ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 354/621/15-ц

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся із позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі - Поляницька сільська рада), ОСОБА_1 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року до участі у розгляді справи залучено співвідповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (далі - ТОВ «Скорзонера»), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2021 року до участі у розгляді справи залучено співвідповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2021 року, яка залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, позов залишено без розгляду.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що оскільки земельна ділянка перебувала у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке є самостійним суб`єктом господарювання з повним обсягом процесуальної дієздатності, а тому має всі процесуальні можливості для самостійного захисту своїх прав та інтересів у суді. Щодо звернення прокурора до суду в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, то установлено, що відсутнє належне повідомлення Державного агентства лісових ресурсів України. Тому позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» підлягає залишенню без розгляду відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.

21 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 10 квітня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/19 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що підставою звернення з цим позовом до суду стали матеріали кримінальної справи № 248436 про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні злочинів. Досудовим та судовим слідством у вказаній кримінальній справі встановлено, що службові особи Поляницької сільської ради підробили додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок 105 фізичним особам, у тому числі і ОСОБА_1 .

Наголошує на тому, що при вирішенні питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави відповідно до положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є: фактична наявність порушення інтересів держави; обізнаність із таким порушенням відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування; нездійснення або неналежне здійснення інтересів держави зазначеними органами.

Вказано, що протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави як безпосередньо, так і утрудненням чи унеможливленням виконання державою обов`язків, які, в свою чергу, реалізуються відповідними органами виконавчої влади, у тому числі Державним агентством лісових ресурсів України та його структурними підрозділами на місцях, в даному випадку - ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Жодною нормою ЦПК України не передбачено такої підстави для залишення позову без розгляду, як відсутність у матеріалах тих чи інших документів, у тому числі будь-яких повідомлень в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Представниками ТОВ «Буковель» та ТОВ «Скорзонера» питання порушення інтересів держави у формі протиправного вилучення з державної власності спірної земельної ділянки не оспорювалось. Компетентні органи державної влади протягом 2015-2021 років не вживали жодних заходів, спрямованих на витребування спірної земельної ділянки, яка вибула із володіння держави незаконно, за відсутності її належної волі.

Звертає увагу на статус іншого позивача у справі - ДП «Ворохтянське лісове господарство», правовий статус якого вказує на те, що основні напрямки його діяльності є нічим іншим, як завданнями та функціями, покладеними на нього безпосередньо державою з метою реалізації її політики у сфері охорони довкілля, рекреації, відтворення природних ресурсів.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 13, 14 Конституції України передбачено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно зі статтею 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»

Питання представництва інтересів держави у суді прокурором врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті Закону визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 цього Закону в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень.

У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), який правильно врахували суди попередніх інстанцій.

До повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. Інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Вирішуючи питання щодо залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд у цій частині, правильно вказав на відсутність у прокурора повноважень щодо здійснення представництва державного підприємства. ДП «Ворохтянське лісове господарство» є юридичною особою, суб`єктом господарювання з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє йому самостійно здійснювати захист своїх прав та представництво інтересів в суді, і це державне підприємство у спірних правовідносинах не наділено функціями уповноваженого державного органу.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області, поданого в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині відсутні.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 травня 2022 року у справі № 354/660/15-ц (провадження № 61-2375св22), від 27 липня 2022 року у справі № 354/604/15-ц (провадження № 61-4927св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 354/672/15-ц (провадження № 61-3885св22).

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України

У цивільних правовідносинах держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, зокрема цивільних.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19)).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позовній заяві. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У цій справі перший заступник прокурора Івано-Франківської області, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, зазначав, що Державне агентство лісових ресурсів України було обізнане про порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі у приватну власність землі, проте не здійснювало належного реагування на захист інтересів держави. У кримінальному провадженні встановлено факт підроблення рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка лісового господарства вибула з володіння держави. Перший заступник прокурора вказав, що порушено інтереси держави, які, зокрема має представляти Державне агентство лісових ресурсів України. Однак цей орган державної влади не вчиняє дій з метою захисту інтересів держави, отже, відповідно до статті 26 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів, і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарств.

Одним із основних завдань Державного агентства лісових ресурсів України є реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Суди попередніх інстанцій у свої рішеннях вказували, що перший заступник прокурора не довів, що він повідомив Державне агентство лісових ресурсів України про виявлені ним порушення інтересів держави та необхідність звернення до суду за їх захистом.

Проте, колегія суддів Верховного Суду з вказаним не погоджується з огляду на наступне.

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду із позовом у справі у вересні 2015 року.

Суд першої інстанції, дослідивши зміст позовної заяви та підстави представництва прокурором інтересів держави, 09 жовтня 2015 року відкрив провадження у справі. У подальшому справа перебувала у провадженні суду першої інстанції до 16 листопада 2021 року, до моменту, коли суд залишив позов без розгляду.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правої оцінки та не врахували той факт, що з огляду на електронний лист Державного агентства лісових ресурсів України у відповідь на лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 29 вересня 2021 року, при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Державне агентство лісових ресурсів України завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самостійно з об`єктивних причин.

Відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року № 1000/5, листування Державного агентства лісових ресурсів України за 2014-2015 роки з порушених у листі питань знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Державне агентство лісових ресурсів України не заперечує щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави з указаних у листі питань (т. 4 а. с. 47, 48).

Отже, матеріали справи свідчать, що Державне агентство лісових ресурсів України протягом 2015-2021 років не вживало жодних заходів, спрямованих на витребування спірної земельної ділянки, яка, на думку прокурора, вибула з володіння держави незаконно.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо наявності у нього права на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 354/609/15 (провадження № 61-3271св22) та від 14 грудня 2022 року у справі № 354/680/15 (провадження № 61-4924св22).

Ураховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а отже і відсутність у нього повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, є помилковими.

Зважаючи на викладене, відсутні підстави для залишення без розгляду позову прокурора, поданого до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України у цій справі.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 389, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду