ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/25574/19-ц

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва І. М., треті особи: приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В. І., ОСОБА_3

ОСОБА_1 просила визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняком В. І. 19 грудня 2017 року, зареєстрований за № 1974, щодо звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме ? квартиру АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , таким, що не підлягає виконанню.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Наконечний І. М., приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В. І., ОСОБА_3

ОСОБА_2 просив звернути стягнення на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме ? квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

17 липня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій порушувала питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

25 липня 2023 року ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду подала заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року у справі № 757/25574/19-ц. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

результат аналізу пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто, законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Тобто, строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 523/1781/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 493/1858/16-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 613/1166/15-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 171/506/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 754/2141/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 761/30419/19, від 30 січня 2023 року у справі № 761/21976/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 208/805/20, від 24 квітня 2023 року у справі № 755/19216/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 465/3861/16-ц;

в судовому засіданні 05 жовтня 2021 року, яке передувало ухваленню судового рішення у справі, приймав участь адвокат Чернявський О. М., який діяв в інтересах ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі, було достеменно відомо про розгляд справи за поданим нею позовом, а тому вона не є особою, яка не була повідомленою про розгляд справи, обставин непереборної сили, внаслідок виникнення яких, було пропущено строк на апеляційне оскарження нею не зазначено;

судом встановлено, що в судовому засіданні 05 жовтня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну рішення, представник ОСОБА_1 - адвокат Чернявський О. М. був присутній в судовому засіданні, а отже знав про наявність оскаржуваного рішення, при цьому, доказів того, що ОСОБА_1 або її представник з моменту ухвалення рішення 05 жовтня 2021 року по день отримання його копії - 13 липня 2023 року, як зазначено в апеляційній скарзі, зверталися до суду з заявами про отримання цього рішення, матеріали справи не містять;

рішення суду не містить дати складання повного рішення суду. З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року надіслано судом до реєстру 02 червня 2022 року, оприлюднено - 03 червня 2022 року. А тому з огляду на вимоги закону про те, що виготовлене судове рішенні має бути надіслане до ЄДРСР не пізніше наступного дня після його виготовлення, апеляційний суд керується саме цією датою, як датою виготовлення повного судового рішення;

оскільки апеляційна скарга подана ОСОБА_1 лише 17 липня 2023 року, тобто більше ніж через рік з дня складення повного судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України;

тому і заява про забезпечення позову підлягає поверненню без розгляду.

Аргументи учасників справи

21 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження за її апеляційною скаргою.

Касаційна скарга мотивована тим, що дата подачі апеляційної скарги у контексті вирішення процесуального питання правового значення не має, оскільки законом імперативно встановлено, що учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Тобто визначальним є момент вручення рішення суду, а не звернення до суду із відповідною заявою. Матеріали справи не містять відомостей стосовно наявності заяв від представника або самої ОСОБА_1 про отримання копії судового рішення, що також вказує на порушення суду першої інстанції.

Апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення; не спростував доводи скаржника, що копії рішення суду першої інстанції на його адресу не направлялась та таке судове рішення їй не вручено; не надав оцінки тому, що оприлюднення в ЄДРСР тексту судового рішення не виконує функцію суду щодо вручення судового рішення.

Оскаржуване рішення було отримано в Печерському суді місті Києва 14 липня 2023 року. Строк на апеляційне оскарження розпочинається саме з цієї дати, а не з дати опублікування рішення на офіційному сайті «Судової влади України». Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо кінцевого строку оскарження є хибним та таким, що порушує конституційні права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

«відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»;

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;

«складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)».

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (стаття 354ЦПК України).

У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 301/2320/15-ц (провадження № 61-9348св22) зазначено, що «з огляду на імперативний характер частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та присічність річного строку, визначеного вказаною процесуальною нормою, який поновленню не підлягає, суд позбавлений за таких обставин можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи, поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року у справі № 755/19216/18 (провадження № 61-12425св22)зроблено висновок про те, що «апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , який був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції (його представник був присутній в судовому засіданні в суді першої інстанції під час ухвалення і проголошення вступної та резолютивної частин рішення суду), подана його представником ОСОБА_4 після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення за відсутності обставин непереборної сили, суд апеляційної інстанції з додержанням вимог частини другої статті 358 ЦПК України правильно відмовив у відкритті апеляційного оскарження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 26 липня 2023 рокуу справі № 753/4792/17 (провадження № 61-2722св23) вказано, що «сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Установлено, що рішення суду першої інстанції в цій справі ухвалено 30 вересня 2021 року. Апеляційну скаргу на це рішення ОСОБА_2 подав в листопаді 2022 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. При цьому апеляційна скарга подана стороною в справі - відповідачем (позивачем за зустрічним позовом), який був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції. Про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили відповідач не зазначав. Враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, але помилився щодо мотивів такої відмови».

У справі, що переглядається, під час розгляду справи судом першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Чернявський О.М., який брав участь в судовому засіданні 05 жовтня 2021 року, в якому було ухвалено оскаржене судове рішення; ОСОБА_1 , яка є стороною у справі, подала апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення; про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили ОСОБА_1 не зазначала.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Доводів в частині рішення апеляційного суду про повернення без розгляду заяви про забезпечення позову, у зв`язку з відмовою у відкритті апеляційного провадження, касаційна скарга не містить.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, а особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду, оскільки річний строк, визначений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним і поновленню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду