ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 645/3067/19

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) «Укрсоцбанк», Красноградської районної адміністрації Харківської області державного реєстратора Красноградської районної адміністрації Харківської області про захист порушеного права споживача фінансових послуг, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБ) «Укрсоцбанк», яке у подальшому змінило своє найменування на АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав у кредит 48 000 доларів США.

У цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 .

Вважав кредитний договір недійсним, оскільки в ньому детально не розписана загальна вартість кредиту і банк не надавав йому окремого письмового документу з детальним розписом загальної вартості кредиту. У зв`язку з недійсністю кредитного договору також недійсним, як похідний, є іпотечний договір.

Крім того, у травні 2019 року дізнався, що АТ «Укрсоцбанк» у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки, переоформивши на себе право власності на квартиру.

Вказував, що такі дії є протиправними, оскільки в іпотечному договорі відсутнє застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; він не отримував від банку жодної вимоги про сплату боргу; не була проведена оцінка майна; банк не надав державному реєстратору необхідні документи для здійснення переоформлення права власності.

Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним кредитний договір № 825/2-40/1/7-144, укладений

13 лютого 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійним іпотечний договір № 825/4-40/9/7-159, укладений

13 грудня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 ;

- визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 лютого 2019 року, індексний номер: 45577535 від 18 лютого 2019 року Красноградської районної ради Харківської області як державного реєстратора Красноградської районної ради Харківської області Литвиненко Л. В. про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2020 року замінено відповідача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником у розглядуваній справі - АТ «Альфа-Банк».

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 вересня

2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 лютого 2019 року, індексний номер: 45577535 від 18 лютого 2019 року державного реєстратора Красноградської районної адміністрації Харківської області Литвиненко Л. В. про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірна квартира використовується позивачем як місце постійного проживання та є предметом іпотеки, переданим у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, а тому на це майно не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги в частині визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір підписаний сторонами та містить повну інформацію щодо умов кредитування. Доказів того, що

ОСОБА_1 введено в оману та/або йому не роз`яснено умов кредитування, матеріали справи не містять.

Рішення суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку

АТ «Альфа-Банк» в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення в частині задоволених вимог скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 жовтня 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 серпня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У грудні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядкуспрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження АТ «Альфа-Банк» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2019 року у справі № 757/13243/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц, від 03 вересня 2020 року у справі

№ 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі

№ 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 грудня у справі № 676/58/17, від 15 грудня 2020 року у справі

№ 922/2589/19.

Крім того, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування абзацу третьої частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції із 16 січня 2020 року (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Стверджує, що позивачем не надано доказів того, що у нього відсутнє будь-яке інше житло окрім спірного. Місце реєстрації іпотекодавця не свідчить про його фактичне проживання, оскільки належним доказом таких обставин може бути тільки акт обстеження житлових умов. Позивач з моменту направлення вимоги кредитора до моменту державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на спірну квартиру не заперечував проти таких дій.

Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанції, про те, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Звертає увагу, що відповідно приписів статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ОСОБА_1 повинен був звернутись до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності за відповідачем, визнання права власності за позивачем. Без вирішення цих вимог спір про право власності буде вирішено лише частково, а одна із сторін у майбутньому змушена буде повторно звернутись до суду із позовом про визнання, зміну або припинення речового права з метою внесення відповідних даних в державні реєстри.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що квартира є його єдиним житлом та на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

АТ «Альфа-Банк» не було позбавлене можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень щодо наявності у нього іншого житла, натомість в суді першої інстанції відповідач не заперечував факт відсутності іншого житла у позивача. Звертає увагу, що ним на підтвердження позовних вимог було надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 грудня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 825/2-40/1/7-144, відповідно до умов позичальник отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 48 000 доларів США, зі сплатою 12,75% річних та з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2014 року.

Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору кредит надається позичальнику на поточні потреби.

У цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту укладено іпотечний договір № 825/4-40/9/7-159, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктами 2.4.3., 4.5.3. цього договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Банк листом від 19 вересня 2018 року № 4452 повідомив ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

18 лютого 2019 року державний реєстратор Красноградської районної ради Харківської області Литвиненко Л. В. зареєструвала право власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час звернення банком стягнення на квартиру ОСОБА_1 ) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» (тут і далі в редакції на час звернення банком стягнення на квартиру ОСОБА_1 ) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 має загальну площу менше 140 кв. м., використовується як постійне місце проживання ОСОБА_1 та є предметом іпотеки, переданого у забезпечення вимог позичальника за кредитом, наданим на споживчі цілі, в іноземній валюті.

За таких обставин, з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», державний реєстратор не мав підстав для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній із 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в редакції, яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі, на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції (до 16 січня 2020 року), яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Отже, на момент ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій рішень у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» є правомірним та ефективним способом захисту прав позивача, з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішення державного реєстратора.

№ 295/8285/19-ц, від 19 листопада 2021 року у справі № 663/1719/19, від 06 травня 2022 року у справі № 607/28363/19.

Крім того, відповідно до положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції із 26 липня 2022 року) уразі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Посилання заявника на те, що позивачем не надано доказів того, що спірна квартира використовується ОСОБА_1 для постійного проживання та у нього відсутнє інше житло, окрім спірного, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та незгоди із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій. При цьому матеріали справи містять надані позивачем довідку про реєстрацію місця проживання та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

№ 378/596/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 грудня у справі

№ 676/58/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 922/2589/19, на які заявник посилався як на підставу касаційного оскарження.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду