ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/9185/19

Вступ

1. Банк на підставі іпотечного застереження в 2013 році зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна. В 2016 році відповідний реєстраційний запис було скасовано в судовому порядку за позовом засновника Приватного підприємства (іпотекодавця) поданим до суду адміністративної юрисдикції, яке набрало законної сили в 2017 році після його перегляду та залишенні в силі судом апеляційної інстанції.

2. Надалі Банк звернувся до суду із позовом до Приватного підприємства про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна за період з квітня 2017 року по червень 2018 року в який право власності на це майно було зареєстроване за відповідачем в порядку статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Суд першої інстанції позов задовольнив, пославшись на скасування за результатами касаційного перегляду в 2019 році судового рішення яким були скасовані наступні реєстраційні записи про право власності, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після запису про право власності Приватного підприємства.

4. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у позові через недоведення позивачем своїх вимог, пославшись на те, що у визначений позивачем період для стягнення відшкодування з Приватного підприємства право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за іншою юридичною особою.

5. З урахуванням доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі касаційний суд має вирішити питання:

- щодо підстав стягнення коштів за статтями 1212-1214 ЦК України та обставин, що входять до предмету доказування під час розгляду спору про стягнення коштів на підставі цих норм.

6. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7. 12.06.2019 Публічне акціонерне товариство "БГ БАНК" (далі - ПАТ "БГ БАНК", позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Селтік" (далі - ПП "Селтік", відповідач) про стягнення 9 660 584,07 грн.

8. В обґрунтування позовних вимог ПАТ "БГ БАНК" стверджував, що відповідач без достатніх правових підстав користувався належним позивачу на праві власності нежитловим приміщенням в період з 25.04.2017 по 07.06.2018, тому повинен відшкодувати вартість такого використання, розрахунок якої позивач здійснив на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.

9. Правовою підставою заявлених вимог позивач визначив статті 3, 11, 15, 16, 190, 317-319, 1212, 1213 ЦК України.

10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 910/9185/19, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021, замінено позивача - ПАТ "БГ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ БАНК" Луньо І. В. його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНІ ФЛОУ" (далі - ТзОВ "МАНІ ФЛОУ").

Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій

11. ПП "Селтік" набуло права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення хімічного цеху літ.Е, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46 на підставі договору купівлі-продажу від 09.08.2005.

12. 01.09.2005 за ПП "Селтік" було зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно.

13. 16.10.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Рябоконь О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 6851995 та внесено запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, за Публічним акціонерним товариством "Банк Перший" (далі - ПАТ "Банк Перший") (правонаступником якого є ПАТ "БГ БАНК").

14. Підставою для реєстрації права власності за ПАТ "Банк Перший" був договір іпотеки від 29.02.2008 та заява ПАТ "Банк Перший" № 3187719.

15. 28.01.2015 на підставі договору наступної іпотеки проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності фізичних осіб на нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. "Е") загальною площею 13 491,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46.

16. У подальшому спірне майно було передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Червоноткацька" (далі - ТзОВ "Червоноткацька") (право власності зареєстровано 15.05.2015).

17. 21.12.2016 Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 826/26802/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи: ПАТ "БГ БАНК", ПП "СЕЛТІК", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. "Е"), за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,3 кв. м за ПАТ "Банк Перший", та всі послідуючі/пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про зобов`язання реєстратора внести/поновити реєстраційний запис до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежиле приміщення хімічного цеху (літ. Е) за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,3 кв. м, за ПП "Селтік" адміністративний позов задоволено частково, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху (літ. "Е") за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,3 кв. м за ПАТ "Банк Перший", та всі послідуючі/пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

18. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 постанову Окружного адміністративного суду від 21.12.2016 у справі № 826/26802/15 залишено без змін.

19. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.03.2017 у справі № 910/19715/15 в позові ПАТ "БГ БАНК" до ТзОВ "Червоноткацька" про визнання за позивачем права власності та витребування від відповідача об`єкта нерухомого майна: нежилі приміщення хімічного цеху (літ. Е), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,30 кв. м відмовлено.

20. 08.06.2018 здійснено державну реєстрацію права власності на спірне майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Труб-Інжбуд".

21. Великою Палатою Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи № 826/26802/15 ухвалено постанову від 30.01.2019, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 скасовано, провадження у адміністративній справі № 826/26802/15 закрито, через порушення правил предметної юрисдикції, адже такий спір мав розглядатися за правилами господарського судочинства.

22. Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.01.2021 позов ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" до ПП "Селтік" про стягнення коштів у розмірі 9 660 584,07 грн задоволено повністю, стягнуто з ПП "Селтік" на користь ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" 9 660 584,07 грн заборгованості та 144 908,76 грн судового збору.

23. Суд першої інстанції, керуючись частиною першою статті 1212 і абзацом першим частини першої статті 1214 ЦК України, дійшов висновку, що майно було набуте та збережене відповідачем безпідставно, що свідчить про наявність у позивача, як законного власника майна, підстав вимагати у відповідача відшкодування коштів за фактичне користування нежилими приміщеннями за заявлений позивачем період, а тому визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення відшкодування за фактичне використання безпідставно набутого майна.

24. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ТзОВ "МАНІ ФЛОУ".

25. Постановою Верховного Суду від 15.06.2022 касаційну скаргу ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 скасовано та справу № 910/9185/19 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

26. Постанова суду касаційної інстанції мотивована неправильним визначенням процесуального статусу апелянта та неповнотою апеляційного розгляду. Зокрема, суд касаційної інстанції зауважив, що апеляційний господарський суд не надавав правової оцінки правомірності користування відповідачем спірними приміщеннями у період з 25.04.2017 по 07.06.2018 та відповідним доводам сторін.

27. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

28. Апеляційний господарський суд, пославшись на реєстрацію 15.05.2015 за ТзОВ "Червоноткацька" права власності на нежилі приміщення хімічного цеху (літ. Е), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, дійшов висновку, що позивачем не доведено збільшення відповідачем у період 24.04.2017 до 07.06.2018 своїх доходів (кошти від орендної плати) за рахунок позивача щодо цього об`єкта нерухомого майна.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Рух касаційної скарги

29. 03.10.2022 ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" звернулося до Верховного Суду з касаційної скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 910/9185/19.

30. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/9185/19 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І,. Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2022.

31. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2022 відкрито касаційне провадження та призначено справу до розгляду на 03.11.2022, надано час учасникам справи для подання відзиву на касаційну скаргу.

32. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/9185/19 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Білоус В. В., Картере В. І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2022.

33. У судове засідання 03.11.2022 учасники справи, окрім позивача та засновника відповідача, явку своїх представників не забезпечили.

34. Заяв від учасників справи щодо неможливості участі у судовому засіданні чи реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надійшло.

35. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

36. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 03.11.2022, обов`язковою не визнавалася.

37. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявного у судовому засіданні складу учасників.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(ТзОВ "МАНІ ФЛОУ")

38. У касаційній скарзі ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі № 910/9185/19.

39. Касант стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і неправильне застосуванням норм матеріального права та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись в контексті цієї підстави на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 904/5693/20, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13.

40. Зокрема, на думку скаржника, апеляційний суд:

- дійшов помилкового висновку про те, що з 15.05.2015 ТзОВ "Червоноткацька" було власником спірного майна в розумінні вимог частини четвертої статті 334 ЦК України та частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", адже не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 від 19.01.2021;

- залишив поза увагою, що внаслідок скасування Великою Палатою Верховного Суду рішень судів попередніх інстанцій у справі № 826/26802/15 було підтверджено статус ПАТ "БГ БАНК", як власника нерухомого майна: нежилі приміщення хімічного цеху (літ. Е), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46;

- помилково не врахував, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 760/10386/18, залишеним без змін за результатами апеляційного і касаційного перегляду, визнано недійсним укладений ПАТ "БГ БАНК" (іпотекодавець) з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір наступної іпотеки від 30.10.2014, скасовано рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень на підставі цього договору;

- не надав оцінки всім фактичним обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Засновника ПП "Селтік" ОСОБА_1.)

41. У відзиві на касаційну скаргу засновник ПП "Селтік" ОСОБА_1. просить у її задоволенні відмовити, стверджуючи, що:

- мотивування оспорюваної постанови не суперечить висновкам суду касаційної інстанції, на які посилається касант;

- у визначений скаржником період для стягнення відшкодування відповідач не знав і не міг знати, що володіє приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,30 кв. м;

- з огляду на висновки, викладені у пункті 7.2 Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/178, скасування 30.01.2019 Великою Палатою Верховного Суду рішень попередніх інстанцій у справі № 826/26802/15 не змінює того що у період з 24.04.2017 по 07.06.2018 ці судові рішення були чинними, а отже - були правомірною і достатньою правовою підставою володіння ПП "Селтік" спірним майном;

- при вирішенні позовних вимог правильно враховано, що у справі № 910/19715/15 господарським судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "БГ БАНК" до ТзОВ "Червоноткацька" про визнання за позивачем права власності та витребування від відповідача спірного об`єкта нерухомого майна.

42. Щодо наведеного у пункті 5 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.

Щодо підстав стягнення коштів за статтею 1214 ЦК України та обставин, що входять до предмету доказування під час розгляду спору про стягнення коштів на підставі цієї норми

43. Предметом спору в цій справі є вимога ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" до ПП "Селтік" про стягнення відшкодування вартості використання безпідставно набутого майна з підстав, передбачених нормами статей 3, 11, 15, 16, 190, 317 - 319, 1212, 1213 ЦК України.

44. Таким чином, позивач, а у подальшому і суди попередніх інстанцій, кваліфікували спірні правовідносини, як кондикційні - спрямовані за захист інтересів власника майна.

45. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

46. За приписами частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

47. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

48. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

49. Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

50. За загальним правилом зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: - набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути з її володіння; - мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; - обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

51. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

52. Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

53. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (див. постанови Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17, Великої Палати Верховного Суду: від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 924/173/19, від 29.05.2019 у справі № 757/42443/15-ц).

54. Вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно згідно зі статями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондиційному зобов`язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів від такого майна.

55. У абзаці першому частини першої 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

56. Правом на таке відшкодування наділена потерпіла особа, якою в розумінні статей 1212, 1214 ЦК України може бути власник або особа, яка володіє, користується чи експлуатує це майно на законній підставі або з інших законних підстав має право на отримання доходу від використання цього майна (див. висновок викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 182/5130/16-ц).

57. За змістом абзацу першого частини першої 1214 ЦК України таке право може бути реалізоване за сукупності таких складових:

1) доходи повертаються саме особою, яка володіє або володіла, майном безпідставно;

2) повертаються доходи, які ця особа одержала або могла одержати від такого майна;

3) повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

58. Розмір доходів, які підлягають стягненню вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння.

59. Слід також враховувати, що конструкція абзацу першого частини першої статті 1214 ЦК України передбачає встановлення часу (строку) неправомірного використання майна, адже встановлює правило, що повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

60. Отже, за загальним правилом умовою виникнення додаткового кондиційного обов`язку з повернення доходів від безпідставно набутого майна є лише недобросовісна поведінка набувача, адже за період, коли останній був упевнений у підставності свого збагачення і не повинен був знати про протилежне, відшкодування кондикційних доходів цією нормою не передбачається.

61. Отримання або можливість отримання набувачем відомостей про неправомірність володіння чужим майном є моментом, з якого на зазначену особу покладаються додаткові обов`язки, зокрема, виникає обов`язок повернути фактично отримані від спірного майна доходи, або доходи, які могли бути отримані за нормальних умов.

Щодо суті касаційної скарги та повноти розгляду справи судами попередніх інстанцій

62. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина перша статті 20 ГК України).

63. Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

64. У справах про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна за частиною першої статті 1214 ЦК України такою передумовою захисту є доведення, що у період за який вимагається відшкодування позивач був титульним володільцем (власником чи особою, у законний спосіб управненою на розпорядження/користування майном), а відповідач принаймні фактичним володільцем безпідставно набутого майна.

65. Також у спорі про відшкодування доходу від безпідставно набутого майна суд має надати мотивовану оцінку обставинам, що входять до предмету доказування у таких справах, зокрема:

- що відповідач набув (зберіг, використовував) майно без достатньої правової підстави та чи відбулося це внаслідок порушення ним закону відповідачем;

- відповідач одержав чи міг одержати дохід від такого майна;

- момент коли відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави;

- доходи відшкодування яких вимагає позивач отримані з часу, коли відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави;

- обґрунтованість розміру заявленого до стягнення відшкодування.

66. За загальним правилом, доказування цих обставин повною мірою покладається на позивача.

67. За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

68. Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині другій статті 2, частині першій статті 13 ГПК України.

69. Верховний Суд акцентує, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

70. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/4682/20).

71. Для з`ясування наведених вище питань, а відтак і правильного вирішення спору судам в межах наданих їм повноважень процесуальним законом належало дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для задоволення позовних вимог.

72. На цьому ж - забезпеченні повноти судового розгляду - наголошував Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 направляючи справу № 910/9185/19 для повторного апеляційного перегляду.

73. За результатами нового розгляду апеляційний суд рішення першої інстанції скасував та відмовив у позові через те, що позивачем не доведено збільшення відповідачем у період 24.04.2017 до 07.06.2018 своїх доходів (кошти від орендної плати) за рахунок позивача, пославшись на реєстрацію 15.05.2015 за ТзОВ "Червоноткацька" права власності на спірне нерухоме майно.

74. Утім, такі висновки апеляційного суду Верховний Суд вважає передчасними, через ненадання судом мотивованої оцінки доводам сторін та неповноту з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду вимог позивача.

75. Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

76. Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

77. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

78. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

79. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

80. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

81. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

82. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

83. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного повною мірою не врахували, тому, хоча і дійшли протилежних висновків стосовно підставності позовних вимог, залишили поза увагою усю сукупність доказів і аргументів сторін.

84. Так, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторін та всім обставинам, що входять до предмету доказування у цій справі, поклавши в основу висновків про недоведення вимог посилання на реєстрацію 15.05.2015 права власності на спірне майно за ТзОВ "Червоноткацька", хоча за твердженням позивача цей запис втратив свою актуальність в подальшому.

85. Крім того, апеляційний суд у світлі зазначених обставин в силу наявних у нього процесуальних повноважень належним чином не з`ясував та не надав оцінки як зазначеним позивачем обставинам набуття відповідачем спірного майна та перебування спірного майна у власності останнього у період з 25.04.2017 по 07.06.2018, так і наявності/відсутності у останнього об`єктивної можливості розпоряджатися чи користуватися цим майном, отже і отримувати дохід, з огляду на обмеження накладені на нежилі приміщення хімічного цеху (літ. Е), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, згідно з наявною у матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

86. Також Верховний Суд акцентує, що хоча за загальним правилом принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

87. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

88. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).

89. За наведеного, Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах, за умови належного і всебічного встановлення обставин справи, можуть бути враховані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 904/5693/20, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13.

90. Відтак, з урахуванням наведених положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що під час нового перегляду апеляційний суд неповною мірою врахував вказівки касаційного суду у постанові від 15.06.2022 щодо повного та всебічного перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін.

91. Отже, мало місце порушення приписів частини п`ятої статті 310 ГПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

92. До того ж, апеляційний суд не здійснив аналізу рішення першої інстанції крізь призму доводів сторін, відтак не мотивував належним чином висновок про його скасування.

93. Водночас, місцевий господарський суд задовольняючи позов в повному обсязі, фактично обмежився посиланням на скасування судових рішень у справі № 826/26802/15, якими було відновлено запис про право власності відповідача, проте не надав мотивованої оцінки підставності визначеного позивачем періоду та фактичного володіння спірним майном саме відповідачем при наявності , можливості отримання ним відповідного доходу та не встановив періоду за який він може бути стягнутий з відповідача відповідно до приписів статті 1214 ЦК України.

94. До того ж, суд першої інстанції погодився з розрахунком заявленого до стягнення відшкодування, пославшись на неподання контррозрахунку чи заперечень відповідачем, хоча за змістом статті 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

95. Визначаючи розмір відшкодування, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

96. Водночас частиною четвертою статті 74 ГПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

97. Отже, відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування, зокрема подання доказів, покладено на сторони та інших учасників справи. Однак зазначене не позбавляє суд права витребувати у сторони докази у передбаченому статтею випадку.

98. Тобто суд не позбавлений права з урахуванням встановлених обставин справи у разі виникнення в нього сумнівів щодо обставин набуття відповідачем спірного майна та наявності у нього об`єктивної можливості розпоряджатися чи користуватися цим майном (отримувати дохід) витребувати докази, що можуть підтверджувати такі обставини, операції з цим майном тощо.

99. Проте ухвалюючи судові рішення за результатом розгляду заявлених позивачем вимог суд першої інстанції не врахував зазначених норм та не з`ясував у світлі наведених обставин можливості застосування приписів частини четвертої статті 74 ГПК України.

100. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

101. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

102. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

103. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі судові рішення по суті спору не можна вважати правомірними та обґрунтованим.

104. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

105. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

106. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

107. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.

108. Наведене вище є достатньою підставою для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі № 910/9185/19, а тому, із врахуванням мотивів такого скасування та з огляду на неповноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам касаційної скарги.

Щодо направлення справи для розгляду в межах справи про банкрутство

109. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 за заявою ТзОВ " МАНІ ФЛОУ" відкрито провадження у справі № 910/3943/21 про банкрутство ПП "Селтік".

110. Постановою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 ПП "Селтік" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кіцула С. Б.

111. Зазначене зумовлює особливості розгляду майнового спору у цій справі відповідно до встановлених процесуальним законом правил підсудності, правові висновки щодо реалізації яких Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19.

112. Так, приписами пункту 8 частини першої статті 20, частини тринадцятої статті 30 ГПК України встановлене імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.

113. З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ), що визначає основні засади розгляду спорів, стороною яких є боржник.

114. Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

115. Отже, наведеними нормами пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та частини другої і третій статті 7 КУПБ врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (див. висновки, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19).

116. Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20).

117. Механізм реалізації наведених норм конкретизовано у приписах частини третьої статті 7 КУзПБ де встановлено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

118. Виходячи з наведеного Верховний Суд направляє справу № 910/9185/19 для нового розгляду за правилами підсудності - у межах справи № 910/3943/21 про банкрутство ПП "Селтік", що перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва.

Щодо суті касаційної скарги

119. Суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТзОВ "МАНІ ФЛОУ" та скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

120. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

121. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

122. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

123. Відповідно до частини п`ятої статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

124. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті вимог позивача, тому оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі № 910/9185/19 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в межах справи про банкрутство відповідача.

125. Під час нового розгляду справи, суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові та з урахуванням приписів частини четвертої статті 74 ГПК України вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема послідовно на підставі доводів і доказів сторін встановити:

- власника, володільця спірного майна та з`ясувати ким саме здійснювалося фактичне користування цим майном у визначений позивачем період для відшкодування;

- підставність володіння відповідачем вказаним майном у визначений позивачем період;

- обсяг правомочностей відповідача щодо спірного майна у визначений період з урахуванням відомостей про відповідні обмеження згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- коли відповідачу стало відомо та чи могло стати відомо про відсутність достатніх підстав володіння спірним майном та чи перебувало на той час це майно у власності/володінні відповідача;

- з якого моменту у відповідача виник обов`язок повернути майно та чи повернув (міг повернути) він майно за користування яким позивач вимагає відшкодування;

- чи обґрунтований розрахунок відшкодування, зокрема із урахуванням поданих позивачем доказів отримання раніше або об`єктивної можливості отримання такого доходу від того самого або подібного за характеристиками нерухомого майна, отже встановити чи доведено позивачем правові і фактичні підстави кондикційного позову.

Щодо судових витрат

126. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл витрат зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги Верховним Судом відповідно до статті 129 ГПК України не здійснюється.

127. Вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно за статями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондиційному зобов`язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів від такого майна відповідно до абзацу першого частини першої 1214 ЦК України.

128. За змістом абзацу першого частини першої 1214 ЦК України право на відшкодування доходів від безпідставно набутого майна може бути реалізоване за сукупності таких складових:

1) право вимагати відшкодування доходів може бути реалізоване власником або особою, яка володіє, користується чи експлуатує майном на законній підставі або з інших законних підстав має право на отримання доходу від використання цього майна;

2) доходи повертаються саме особою, яка володіє або володіла, майном безпідставно;

3) повертаються доходи, які ця особа одержала або могла одержати від такого майна;

4) повертаються доходи отримані з часу, коли набувач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

129. Отримання або можливість отримання набувачем відомостей про неправомірність володіння чужим майном є моментом, з якого виникає обов`язок повернути фактично отримані від спірного майна доходи, або доходи, які могли бути отримані за нормальних умов.

130. Отже, за загальним правилом умовою виникнення додаткового кондиційного обов`язку з повернення доходів від безпідставно набутого майна є лише недобросовісна поведінка набувача, адже за період, коли останній був упевнений у підставності свого збагачення і не повинен був знати про протилежне, відшкодування кондикційних доходів цією нормою не передбачено.

131. Якщо незаконне заволодіння майном відбулося внаслідок порушення вимог закону відповідачем, то останній у розумінні абзацу першого частини першої статті 1214 ЦК України вважається таким, що знав або мав знати про володіння ним майном без достатньої правової підстави з моменту заволодіння.

На підставі наведеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду