ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/9032/21

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 138 183 867,34 грн, а саме: 132 378 668,14 грн основного боргу, 1 300 347,35 грн пені, 1 380 273,84 грн 3% річних та 3 124 578,01 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії (дата акцептування 18.07.2019, ідентифікатор договору № 1196-01024; далі - договір).

18.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" приєдналось до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії (надалі - договір) та долучено до реєстру учасників ринку, що підтверджується повідомленням відповідача № 01/26879 від 18.07.2019. У вказаному повідомленні зазначено, що вищезазначений договір є публічним та укладається сторонами з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України та розміщений на офіційному сайті ДП «НЕК «Укренерго» https://ua.energy.

Відповідно до пункту 1.1 договору також визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ (сторони, відповідальної за баланс), у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Умовами пункту 10.1 договору визначено, що цей договір може бути змінений ОСП (оператором системи передачі) в односторонньому порядку у разі внесення Регулятором змін до типового договору про врегулювання небалансів електричної енергії, який є додатком 1 до Правил ринку. Договір зі змінами оприлюднюється на веб-сайті ОСП (10.3 договору).

Договірні відносини сторін по договору №1196-01024 від 18.07.2019 змінено в редакції договорів відповідно до наказів Голови правління НЕК «УКРЕНЕРГО» №534 від 26.11.2020, № 709 від 21.12.2020, № 6 від 05.01.2021, № 111 від 25.02.2021, № 141 від 16.03.2021.

За змістом пункту 1.2 договору на підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.

Згідно із пунктом 1.3 договору за цим договором СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи.

Відповідно до пункту 1.4 договору ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) та Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 307 (далі - Правила ринку).

Пунктом 1.5 договору визначено, що врегулювання небалансів електричної енергії є вчинення СВБ (стороною відповідальною за баланс, яким за договором виступає позивач) правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.

Відповідно до пункту 2.1 договору вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР (адміністратором розрахунків) для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством.

Згідно із пунктом 5.9 договору ОСП надає СВБ два примірники акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів (далі - акт), підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано.

Відповідно до пункту 5.10 договору, СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони акта.

За розрахункові періоди з 18.12.2020 по 30.08.2021 позивач виставив відповідачу (надіслав електронною поштою на ІНФОРМАЦІЯ_1) рахунки-фактури за електричну енергію для врегулювання небалансів на загальну суму 132 484 574,34 грн, які відповідно до повідомлень, доданих до справи, завантажені у систему управління ринком - MMS (http://mms.ua.energy/) відповідно до Правил ринку.

Між позивачем та відповідачем було підписано акти купівлі-продажу №ВН/21/01-№1196 від 31.01.2021 за січень 2021, № ВН/21/01-№1196 від 28.02.2021 за лютий 2021, №ВН/21/03-№1196 від 31.03.2021 за березень 2021, № ВН/21/04-№1196 від 30.04.2021 за квітень 2021, №ВН/21/05-№1196 від 31.05.2021 за травень 2021, №ВН-21/06-№1196 від 30.06.2021 за червень 2021, №ВН/21/07-№1196 від 31.07.2021 за липень 2021, чим підтверджено факт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів в узгоджених обсягах і вартості.

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП, АР) не здійснило оплату вказаних рахунків за електричну енергію для врегулювання небалансів своєчасно та у повному обсязі, тобто, АР не сплатив суму, яку зобов`язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії.

У процесі розгляду справи відповідачем надано докази оплати вартості небалансів електричної енергії у сумі 19 203 099,58 грн та заявлено клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних до 99%.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" 113 175 568, 56 грн основного боргу, 650 173, 68 грн пені, 690 136, 92 грн 3% річних, 3 124 578, 01 грн інфляційних втрат. Закрито провадження у справі в частині стягнення 19 203 099,58 грн основного боргу. В решті позову відмовлено у зв`язку із зменшенням пені та 3% річних.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані доведеністю обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості небалансів відповідно до виставлених рахунків, розмір якої підтверджений актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів за спірний період. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат, суди дійшли висновку про його обґрунтованість та арифметичну правильність. При цьому, суди зменшили розмір пені та 3% річних до 50% прийнявши до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поведінку відповідача щодо виконання зобов`язання за договором, та враховуючи принцип справедливості, балансу інтересів сторін. Водночас, у зв`язку з відсутністю предмета спору внаслідок добровільної оплати відповідачем боргу в розмірі 19 203 099,58 грн після подання позову провадження у справі в цій частині вирішено закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив:

- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: судами попередніх інстанцій застосовано статтю 625 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, стосовно того, що "сплата 3% річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові". Проте, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідач не може користуватись коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. З огляду на зазначене, а також враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є необґрунтованими, а стаття 625 Цивільного кодексу України, на думку скаржника, не підлягала застосуванню;

- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил ринку. Так, відповідно до пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил ринку (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оплата платіжного документа з банківського рахунку АР (адміністратора розрахунків, відповідача) на банківський рахунок учасника ринку (позивача) здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка. Проте в своїх розрахунках 3% річних та інфляційних втрат позивач вказував день направлення рахунка позивачем "начебто на електронну адресу відповідача", не підтвердивши факту такого направлення належними і допустимими доказами. Відтак позивач штучно збільшив період "прострочення".

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" просить закрити касаційне провадження, відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишити без задоволення касаційну скаргу в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2).

Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має право здійснювати додаткову перевірку доказів.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (див. ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). А під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

За змістом доводів касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами статті 625 Цивільного кодексу України та висловлює незгоду з судовими рішеннями в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з одного боку стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення таких нарахувань взагалі, але у той же час посилається на те, що здійснений позивачем розрахунок є арифметично невірним. При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідач не заперечував щодо розміру нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, не надавав контррозрахунок відповідних нарахувань під час розгляду справи судом першої інстанції, а ґрунтував свою позицію тільки на доводах про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з особливостями функціонування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання. Також і доводи касаційної скарги зводяться до цитування відповідачем правових висновків Верховного Суду щодо особливостей розрахунку заборгованості в частині інфляційних втрат, без зазначення того, у чому саме полягає помилка судів у цій частині.

Разом з тим, у будь-якому випадку Верховний Суд констатує, що правовідносини у всіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин. Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. У жодній із наведених скаржником справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із розрахунками за електричну енергію з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання.

Так, у справі № 910/19094/17 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення.

У справі № 910/19576/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через прострочення відповідачем строку оплати послуг перевезення вантажів.

У справі №905/305/18 спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу.

У справі № 910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на заборгованість за порушення умов договору поставки та договору про надання гарантії та які стягнуті судовим рішенням.

У справах № 924/312/18, № 922/175/18 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням умов договорів відповідно про закупівлю природного газу та договору комісії.

У справі № 910/21564/16 спір стосується стягнення боргу за договором про надання послуг процесингового центру.

У справах № 910/15714/18, № 910/5625/18 рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що у наведеному випадку не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду.

У справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Згідно із приписами пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, посилання скаржника на постанови Верховного Суду в підтвердження наявності підстави для касаційного оскарження судового рішення, що визначена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження, відтак касаційне провадження за касаційною скаргою у цій частині підлягає закриттю відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій зазначив приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

На обґрунтування пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил ринку.

Суд зазначає, що у розділі VII Правил ринку як на час виникнення спірних правовідносин так і на час касаційного перегляду відсутній пункт 7.6.4 щодо застосування якого скаржник просить Верховний Суд сформувати висновок. Водночас, з доводів касаційної скарги можна дійти висновку про те, що скаржником мається на увазі пункт 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку.

Так, відповідно до пункту 2.1 договору вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР (адміністратором розрахунків) для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку та згідно з умовами договору.

Згідно із пунктом 7.1.1 глави 7.1 Правил ринку АР встановлює регламент щодо розрахунків, у якому зазначаються формати платіжних документів і супровідних даних, що будуть надаватись в електронному вигляді.

У підпункті 7.3.1 глави 7.3 Правил ринку встановлено, що АР на щоденній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ із зазначенням суми, що СВБ зобов`язана сплатити АР, або суми, що АР зобов`язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.

Відповідно до пункту 5.13.10 глави 5.13 Правил ринку АР використовує систему розрахунків за небаланси електричної енергії для проведення відповідних розрахунків, дебетувань/кредитувань ринкових рахунків СВБ для платежів і зборів при розрахунках за небаланс. Система розрахунків за небаланси електричної енергії є частиною системи управління ринком та містить інформацію про ринкові рахунки СВБ.

Пунктом 7.7.4 пункту 7.7 Правил ринку передбачено, що оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за розрахункові періоди з 18.12.2020 по 30.08.2021 позивач виставив відповідачу (надіслав електронною поштою на ІНФОРМАЦІЯ_1) рахунки-фактури за електричну енергію для врегулювання небалансів на загальну суму 132 484 574,34 грн, які відповідно до повідомлень, доданих до справи, завантажені у систему управління ринком - MMS (http://mms.ua.energy/) відповідно до Правил ринку.

Судами також встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП, АР) не здійснило оплату вказаних рахунків за електричну енергію для врегулювання небалансів своєчасно та у повному обсязі, тобто, АР не сплатив суму, яку зобов`язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії.

Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права у подібних правовідносинах немає, оскільки попередніми судовими інстанціями встановлені у цій справі обставини невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати надісланих позивачем рахунків у строки, передбачені пунктом 7.7.4 пункту 7.7 Правил ринку, а усі доводи скаржника, зокрема і ті, що стосуються моменту виникнення у нього зобов`язання з оплати, фактично зводяться до встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.

Отже, зважаючи на встановлені господарськими судами обставини справи та підстави для часткового задоволення позовних вимог у цій справі, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/9032/21 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 910/9032/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд