36цс21), оскільки правовідносини у цих справах за суб`єктним складом та правовим регулюванням не є подібними.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції неналежним чином визначив подібність правовідносин у зазначених справах, а отже і неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи, у зв`язку із чим зупинив провадження у справі всупереч принципу розумності строків розгляду справи.
У відповідності до частини четвертої статті 406, частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до безпідставного зупинення провадження у справі, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду