ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 175/4123/16-ц

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи: управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» (далі - ДП «Центр державного земельного кадастру»), про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав батькам позивача, а саме: матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року за позивачем визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,15 га.

У квітні 2014 року позивач звернулась до Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у приватну власність.

Рішенням Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області 29 сесії 6 скликання від 20 червня 2014 року позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Власником суміжної земельної ділянки площею 0,13 га на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

У процесі виготовлення проекту землеустрою виготовлений план встановлення меж земельної ділянки. Із суміжними землекористувачами, зокрема, із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , межі земельної ділянки погоджені, однак ОСОБА_2 від погодження меж відмовилась, у зв`язку з чим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року визнано неправомірною відмову ОСОБА_2 у погоджені меж та визнано право позивача на приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 без підпису суміжного землекористувача - ОСОБА_2 .

У подальшому після виготовлення проекту землеустрою позивач звернулась із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, але державним кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області 18 квітня 2016 року прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з перетином спірної земельної ділянки із земельною ділянкою відповідача.

Після відмови позивач звернулась до Державного підприємства Дніпропетровської філії Центру Державного земельного кадастру і при додатковій перевірці документів встановлено помилки при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 у 2009 році, у зв`язку з цим остання запрошувалась для внесення змін у її технічну документацію, але від вчинення таких дій ОСОБА_2 також відмовилась.

03 червня 2016 року державним кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області позивачу повторно відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з тих же підстав.

Зазначає, що на запит адвоката були отримані копії документів з технічної документації на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я відповідача ОСОБА_2 , а саме: абрис земельної ділянки, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та опис меж земельної ділянки, зміст яких свідчить про незаконність приватизації земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що у зв`язку з помилками при виготовленні технічної документації, допущеними при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , які остання не бажає усунути, вона позбавлена права приватизувати спірну земельну ділянку.

Крім того позивач зазначає, що згідно відповідіархівного відділу Дніпровської районної адміністрації від 25 квітня 2017 року № М-149-2017, прізвище ОСОБА_2 в додатку до рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та користування» не значиться. Разом з тим, згідно наданого представником відповідача витягу з зазначеного рішення, ОСОБА_2 передана безкоштовно у приватну власність земельна ділянка площею 0,13 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та побутових споруд в АДРЕСА_2 . Таким чином, витяг на підставі якого був виданий державний акт на право приватної власності на землю, є сфальсифікованим, таким, що не породжує для ОСОБА_2 прав на отримання земельної ділянки у приватну власність, нікчемним і не потребує визнання його недійсним.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:

поновити строк звернення до суду, визнавши причини його пропуску поважними;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,13 га на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 .

Справа неодноразово переглядалася судами

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи: Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському району Дніпропетровської області та ДП «Центр державного земельного кадастру» про визнання недійсним рішення сільської ради залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що на земельній ділянці відповідача розташовані певні об`єкти нерухомого майна: жилий будинок, господарські будівлі та споруди та відповідно до даних технічного паспорту від 11 лютого 1994 року, згідно якого відбулася передача земельної ділянки у власність, а згодом і оформлення землевпорядної документації, будівлі та споруди на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 зведені в період з 1960 до 1988 роки, тому позивач знала або могла дізнатися про порушення її права та до моменту звернення до суду (20 жовтня 2016 року) з відповідним позовом сплило більше трьох років, тому застосуванню підлягає стаття 257 Цивільного кодексу України (ЦК України). Доказів пропуску позовної давності з поважних причин, які об`єктивно перешкодили позивачу звернутися до суду у визначений законом строк, ОСОБА_1 не надала.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2018 року виправлено допущені описки в рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи: Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському району Дніпропетровської області та ДП «Центр державного земельного кадастру» про визнання недійсним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.

Вірно зазначено предмет позову у вступній та резолютивній частині рішення, як «про визнання недійсним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю».

Постановою Дніпровського апеляційного судувід 07 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровсбкої області, треті особи - Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, ДП «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що є передчасними висновки суду апеляційної інстанції про законність набуття ОСОБА_2 земельної ділянки за оспореним державним актом на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, яке міститься в матеріалах справи, і додержання ОСОБА_2 при оформленні права власності на спірну земельну ділянку вимог земельного законодавства.

Касаційний суд вказав, що судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано жодної оцінки листу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (архівний відділ) від 25 квітня 2017 року та архівній копії рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, а також суд як на підставу для відмови у задоволенні позову, посилався на копію витягу з рішення Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, яка належним чином не засвідчена, і відповідність якої оригіналу заперечувала позивач.

Верховний суд зазначив, що під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати належну оцінку доказам, зокрема, листу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року та архівній копії рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, встановити підстави набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2 , наявність чи відсутність рішення органу місцевого самоврядування, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін і у разі доведення порушення прав позивача, належним способом захистити такі порушені права, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровсбкої області, треті особи - Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, ДП «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що про перетин земельної ділянки, яку ОСОБА_1 бажає приватизувати, з іншою земельною ділянкою ОСОБА_2 , позивач дізналася 18 квітня 2016 року, коли на підставі наявного перетину земельних ділянок державний кадастровий реєстратор прийняв рішення № РВ-1200315002016 про відмову внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, 20 жовтня 2016 року позивач звернулася до суду з даним позовом, тобто в межах трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, тому висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду не відповідає матеріалам справи, встановленим у справі обставинам та нормам матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів порушення відповідачем ОСОБА_2 її прав та норм земельного законодавства.

Апеляційний суд зазначив, що відповідачем ОСОБА_2 при оформленні права власності на земельну ділянку дотримано всі вимоги земельного законодавства, яке діяло на той час, рішення державного кадастрового реєстратора від 18 квітня 2016 року не є належним доказом реального перетину спірних земельних ділянок та не дає підстав для висновку про незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на землю згідно державного акта серії ЯИ № 073964. Крім того, звертаючись з позовом та під час розгляду справи позивач неодноразово зазначала, що межі між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 були встановлені на протязі тривалого часу між її батьками та відповідачкою, існували більше 40 років та спорів щодо межі ніколи не виникало.

Апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що державний акт про право власності на землю виданий без рішення органу місцевого самоврядування, оскільки у спірному державному акті зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Любимівської сільської ради від 29 листопада 1995 року, копія рішення завірена належним чином міститься в матеріалах справи.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнених вимог, просить: скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог; ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 73964 на ім`я ОСОБА_2 площею 0,13 га (кадастровий номер 1221484000:04:004:0098), за адресою: АДРЕСА_2 , виданий 08 грудня 2009 року на підставі рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 1997 року № 645, № 621371 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землю за № 010912006439; стягнути з відповідачів на користь позивача всі судові витрати.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі №350/67/15-ц, суд апеляційної інстанції фактично проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 лютого 2020 року.

Позивач зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що 29 листопада 1995 року рішенням Любимівською сільської ради передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 є помилковими, оскільки зазначене рішення прийнято щодо чоловіка позивача ОСОБА_7 , а витяг з рішення про передачу земельної ділянки у власність від 29 листопада 1995 року на ім`я ОСОБА_2 є сфальсифікованим. ОСОБА_2 , як спадкоємець після смерті чоловіка ОСОБА_7 , не зверталася до Любимівської сільської ради з заявою про завершення процедури приватизації земельної ділянки та надання їй дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, а без затвердження технічної документації не міг бути виданий державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 . Рішення щодо приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 органом місцевого самоврядування не приймалося.

Зміст копій документів з технічної документації на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я відповідача ОСОБА_2 , а саме: абрис земельної ділянки, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та опис меж земельної ділянки, свідчить про незаконність приватизації земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 .

Технічна документація на ім`я ОСОБА_2 не відповідає вимогам пункту 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43, Порядку безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844.

Також ОСОБА_1 зазначає, що згідно витягу з Публічної кадастрової карти України земельна ділянка, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , має неправильні координати (зміщення координат земельної ділянки на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні позивача). У зв`язку з помилками при виготовленні технічної документації, які були допущені при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 і які вона не бажає усувати, позивач позбавлена права приватизувати свою земельну ділянку та зареєструвати право власності на спірну земельну ділянку, що свідчить про порушення прав позивача.

Крім того, позивач зазначає, що дійсно спорів щодо межі не виникало між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Фактична межа не змінилася. Але через неправильні геодезичні виміри земельна ділянка відповідачки ОСОБА_2 в просторі змістилася на земельну ділянку позивача, що підтверджується Любимівської сільської ради.

У січні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Відповідач зазначає, що згідно Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх вимог щодо незаконності державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 , та як наслідок порушення прав користування позивача на земельну ділянку, що виключає задоволення його вимог в частині скасування спірного державного акту.

Рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року прийнято на виконання та на підставі чинного станом на 29 листопада 1995 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок».

З огляду на наведену підставу звернення з позовом, зазначає, що ОСОБА_2 та Любимівська сільська рада Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області є неналежними відповідачами у справі, а позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав. Так, для захисту свого порушеного права має звернутися до відповідного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання відмови державного реєстратора ДП Дніпропетровської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру незаконною, зобов`язання вчинити відповідні дії з виправлення помилок та державної реєстрації.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строкна касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження, витребувано з суду першої інстанціїсправу № 175/4123/16-ц.

У січні 2022 року матеріали цивільної справи № 206/3502/20 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року ОСОБА_1 належить успадкований нею житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,15 га.

Вказаний житловий будинок належав батькам позивача: матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачу ОСОБА_2 згідно рішення Любимівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських та побутових споруд в АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення 08 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 073964 на право власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 152 ЗК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зроблено висновок, що «суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 161/19713/19 (провадження № 61-2435св21) зроблено висновок, що «стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням статей 152, 155 ЗК України, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідачем ОСОБА_2 при оформленні права власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 дотримано всі вимоги земельного законодавства, позивач не надала належних та допустимих доказів порушення її прав спірним державним актом.

Посилання на висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 350/67/15-ц є необґрунтованими та не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аргументи касаційної скарги щодо фальсифікації витягу з рішення про передачу земельної ділянки у власність від 29 листопада 1995 року на ім`я ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки наявна в матеріалах справи копія витягу належним чином засвідчена та відповідає вимогам статті 95 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які зроблені з дотриманням вимог закону

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 161/19713/19 (провадження № 61-2435св21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду