ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/5359/15-ц

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 756/5359/15-ц, виданого Оболонським районним судом міста Києва 20 вересня 2021 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в сумі 46 724,56 дол. США, за процентами - 4 748,34 дол. США, всього - 51 472,09 дол. США та пені в сумі 14 264,21 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2023 року у задоволенні заяви АТ «Універсал Банк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Універсал Банк» не обґрунтувало належним чином обставини пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а безпідставне поновлення процесуальних строків судом є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд. Визнав неповажними причини пропуску строку стягувача через необізнаність про повернення виконавчого документа до суду постановою державного виконавця від 27 лютого 2017 року на підставі пункту 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», зазначив, що оскільки з того ж часу ані первісний стягувач, ані його правонаступники не вжили заходів для виконання рішення суду, що вказує на відсутність активних дій реалізації своїх прав.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року апеляційну скаргу повернено АТ «Універсал Банк».

Апеляційний суд виходив з того, що частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачено можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів. Законом визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку, при цьому, в разі оскарження ухвали суду першої інстанції, яка не входить до переліку, для апеляційного суду також діє імперативна норма, яка передбачає повернення апеляційної скарги. У переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, немає ухвали про відмову в поновленні пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів.

Арґументи учасників справи

22 червня 2023 року представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Дитинчук В. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Представник АТ «Універсал Банк» зазначила, що помилковим є висновок апеляційного суду про те, що частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачено можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів, адже це суперечить пункту 24 частини першої статті 353 ЦПК України, якою визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 липня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Питання про те, які ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку без рішення суду, неодноразово вирішувалися Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зокрема:

1) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що «у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України»;

2) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 1909/3089/2012 (провадження № 61-11723сво20) вказано, що «аналіз правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у рішеннях: від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року), суд враховував такі обставини: (а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується; (б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали. У статті 353 ЦПК України не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Положення пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак, особливість ухвали про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо».

4) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21) зроблено висновок, що «тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення».

Особливість ухвали суду першої інстанції про відмову поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її разом з рішенням суду неможливо.

Тому положення пункту 24 частини першої статті 353 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, так і про відмову поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок, що ухвала суду про відмову поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,