ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/16771/17

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що 11 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 1 533 720,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 60 000,00 дол. США, зі строком повернення до 12 год 00 хв 11 березня 2017 року.

Того ж дня між сторонами укладений додатковий договір, яким передбачено право позикодавця на отримання процентів у розмірі 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики та погашення позики відповідно до графіку.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 11 листопада 2016 року між позивачем і ОСОБА_3 укладений договір поруки, за умовами якого остання несе перед кредитором солідарну з позичальником відповідальність за виконання ним своїх зобов`язань.

Також між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 , багатобоксові гаражі-автостоянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за тією ж адресою.

Посилаючись на те, що відповідачі допустили порушення взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого утворилась заборгованість, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

З урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1 533 720,00 грн неповернутої позики, 23 839 777,40 грн відсотків, 294 474,24 грн інфляційних втрат та 766 860,00 грн штрафу в розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

1 533 720,00 грн неповернутої позики та 294 474,24 грн інфляційних втрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі допустили порушення взятих на себе зобов`язань, що є підставою для стягнення неповернутої позики та втрат від інфляції. Оскільки позивач особисто в судовому засіданні зазначив, що передбачені договором позики та додатковим договором проценти йому були сплачені повністю, суд першої інстанції вважав позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування позикою безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав, а суд не встановив обставин, які свідчили б про застосування ним стосовно позичальника примусового порядку стягнення простроченої заборгованості.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків (процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних) скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 142 280,20 грн, з яких: 1 875 279,44 грн - проценти за користування позикою; 91 140,76 грн - 3 % річних; 3 409 000,00 грн - пеня; 766 860,00 грн - штраф.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування позикою у розмірі 1 875 279,44 грн, апеляційний суд не врахував, що строк, на який була надана позика, сплив, не з`ясував, за який період нараховані відсотки, а також не звернув уваги, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК Українияк плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Верховний Суд також вказав, що апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача 294 474,24 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, вважав, що зобов`язання між сторонами виникли в гривнях, проте не врахував, що на підтвердження укладеного договору позики у графіку розрахунків ОСОБА_2 вчинений власноручний напис про отримання 11 листопада 2016 року саме 60 000,00 дол. США із зазначенням вказаної суми цифрами та прописом. За таких обставин, враховуючи отримання позичальником грошових коштів в іноземній валюті та погашення заборгованості за договором позики від 11 листопада 2016 року також в доларах США, висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних витрат є передчасним.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних та інфляційних втрат, а також в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних та інфляційних втрат задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

3 % річних у розмірі 91 140,76 грн; штраф у розмірі 766 860,00 грнта пеню у розмірі 1 533 720,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за користування позикою, пені та інфляційних втрат відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , взявши в позику від ОСОБА_1 гроші в сумі 1 533 720,00 грн на строк з 11 листопада 2016 року до 11 березня 2017 року зі сплатою 4,5 % за кожні 30 днів користування позиченими коштами, не повернув її в обумовлений строк, у зв`язку з чим з нього солідарно з поручителем підлягає стягненню сума неповернутої позики, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, штраф в розмірі 766 860,00 грн (50 % від суми неповернутої позики) та пеня в розмірі 1 533 720,00 грн згідно з умовами договору.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині солідарного стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 штрафу у розмірі 766 860,00 грн та пені у розмірі 1 533 720,00 грн і залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 1 533 720,00 грн неповернутої позики.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, стягуючи з відповідачів пеню в розмірі 1 533 720,00 грн, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв позовні вимоги про стягнення пені. Крім того, після спливу визначеного договором строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати обумовлену в договорі неустойку.

Позивач також не надав жодного доказу на підтвердження прийняття ним рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку, у зв`язку з чим відсутні передбачені пунктом 7.4 додаткового договору до договору позики для стягнення з відповідачів штрафу в розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що стягнення з відповідачів пені і штрафу здійснено за одне і теж правопорушення, що є порушенням закріпленого в статті 61 Конституції України принципу «ніхто не може двічі бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення».

Аналіз вимог і доводів касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення пені в розмірі 1 533 720,00 грн і штрафу в розмірі 766 860,00 грн, у зв`язку з чим це судове рішення з врахуванням положень статті 400 ЦПК України в іншій частині не переглядається.

У серпні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Суд правильно установив обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права;

аргументи скаржника про незаконність задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу, оскільки, на його думку, до нього застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення, необґрунтовані.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

№ 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від

28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 14 лютого 2018 року у справі

№ 564/2199/15-ц та постановах Верховного Суду України від 21 жовтня

2015 року у справі № 6-2003цс15, від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) укладений договір позики, за умовами якого останній позичив у першого у борг 1 533 720,00 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 60 000,00 дол. США.

У пунктах 2, 3 вказаного договору позики ОСОБА_2 засвідчив, що він отримав суму позики повністю до підписання цього договору та зобов`язався повернути позикодавцю зазначений у пункті 1 цього договору борг до 12 год 00 хв

11 березня 2017 року.

Пунктом 4 договору позики передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Позичальник, у разі прострочення ним виконання грошового зобов`язання, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

11 листопада 2016 року між сторонами укладений додатковий договір до договору позики.

У пункті 1 додаткового договору зазначено, що позичальник зобов`язується повернути позику готівкою, що еквівалентно 60 000,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на день погашення позики, та сплатити проценти в строк до 11 березня 2017 року.

Пунктом 3.1 додаткового договору передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів, що становить 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключення дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.

У пунктах 3.4 - 3.6 додаткового договору сторони домовились, що погашення позики та процентів відбувається в такому порядку: в першу чергу сплаті підлягає неустойка (штраф або пеня), в другу чергу - проценти за користування позикою, а в третю чергу - сума позики. Сплата процентів здійснюватиметься наперед згідно із графіком розрахунків, що є невід`ємною частиною цього договору, у проміжні строки, що становлять 30 календарних днів. Прострочення сплати позики та/або процентів за користування позикою (згідно із графіком розрахунків) не зупиняє нарахування процентів, як протягом строку надання позики, визначеного пунктом 2.1 цього договору, так і після закінчення цього строку протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами.

Пунктом 7.3 додаткового договору визначено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого графіком розрахунків, позикодавець нараховує, а позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.

Згідно з пунктами 7.4, 7.6 додаткового договору, у разі прийняття позикодавцем рішення про стягнення процентів за користування позикою та суми позики в примусовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов`язань, встановлених пунктом 2.3 та пунктом 5.1, до позичальника застосовується штраф у розмірі 50 % відсотків від суми фактичного залишку позики на дату прийняття позикодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від суми простроченої суми.

Також 11 листопада 2016 року сторони погодили графік розрахунків, відповідно до якого встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення та сплати процентів за користування позикою. На вказаному графіку міститься підпис ОСОБА_2 про отримання 60 000,00 дол. США.

11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавцем), ОСОБА_3 (поручителем) та ОСОБА_2 (позичальником) укладений договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед позикодавцем за виконання позичальником обов`язку за зобов`язаннями, що виникають із договору позики та додаткового договору до договору позики від 11 листопада 2016 року.

У пункті 2.3 договору поруки передбачено, що поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед позикодавцем. Поручитель відповідає по зобов`язаннях позичальника у повному обсязі, тобто, за повернення позики, виплати відсотків за його користування, пені, штрафу, а також за відшкодування збитків, завданих позикодавцю невиконанням або неналежним виконанням позичальником умов договору позики та додаткового договору до договору позики.

11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 533 720,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 дол. США згідно з офіційним курсом Національного банку України, які ОСОБА_2 зобов`язується повернути у строк та на умовах, вказаних в договорі позики. На забезпечення виконання зобов`язань, зазначених у пункті 1 цього договору, іпотекодавець ОСОБА_2 передає, а іпотекодержатель ОСОБА_1 приймає в іпотеку належне іпотекодавцю на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та багатобоксові гаражі-автостоянки

№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за тією ж адресою.

11 листопада 2016 року ОСОБА_3 написала нотаріально посвідчену письмову згоду на отримання ОСОБА_2 позики в сумі 1 533 720,00 грн у ОСОБА_1

15 вересня 2017 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги (претензії) про виконання умов договору позики, які ними залишені без задоволення.

Колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

У частині першій статті 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 549, частиною третьою статті 551 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, розмір може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку і відповідає перед кредитором за порушення забезпеченого порукою зобов`язання боржником разом з останнім як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».

У справі, що переглядається:

позивач просив стягнути солідарно з відповідачів пеню та штраф за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від

11 листопада 2016 року;

умовами договору позики, укладеним 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником), передбачено зобов`язання ОСОБА_2 повернути позикодавцю борг до 12 год 00 хв

11 березня 2017 року;

пеня і штраф нараховані позивачем після настання строку повернення позики (т. 1, а. с. 107-111, 159, 161).

За таких обставин підстав для задоволення позовних вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів пені та штрафу за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 11 листопада 2016 року, що нараховані позивачем після настання строку платежу (повернення позики) - 11 березня 2017 року, немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 8 835,00 грн. Таким чином, за результатами касаційного перегляду справи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 8 835,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,