ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 263/12775/20

Описова частина

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання іпотеки такою, що припинена та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і Державного реєстру іпотек записів щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки.

Позов мотивувала тим, що 04 жовтня 2007 року вона та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») уклали кредитний договір № 11226626000 на 20 000 доларів США до 04 жовтня 2037 року під 11,8 % річних.

В забезпечення повернення кредиту вона та АКІБ «УкрСиббанк» 04 жовтня 2007 року уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

У зв`язку з посвідченням іпотечного договору приватний нотаріус наклав заборону на відчуження предмету іпотеки від 04 жовтня 2007 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 2.

Зазначила, що вчасно грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим рішенням від 07 квітня 2010 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області стягнув 168 099,65 грн з неї і поручителя ОСОБА_2 солідарно.

Наполягає, що за період з 2010 року до лютого 2016 року вона погасила заборгованість за кредитом.

Проте АТ «УкрСиббанк» з 2010 року до теперішнього часу нараховує відсотки за кредитом.

У 2014 році вона звернулась з вимогою щодо зупинення нарахування відсотків за кредитом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року, а у подальшому рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2015 року позовні вимоги про зупинення нарахування відсотків за кредитом задоволені.

У серпні 2017 року вона звернулась до АТ «УкрСиббанк» за довідкою про відсутність заборгованості за кредитом.

14 серпня 2017 року АТ «УкрСиббанк» надав відповідь про те, що остання повинна виплатити заборгованість у іноземній валюті.

20 березня 2017 року вона звернулась до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції в Донецькій області з питанням щодо роз`яснення зняття арешту, та їй роз`яснили, що для зняття заборони на відчуження необхідно надати довідку про відсутність заборгованості.

Просила суд визнати договір іпотеки нерухомого майна та земельної ділянки від 04 жовтня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 2583, припиненим, та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек відповідних записів щодо обтяження майна, яке є предметом договору іпотеки від 04 жовтня 2007 року, а саме: будинку АДРЕСА_1 .

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області рішенням від 17 травня 2021 року позов задовольнив.

Визнав договір іпотеки нерухомого майна та земельної ділянки від 04 жовтня 2007 року № 2583 припиненим.

Виключив з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записи щодо обтяження майна, яке є предметом договору іпотеки від 04 жовтня 2007 року № 2583, а саме: будинку АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що забезпечені іпотекою зобов`язання за кредитним договором виконані в повному обсязі, у зв`язку з чим зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, припиняються. Крім цього, у зв`язку із припиненням іпотечного договору, підлягає зняттю заборона відчуження нерухомого майна та виключення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек.

На рішенням суду першої інстанції АТ «УкрСиббанк»подало апеляційну скаргу.

Донецький апеляційний суд постановою від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задовольнив частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 травня 2021 року скасував.

Позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав договір іпотеки нерухомого майна та земельної ділянки від 04 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Бодягіною І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2582 припиненим.

Виключив з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записи щодо обтяження майна, яке є предметом договору іпотеки від 04 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бодягіною І. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2582, а саме: будинку АДРЕСА_2 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором припинилося шляхом його виконання в повному обсязі, похідні зобов`язання позивача перед відповідачем у вигляді іпотеки за іпотечним договором також припинились.

Встановивши відсутність зобов`язань позивача за кредитним договором укладеним з відповідачем на час розгляду справи судом, апеляційний суд вважає, що відсутні законні підстави для обмеження цивільного права щодо володіння, користування та розпорядження власністю і воно підлягає захисту у спосіб визначений позивачем.

Разом з тим, апеляційний суд встановив порушення норм процесуального права, оскільки місцевий суд розглянув справу за відсутності представника АТ «УкрСиббанк», належним чином не повідомленого про дату, час і місце засідання суду, що з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, АТ «УкрСиббанк»,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження АТ «УкрСиббанк»зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 509, 526, 598, 599, 611, 625 ЦК України, статей 1, 7, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 906/1130/17, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17, від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувало тим, що ОСОБА_1 сплатила лише заборгованість стягнуту на дату ухвалення рішення суду у національній валюті, без застосування до правовідносин сторін положень статті 625 ЦК України.

Крім того, виконання рішення суду не є підставою для припинення кредитного договору та договору іпотеки. Заборгованість за кредитним договором в повному обсязі позивачем не погашена та становить 29 518,18 доларів США.

Суд апеляційної інстанції здійснив підміну поняття «виконання зобов`язання» та «виконання рішення суду», проте ці поняття є різними, як за своєю суттю так і за правовими наслідками.

Разом з тим, виходячи з системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України, звернення з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв`язку з порушенням умов договору згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України: не припиняє правовідносини сторін кредитного договору; не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань; не звільняє боржника від обов`язку сплатити кредитору грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначила, що належне виконання зобов`язання позивачем на користь кредитора підтверджено інформацією про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним і повним виконанням судового рішення.

Отже, апеляційний суд, встановивши припинення зобов`язань позивача за кредитним договором, дійшов обґрунтованого висновку, що похідне зобов`язання у вигляді зобов`язання за іпотечним договором у позивача перед відповідачем також припинилось.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» уклали кредитний договір № 11226626000 на 20 000 доларів США до 04 жовтня 2037 року під 11,8 % річних.

Виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором забезпечено нотаріально посвідченим іпотечним договором між сторонами від 04 жовтня 2007 року про передачу позичальницею в іпотеку житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .

У зв`язку з посвідченням іпотечного договору приватний нотаріус наклав заборону на відчуження предмету іпотеки від 04 жовтня 2007 року, що зареєстрована в реєстрі за № 2.

ОСОБА_1 вчасно грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим рішенням від 07 квітня 2010 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області стягнув солідарно 168 099,65 грн з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 ..

На виконання рішення суду відкрито виконавче провадження № 51363968 про стягнення боргу з ОСОБА_1

13 червня 2016 року виконавче провадження № 51363968 про стягнення боргу з ОСОБА_1 закінчено на підставі фактичного повного виконання рішення суду.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 509, 526, 598, 599, 611, 625 ЦК України, статей 1, 7, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 906/1130/17, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17, від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором припинилося шляхом його виконання в повному обсязі, похідні зобов`язання позивача перед відповідачем у вигляді іпотеки за іпотечним договором також припинились.

Встановивши відсутність зобов`язань позивача за кредитним договором укладеним з відповідачем на час розгляду справи судом, апеляційний суд вважав, що відсутні законні підстави для обмеження цивільного права щодо володіння, користування та розпорядження власністю і воно підлягає захисту у спосіб визначений позивачем.

Разом з тим, апеляційний суд встановив порушення норм процесуального права, а саме справу суд першої інстанції розглянув за відсутності представника АТ «УкрСиббанк», належним чином не повідомленого про дату, час і місце засідання суду, що з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення цих норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) міститься висновок, що «у справі, яка переглядається, суди встановили, що особа виконав зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги».

Суд апеляційної інстанції встановив, що через порушення боржником строків сплати чергових щомісячних платежів АКІБ «УкрСиббанк» у 2010 році звернулося з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитом.

Рішенням від 07 квітня 2010 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області задовольнив позов АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 жовтня 2007 року № 11226626000 в сумі 166 279,65 грн.

Заочним рішенням 10 вересня 2014 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «УкрСиббанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання провести перерахунок суми заборгованості.

Рішенням від 18 лютого 2015 року Апеляційний суд Донецької області заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року скасував у частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання АТ «УкрСиббанк» проводити розрахунок та зарахування по кредиту, внесені після рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 квітня 2010 року у справі № 2-1138/2010 в гривнях; зобов`язання АТ «УкрСиббанк» здійснити перерозподіл грошових коштів, внесених на оплату кредиту за кредитним договором № 11226626000 після винесення рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 квітня 2010 року у справі № 2-1138/2010 по диференційному виду платежу, змінивши черговість зарахування тіла кредиту та нарахування відсотків на фактичну заборгованість по тілу кредиту відмовлено. В решті рішення суду залишив без змін.

Ухвалою від 04 вересня 2015 року Верховний Суд України відмовив.у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «УкрСиббанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання провести перерахунок суми заборгованості за заявою АТ «УкрСиббанк» про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року.

На виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження № 51363968 про стягнення боргу з ОСОБА_1

13 червня 2016 року виконавче провадження № 51363968 про стягнення боргу з ОСОБА_1 закінчено на підставі фактичного повного виконання рішення суду (а. с. 23-24).

Таким чином, АТ «УкрСиббанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до суду.

Кредитна заборгованість несвоєчасно, але погашена в повному обсязі.

Отже, у випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Зазначений висновок викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц.

Рішенням від 07 квітня 2010 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області вже стягнув з ОСОБА_1 на користь банку штрафні санкції за порушення виконання зобов`язання за кредитним договором, банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, встановив, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, а отже основне зобов`язання за кредитним договором припинилося та дійшов обґрунтованого висновку, що похідні зобов`язання позивача перед відповідачем у за іпотечним договором також припинились.

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору).

Отже, апеляційний суд, встановивши відсутність зобов`язань позивача за кредитним договором укладеним з відповідачем на час розгляду справи судом, дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для обмеження цивільного права щодо володіння, користування та розпорядження власністю.

Отже позовні вимоги про виключення записів щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що після звернення банку до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту, змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Такий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 127/4103/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Крім того, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Таким чином, зобов`язання щодо оплати нарахованих відповідачем відсотків за неправомірне користування коштами, інфляційних втрат не входять до основного зобов`язання за кредитним договором та є додатковим до основного, та не охоплено зобов`язаннями за договором іпотеки.

Зазначене узгоджується з висновком висловленим у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 724/136/20.

Крім того, відомості щодо звернення банку до суду з приводу стягнення із позивачки сум відповідно до статті 625 ЦК України у справі відсутні

Отже, висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у справах, на які посилався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду