ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 824/138/21

У червні 2021 року Публічне акціонерне товариство «Нафтова компанія «Роснафта» (далі - ПАТ «НК «Роснафта») через представника Кучанського О. В. звернулося до Київського апеляційного суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації (далі - МКАС при ТПП РФ) від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018 за позовом ПАТ НК «Роснафта»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт - Автогаз» (далі - ТОВ«Євростандарт - Автогаз») про стягнення неустойки у розмірі 4 398 000, 00 руб.

Заява обґрунтована тим, що між ПАТ «НК «Роснафта» і ТОВ «Євростандарт-Автогаз» укладено контракт № 100014/08139К, згідно з яким ПАТ «НК «Роснафта» зобов`язалося продати, а ТОВ «Євростандарт-Автогаз» купити і оплатити нафтопродукти з відвантаженням на експорт протягом періоду часу з 05 серпня 2014 року до 31 серпня 2015 року (включно) з можливістю вивезення перехідних обсягів нафтопродуктів до 30 вересня 2015 року (включно).

Рішенням колегії арбітрів МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року з ТОВ «Євростандарт-Автогаз» на користь ПАТ «НК «Роснафта» стягнено неустойку в розмірі 2 462 000,00 грн та 6 652,46 дол. США на відшкодування витрат ПАТ «НК «Роснафта» зі сплати реєстраційного та арбітражного зборів.

Це рішення, яке набрало законної сили, боржник добровільно не виконує.

Заявник просив суд визнати і надати дозвіл на виконання рішення колегії арбітрів МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018 та видати виконавчий лист на його примусове виконання.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 рокузаяву ПАТ «НК «Роснафта» про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018 задоволено.

Визнано і надано дозвіл на виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018 за позовом ПАТ «НК «Роснафта»до ТОВ «Євростандарт-Автогаз»про стягнення неустойки в розмірі 4 398 000,00 руб.

Видано виконавчий лист на примусове виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018.

Стягнено з ТОВ «Євростандарт-Автогаз» на користь ПАТ «НК «Роснафта» неустойку в розмірі 2 462 000,00 руб. та 6 652, 46 дол. США на відшкодування витрат зі сплати реєстраційного та арбітражного зборів.

Стягнено з ТОВ «Євростандарт-Автогаз» на користь ПАТ «НК «Роснафта» судовий збір у розмірі 1 135,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ПАТ «НК «Роснафта», звернувшись до суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року, дотрималось визначеного статтею 475 ЦПК України порядку та строку подання цієї заяви. Документи відповідно до переліку, визначеного статтею 476 ЦПК України та статтею 3 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі - Закон), ПАТ «НК «Роснафта» долучило до поданої заяви.

Суд не встановив підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання вказаного рішення.

У жовтні 2021 року ТОВ «Євростандарт - Автогаз» звернулося до Верховного Суду з апеляційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, просило її скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ПАТ «НК «Роснафта» про визнання та надання дозволу на виконання рішення колегії арбітрів МКАС при ТПП РФвід 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018.

Надходження апеляційної скарги до Верховного Суду як суду апеляційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла до Верховного Суду з Київського апеляційного суду 04 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

У серпні, вересні, грудні 2022 року надійшли клопотання ПАТ НК «Роснафта» про розгляд справи за відсутності заявника.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2022 року заяву представника ТОВ «Євростандарт-Автогаз» - адвоката Скабука Ю. М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Аргументи учасників справи

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою.

Відповідно до статті 8 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної в м. Києві 20 березня 1992 року урядами держав - учасниць СНД, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХII (далі - Угода), ПАТ «НК «Роснафта»до заяви не додало виконавчий документ (виконавчий лист), проте його видача передбачена статтею 236 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації.

ПАТ «НК «Роснафта»відповідно до Закону України «Про санкції», на підставі рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 23 березня 2021 року № 109/2021, включено під номером 49 до додатку 2 - до переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції). Зокрема, одним із видів санкцій, накладених на заявника, є запобігання виведенню капіталів за межі України.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 01 жовтня 2015 року № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» банк зобов`язаний відмовити клієнту у виконанні розрахункового документа, який передбачає переказ коштів за межі України або наслідком якого може бути виведення капіталів за межі України, якщо до ініціатора та/або отримувача переказу застосовано санкцію «запобігання виведенню капіталів за межі України», за винятком переказу коштів за зовнішньоекономічними договорами, розрахунки за якими здійснюються за фактично поставлену продукцію на митну територію України; з використанням документарних акредитивів за умови представлення документального підтвердження відвантаження продукції або фактичного поставлення продукції на митну територію України.

Вказані у цій постанові винятки не стосуються стягнення та перерахування коштів за межі України на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до пункту b) частини другої статті 5 Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, яка ратифікована Українською РСР відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 серпня 1958 року «Про ратифікацію Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень» (далі - Нью-Йоркська конвенція) у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, зокрема, якщо компетентна влада держави, в якій воно запитується, визнає, що визнання та виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБОЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УП законодавчий орган України затвердив Заяву про відсіч збройної агресії Росії, згідно з якою силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є атаками збройної агресії відповідно до пунктів "а", "Ь", "с", "б" та "ц" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Факт агресивних дій Російської Федерації на території держави Україна підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України.

До вказаних агресивних дій, в тому числі через елементи гібридної війни з використанням економічних механізмів, причетна низка фізичних та юридичних осіб, які визначені Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Саме через причетність до ведення гібридної війни ПАТ «НК «Роснафта» включена до санкційного списку і саме через це накладено санкції та заборонено виведення на її ім`я капіталів з України.

Ухвала Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 рокусуперечить правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 824/241/2018, провадження № 61-9742ав19, згідно з якою заявник (стягувач) не був включений до санкційного списку, проте Верховний Суд встановив, що заявник хоч і не включений до санкційного списку, але через низку договорів перераховані Компанії Ostchem кошти будуть отримані АТ «Газпромбанк», яке перебуває під санкціями, і це вже є аргументом щодо порушення публічного порядку в разі визнанням та виконання цього арбітражного рішення.

У справі, яка переглядається, заявником (стягувачем) є юридична особа, яка безпосередньо включена до санкційного списку, і санкції забороняють виведення коштів на її ім`я.

Тому в задоволенні заяви ПАТ «НК «Роснафта» необхідно відмовити, оскільки, визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року суперечать публічному порядку держави України.

У лютому 2022 року ПАТ «НК «Роснафта» подало відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Євростандарт-Автогаз», у якому, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала не порушує прав та інтересів ТОВ «Євростандарт-Автогаз», просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Зазначено, що Угода, на яку посилається ТОВ «Євростандарт-Автогаз», не може бути застосована до правовідносин, що склалися між заявником та боржником.

Нью-Йоркська конвенція застосовується щодо визнання й виконання арбітражних рішень, постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх визнання й виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так юридичні особи.

Посилання ТОВ «Євростандарт-Автогаз»на статтю 236 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації є помилковим, оскільки положення цього кодексу взагалі не застосовуються до правовідносин, які виникли між заявником та боржником.

Суд першої інстанції критично поставився до посилань ТОВ «Євростандарт-Автогаз» щодо неповного подання заявником усіх необхідних документів, а саме ненадання виконавчого листа, оскільки такі твердження не відповідають вимогам закону.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що стаття 8 Угоди врегульовує порядок подання та виконання рішення іноземного суду, тоді як правовідносини з виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів регулюються Нью-Йоркською конвенцією, вимоги якої заявник належним чином виконав.

Необґрунтованим є посилання ТОВ «Євростандарт-Автогаз» на включення заявника до санкційного списку, оскільки контракт від 05 серпня 2014 року № 100014/08139К, укладений між ПАТ «НК «Роснафта» (заявник як продавець) і ТОВ «Євростандарт-Автогаз» (боржник як покупець) є зовнішньоекономічним договором, згідно з яким було фактично поставлено продукцію на митну територію України.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року ухвалене в правовідносинах, що виникли на укладеному між ПАТ «НК «Роснафта» і ТОВ «Євростандарт-Автогаз»контракті № 100014/08139К, згідно з яким ПАТ «НК «Роснафта»продає, а ТОВ «Євростандарт - Автогаз» купує та оплачує нафтопродукти.

Отже, за таких умов кошти, які сплачуються в межах виконання зазначеного контракту, не можуть вважатися виведенням капіталів за межі України, тому не підпадають під застосовані до ПАТ «НК «Роснафта»обмеження, та виконання рішення не суперечить публічному порядку.

ТОВ «Євростандарт - Автогаз» не довело, що визнання та виконання рішення вплине на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або в результаті його виконання будуть вчинені дії, які заборонені законодавством України або завдадуть шкоди суверенітету чи безпеці держави Україна.

Саме лише включення ПАТ «НК «Роснафта»до санкційного списку не може бути причиною відмови у задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання міжнародного рішення, оскільки ПАТ «НК «Роснафта» фактично поставило продукцію на митну територію України за контрактом від 05 серпня 2014 року № 100014/08139К, тому можна дійти висновку, що незважаючи на те, що заявника включено до переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції), існують винятки, коли кошти на рахунок стягувача можуть бути перераховані.

Тому безпідставним є посилання ТОВ «Євростандарт - Автогаз» на постанову Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 824/241/2018, провадження № 61-9742ав19.

Згідно з частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України. Відповідно до них судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.

Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.

Порядок розгляду і вирішення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені в главі 3 розділу ІХ «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» ЦПК України.

Суд першої інстанції ухвалою від 16 вересня 2021 рокузадовольнив заяву ПАТ «НК «Роснафта»про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018, визнав та надав дозвіл на виконання цього рішення.

Суд першої інстанції, задовольнивши заяву, виходив з того, що немає підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання вказаного рішення.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Питання щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні регулюється Нью-Йоркською конвенцією.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про правонаступництво України» Україна підтвердила свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Нью-Йоркська конвенція набрала чинності для України 10 січня 1961 року.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.

З огляду на наведене положення Нью-Йоркської конвенції є обов`язковими для виконання Україною, пріоритетними та мають вищу юридичну силу щодо норм національного законодавства України (за винятком Конституції України), що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті IНью-Йоркської конвенції цей міжнародний договір застосовується до визнання і виконання арбітражних рішень, постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх визнання і виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Її належить застосовувати також щодо арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, де запитуються їх визнання та виконання.

Відповідно до статті ІІ Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати в арбітраж всі або будь-які спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі або арбітражну угоду, підписану сторонами, або відображається в обміні листами або телеграмами.

Відповідно до статті ІІІ Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражні рішення як обов`язкові та виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитуються визнання та виконання цих рішень, на умовах, викладених у статтях Конвенції.

Згідно зі статтею 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Верховний Суд під час розгляду справи керується тим, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може вдаватися до оцінки правильності цих рішень по суті, вносити до них будь-які зміни.

Згідно з наведеними нормами права Україна як держава за загальним правилом визнає та виконує іноземні арбітражні рішення на підставі норм міжнародного права, імплементованих у національному законодавстві, не здійснюючи оцінки їх правильності по суті.

Відповідно до пункту b) частини другої статті 5 Нью-Йоркської конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, зокрема, якщо компетентна влада держави, в якій воно запитується, визнає, що визнання та виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 26 Закону у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише: якщо суд визнає, що об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 478 ЦПК України суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Задовольнивши заяву стягувача про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФвід 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018, Київський апеляційний суд зазначив, що вказане рішення ухвалене у правовідносинах, що виникли з укладеного між ПАТ «НК «Роснафта» і ТОВ «Євростандарт-Автогаз» контракту № 100014/08139К, за яким ПАТ «НК «Роснафта» продає, а ТОВ «Євростандарт-Автогаз» купує та оплачує нафтопродукти з відвантаженням на експорт протягом періоду часу з 05 серпня 2014 року до 31 серпня 2015 року (включно) з можливістю вивезення перехідних обсягів нафтопродуктів до 30 вересня 2015 року (включно), тому кошти, які сплачуються в межах виконання зазначеного контракту, не можуть вважатися виведенням капіталів за межі України, у зв`язку з чим не підпадають під застосовані до ПАТ НК «Роснафта» обмеження.

Водночас боржник звертає увагу на те, що визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року у справі № М-27/2018 порушуватиме публічний порядок України.

Під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо.

Такі принципи та засади стосуються насамперед національної безпеки України, тобто захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»), а державна політика у сфері означеної безпеки спрямована, зокрема, на захист людини і громадянина (частина перша статті 3 цього Закону).

Публічний порядок як перешкода для виконання арбітражного рішення пов`язується з визначенням публічного порядку, який необхідно розуміти як сукупність визнаних державою принципів і правил, які можуть перешкоджати визнанню та виконанню арбітражних рішень, винесених міжнародним комерційним арбітражем, якщо визнання та виконання призведе до порушення цих принципів або у процесуальному плані, або в частині змісту самого рішення. Публічний порядок будь-якої країни включає, зокрема, правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок).

Одним з нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання, яке з`явилося із прийняттям Закону України «Про санкції» внаслідок збройної агресії Російської Федерації щодо України.

Підстави, наведені в пункті 2 статті V Нью-Йоркської конвенції, захищають публічні інтереси держави, в якій подано клопотання про примусове виконання, та, відповідно, суди вправі використовувати їх ex officio, тобто в силу власних зобов`язань суду держави, після подання заяви про визнання й звернення до виконання арбітражного рішення.

Тобто суд держави, в якій подане таке клопотання, зобов`язаний ex officio, згідно з природою власних повноважень та його правовим статусом у державі, перевірити за власною ініціативою та в обов`язковому порядку дотримання публічного порядку в кожному випадку, незалежно від того, чи посилається сторона, яка заперечує проти визнання та звернення до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, на предмет існування названих перешкод для такого звернення і його задоволення судом.

Такі обов`язки покладаються на суд держави, який діє від її імені, реалізуючи владні повноваження від імені країни як публічно-правового утворення.

Отже, суди зобов`язані здійснювати перевірку того, чи призведе до порушення публічного порядку України саме визнання і звернення до виконання цього арбітражного рішення.

З`ясування цього питання за своїм змістом є значно ширшим, ніж вирішення питання того, чи є правочин, укладений між сторонами арбітражного провадження, таким, що порушує публічний порядок України.

ПАТ «НК «Роснафта»відповідно до Закону України «Про санкції», на підставі рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 23 березня 2021 року № 109/2021, включено під номером 49 до додатку 2 - до переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції), зокрема одним із видів санкцій, накладених на заявника, є запобігання виведенню капіталів за межі України.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 01 жовтня 2015 року № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» банк зобов`язаний відмовити клієнту у виконанні розрахункового документа, який передбачає переказ коштів за межі України або наслідком якого може бути виведення капіталів за межі України, якщо до ініціатора та/або отримувача переказу застосовано санкцію «запобігання виведенню капіталів за межі України», за винятком переказу коштів за зовнішньоекономічними договорами, розрахунки за якими здійснюються за фактично поставлену продукцію на митну територію України; з використанням документарних акредитивів за умови представлення документального підтвердження відвантаження продукції або фактичного поставлення продукції на митну територію України.

10 квітня 2014 року у резолюції 1990 Парламентська Асамблея Ради Європи засудила без застереження порушення територіальної цілісності та суверенітету України збройними силами Російської Федерації на початку березня 2014 року, використання збройних сил на території України дозволено Радою Федерації Росії 01 березня 2014 року. 12 жовтня 2016 року Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла дві резолюції стосовно України, в яких підтвердила свою позицію щодо того, що анексія Автономної Республіки Крим Російською Федерацією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи. Що стосується території Криму, то військова присутність Росії і контроль були офіційно визнані російською владою. У Криму і в зоні конфлікту на Донбасі були і відбуваються зараз серйозні порушення прав людини, про що свідчать численні доповіді, зокрема, комісара Ради Європи з прав людини, представників Місії спостерігачів Організації Об`єднаних Націй, ОБСЄ/Бюро демократичних інститутів та прав людини, а також провідних українських і міжнародних недержавних організацій з прав людини. Ці порушення включають позасудові страти, викрадення, тортури і нелюдське й таке, що принижує людську гідність поводження, незаконні затримання та непропорційні обмеження свободи слова і інформації.

Законами України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики зі забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, стосуються незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості України й основних конституційних прав, свобод, гарантій громадян.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VII Російську Федерацію, з урахуванням дій, які вона вчиняє, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак на території України, визнано державою-агресором. З врахуванням наведеного було припинено будь-яке військово-технічне співробітництво та воєнне співробітництво в воєнній сфері і сфері безпеки з Російською Федерацією, а постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 632 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18 листопада 1993 року.

Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюції: від 19 грудня 2016 року № 71/205 «Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна», від 22 грудня 2018 року № 73/263 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» та від 17 грудня 2018 року № 73/194 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів», у яких засуджується тимчасова окупація Криму Росією та міститься вимога до Російської Федерації як окупаційної влади дотримуватися всіх своїх зобов`язань за міжнародним правом.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБОЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УП законодавчий орган України затвердив Заяву про відсіч збройної агресії Росії, згідно з якою силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є атаками збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "с", "б" та "ц" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Відповідно до преамбули Закону України «Про санкції» метою його ухвалення, серед іншого, є гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України та потреба невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення.

Підставами для застосування санкцій, відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції», є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Види санкцій визначені статтею 4 цього Закону, серед яких: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

ПАТ «НК «Роснафта» є юридичною особою, зареєстрованою в Російській Федерації, що внесена до списку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції).

Зокрема, до ПАТ «НК «Роснафта» строком на три роки відповідно до Закону України «Про санкції» застосовано такий вид обмежувальних заходів, як запобігання виведенню капіталів за межі України.

Суд виходить з того, що застосування строкових спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів стосовно ПАТ «НК «Роснафта» на підставі Закону України «Про санкції» свідчить про те, що дії цієї особи створюють зазначені загрози, внаслідок чого виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 11 вересня 2018 року порушуватиме правила України про публічний порядок, а саме фундаментальні політичні інтереси держави у забезпеченні національної безпеки, у тому числі безпеці людей, які проживають на її території.

Відповідно до статей 2, 3 Конституції України територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За таких обставин Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 11 вересня 2018 року суперечитиме публічному порядку України, тому судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви про надання дозволу на визнання та виконання цього рішення.

При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 11 вересня 2018 року не припиняє цивільних відносин, які виникли між сторонами.

З огляду на викладене, ухвала Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 рокусуперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 824/241/2018, провадження № 61-9742ав19, згідно з якою Верховний Суд встановив, що заявник хоч і не включений до санкційного списку, але через низку договорів перераховані Компанії Ostchem кошти будуть отримані АТ «Газпромбанк», який перебуває під санкціями, і це вже є аргументом щодо порушення публічного порядку в разі визнанням та виконання арбітражного рішення.

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті, частини другої 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи наведене, встановивши наявність підстав для скасування судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за подання апеляційної скарги ТОВ «Євростандарт - Автогаз»сплатило 1 702,50 грн судового збору, то понесені витрати необхідно стягнути із ПАТ «НК «Роснафта».

Керуючись статтями 24, 141, 351, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 478 ЦПК УкраїниЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду