ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 907/910/20

1.1 Фізична особа - підприємець Колотуха Іван Олексійович (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (далі - відповідач), у якому, просив розірвати договір № 03-13-01/97 від 31.01.2020 оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (далі - договір) та стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 31039,96 грн.

1.2 Позов обґрунтовано тим, що позивач, через обставини, які не залежали від його волі, не мав можливості завершити капітальний ремонт орендованого майна, що унеможливило його використання на умовах договору. При цьому позивач вказує, що відповідач не надав відповіді на пропозицію позивача щодо розірвання договору, у зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для його розірвання у судовому порядку та стягнення матеріальної шкоди у розмірі перерахованих коштів.

1.3 Відповідач звернувся із зустрічним позовом, у якому просив стягнути з позивача основний борг у розмірі 36 700,00 грн, пеню у розмірі 887,87 грн, три відсотки річних у сумі 221,68 грн, подвійну плату за користування річчю за весь час прострочення виконання зобов`язання по поверненню майна у розмірі 26 972,38 грн.

1.4 Зустрічний позов обґрунтований тим, що позивач не сплачував за вересень - грудень 2020 року орендну плату за договором, у зв`язку з чим у нього виник борг, на який були здійсненні нарахування пені та трьох відсотків річних, а також подвійна плата за не повернення орендованого майна.

2.1 Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.08.2021 (суддя Андрейчук Л.В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022, первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що позивач за первісним позов довів ті обставини, з якими пов`язував свої вимоги, відповідач за зустрічним позовом не довів того, що майно, передане в оренду, використовувалось позивачем на умовах оренди, тому обов`язок сплачувати орендну плату у позивача відсутній.

3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 910/14416/18, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 07.10.2019 у справі № 201/11354/15-ц, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 06.03.2019 у справі № 905/1851/17, від 29.01.2020 у справі № 910/16223/18, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 3-18гс15.

3.3 Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

4. Мотивувальна частина

4.1 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2 Предметом позовів у даній справі є первісні вимоги позивача до відповідача про розірвання договору оренди та стягнення матеріальної шкоди, а також зустрічні позовні вимоги про стягнення коштів.

4.3 Суди встановили, що 31.01.2020 між сторонами зі справи укладено договір, за умовами якого, та на підставі акта приймання-передачі майна, позивач отримав у строкове платне користування окремі нежитлові приміщення, загальною площею 220,6 кв.м, які складаються з будинків відпочинку літ.Е 1, площею 158,8 кв.м, літ.Д 1, Є 1, Ж 1, З1, кожний площею 13,3 кв.м, вбиральні, літ. Г1, площею 8,6 кв.м, які розташовані у смт Солотвино, Тячівського району, вул. Озерна, 29, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області.

4.4 Також, судами встановлено, що за змістом п. 5.4.1 договору оренди на період проведення ремонту орендованого майна орендар не звільнявся від сплати орендної плати. Відповідно, за період з січня по вересень 2020 року, позивачем було сплачено орендної плати на загальну суму 30106, 14 грн.

4.5 Суди зазначили, що згідно Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 N 2269-XII, яким сторони керувалися при укладанні договору оренди, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату встановлену договором своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; за невиконання зобов`язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

4.6 Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 5.4. цього договору оренди на орендаря покладено зобов`язання за письмовим погодженням з орендодавцем, яке видається в порядку визначеному законодавством, за рахунок власних коштів здійснювати капітальний ремонт орендованого майна.

4.7 Рішенням наглядової ради відповідача від 05.06.2020 № 05-04 надано згоду позивачу на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна шляхом проведення робіт, визначених відповідно до зведеного кошторисного розрахунку та згідно експертних звітів, погоджено проектну документацію за робочими проектами.

4.8 Листом Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області від 29.10.2020 № 425/02-21 відмовила позивачу у наданні дозволу на збір вихідних даних та проведення ремонтних робіт, оскільки частина орендованого майна знаходиться у карстонебезпечній зоні першочергової деформації поверхні, що унеможливлює проведення будь-якого виду будівельних робіт, загрожує просіданням ґрунту на невизначену глибину, несе небезпеку для життя та здоров`я громадян.

4.9 Позивач листом від 07.12.2020 звернувся до відповідача, який був ним отриманий у той же день, у якому порушував питання про розірвання договору з 01.12.2020, оскільки обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору настільки істотно змінилися, що унеможливлюють використання орендованого майна на умовах договору, але відповідач залишив цей лист без задоволення.

4.10 Зважаючи на викладене, суди дійшли висновку про те, що позивач ініціював питання про розірвання договору, оскільки орендоване майно було непридатне до користування, що підтверджується дозволом відповідача на здійснення капітального ремонту, а також тим, що такий ремонт позивач не міг здійснити з незалежних від нього обставин. У зв`язку з чим, позивач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідав.

4.11 Задовольняючи первісний позов у частині стягнення із відповідача матеріальної шкоди суди мотивували свої рішення тим, що з урахуванням відсутності факту використання майна з незалежних від позивача обставин, справедливим буде визнати суму коштів в розмірі 30106, 14 грн, яку орендар вже сплатив, втраченими для орендаря коштами, і його реальним збитком.

4.12 У касаційній скарзі скаржник як підставу для касаційного оскарження зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.13 У постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 3-18гс15, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що аналіз положень, зокрема, статей 224, 225 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

4.14 Із встановлених судами обставин справи вбачається, що неможливість здійснення капітального ремонту орендованого майна, а відтак і неможливість використання майна за призначенням у подальшому була виявлена уже після укладення договору оренди. Задовольняючи первісний позов у частині стягнення із відповідача матеріальної шкоди суди обох інстанцій не досліджували та не встановили у чому полягає протиправна поведінка боржника щодо невиконання або неналежного виконання ним зобов`язання, як і не досліджували вини боржника у понесених позивачем за первісним позовом витратах у вигляді орендної плати.

4.15 Отже, у цій частині позовних вимог судами обох інстанцій не було враховано вказаного висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній вище постанові, тому доводи, викладені у касаційній скарзі щодо виключного випадку касаційного оскарження судових рішень у цій частині касаційного оскарження, знайшли підтвердження.

4.16 За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

4.17 Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

4.18 До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

4.19 Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

4.20 Оскільки вирішуючи спір у вказаній частині суди обох інстанцій не встановили протиправної поведінка боржника щодо невиконання або неналежного виконання ним зобов`язання, не встановили вини боржника, з урахуванням викладеного, судові рішення обох інстанцій прийняті із порушенням вказаних норм права.

4.21 Оскільки вирішення спору у цій частині спору пов`язане із дослідженням та оцінкою доказів, судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а справу належить у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.22 Крім того слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.23 Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі № 910/14416/18, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про розірвання договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та зобов`язання відповідача забрати зі зберігання майно, з тих підстав, що зазначені у позовній заяві доводи про істотну зміну обставин після передачі з окремого балансу філії "Октябрьск" Підприємства на баланс державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" (на підставі наказу Мінінфраструктури України від 29.05.2018 № 238) складу вантажів тривалого зберігання (ЦО), інвентарний № 6732, на якому, за твердженням позивача, зберігалися матеріальні цінності відповідача відповідно до Договору № 111, не є достатніми підставами для його розірвання у розумінні приписів частини другої статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4.24 Верховний Суд постановою від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, де предметом позову було розірвання договору оренди приміщення для розміщення в ньому аптечного закладу, оскільки введення Кабінетом Міністрів України карантину у березні 2020 року, унеможливило позивачу використовувати приміщення відповідно до його мети, залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у позові, з огляду на відсутність умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин.

4.25 Верховний Суд постановою від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, зазначивши, що встановивши припинення дії договору оренди, з дотримання встановленого порядку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність предмету спору в частині розірвання не чинного договору, що вказує на відсутність необхідності дослідження доказів щодо наявності підстав розірвання вказаного договору та дотримання порядку його розірвання, передбаченого приписами ст. 782 ЦК України. Щодо стягнення з ФОП Мачеус О.В. на користь Управління заборгованості з орендної плати та зобов`язання ФОП Мачеус О.В. звільнити та повернути об`єкт оренди, Верховний Суд вказав, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору та вимогам законодавства України, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором оренди в частині оплати орендних платежів в повному обсязі не виконав, що стало істотним порушенням договору та підставою стягнення такої заборгованості.

4.26 Верховний Суд постановою від 07.10.2019 у справі № 201/11354/15-ц, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути майно, яке визначене умовами договору оренди, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди (невиконання вимог договору про страхування орендованого майна, порушення порядку використання майна та погіршення його стану), так як наявні підстави для його розірвання та зобов`язання відповідача повернути позивачу передане в оренду майно.

4.27 У справі № 910/9278/18 (постанова Верховного Суду від 12.11.2019) предметом позову було відшкодування шкоди, а позов обґрунтований тим, що Нацкомфінпослуг всупереч нормам законодавства було прийнято розпорядження № 3107 від 13.12.2016, яким виключено позивача з державного реєстру фінансових установ, чим завдано йому майнової та моральної шкоди.

4.28 У справі № 905/1851/17 постановою Верховного Суду від 06.03.2019 (про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди залізничного рухомого складу, заборгованості з компенсації вартості залізничного тарифу та заборгованості з компенсації вартості ремонту вагонів), була скасована постанова суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди залізничного рухомого складу.

4.29 У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 910/16223/18, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати за спірний період, а також нарахованих за цей період пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки доказів припинення орендних правовідносин між сторонами надано не було. При цьому Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що надіславши відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України, лист № 22/03-159, яким ТОВ "ПЕК "Енергоіндустрія" повідомило про неможливість користування орендованим майном через обставини за які він не відповідає, відповідач звільнений від сплати орендної плати, оскільки виходячи з засад розумності та враховуючи здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, відповідач, укладаючи договір оренди та беручи на себе зобов`язання оплачувати користування цистернами та повернути їх на умовах договору, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання вказаних вище обставин. З огляду на те, що відповідач, укладаючи договір оренди у 2016 році не міг не знати про те, що місто Горлівка з 2015 року є тимчасово окупованим населеним пунктом, на території якого здійснювалась антитерористична операція, Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в стягненні орендної плати за період з 29.03.2018 по листопад 2018 року, а також нарахованих на цю заборгованість 3% річних, інфляційних втрат та пені є такими, що прийняті при неправильному застосуванні частини шостої статті 762 ЦК України, а тому скасувавши судові рішення у цій частині, ці позовні вимоги задовольнив.

4.30 Відтак, вище наведені постанови Верховного Суду ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

4.31 Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі в іншій частині касаційного оскарження, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.32 Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.33 За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою заявника в іншій, наведеній вище частині касаційного оскарження, підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.34 Відповідно до приписів статті 129 частини 4 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,