ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 944/4291/19

1. Описова частина

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Яворівська районна державна адміністрація Львівської області як орган опіки і піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Разом з ним за вказаною адресою зареєстровані: його рідний брат - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , братова колишня дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їхні неповнолітні діти:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вони не проживають у квартирі більше п`яти років, переїхали до іншого постійного місця проживання.

Враховуючи те, що відповідачі у добровільному порядку не знімаються з реєстрації із спірної квартири, участі у витратах на утримання не приймають, їх реєстрація створює йому перешкоди як власнику квартири у користуванні та розпорядженні нерухомим майном, а також зобов`язує нести витрати за осіб, які фактично не проживають.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування квартирою, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

У лютому 2020 року ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах:

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Яворівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, про вселення.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2003 року вона та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, який у подальшому було розірвано. Після одруження у встановленому законом порядку зі згоди всіх співвласників, а саме: ОСОБА_8 , який був їй свекром, ОСОБА_1 (рідний брат чоловіка) та ОСОБА_7 , вселилася у спірну квартиру та була там зареєстрована.

На час її вселення та подальшого проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживав і не проживає по даний час. За час перебування у шлюбі з

ОСОБА_7 у них народилися троє дітей. У неї та її неповнолітніх дітей не втрачений інтерес до цієї квартири як до свого місця проживання, так як іншого житла немає, тому вона разом з дітьми вимушена орендувати житло за іншою адресою.

ОСОБА_3 зазначала, що не проживає у спірній квартирі через протиправну поведінку її колишнього чоловіка та фактичне зайняття ОСОБА_1 квартири, який не дає їй можливості вселитися з дітьми, іншим житлом ні вона, ні її діти не забезпечені, тому вимушена звернутися до суду із зустрічною позовною заявою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд вселити її, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у користуванні вказаним житлом.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 15 травня 2020 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа - Яворівська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про вселення. Закрито підготовче судове засідання. Призначено справу до розгляду.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня

2021 року у складі судді Кондратьєвої Н. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_7 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_5 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що неповнолітня дитина - ОСОБА_4 , малолітні: ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 втратили право на користування спірною квартирою з моменту відчуження їх батьком - ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 . Між сторонами у справі договори найму на проживання у спірному житловому приміщенні не укладались. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , залишаючись зареєстрованими у квартирі за адресою:

АДРЕСА_1 , проте є сторонніми для позивача особами, які перешкоджають належним чином користуватися і володіти вказаним житлом, чим порушують його права, як власника.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що з 2016 року по лютий 2020 року ОСОБА_3 не зверталася із заявами про здійснення їй перешкод у користуванні спірною квартирою, а також до нового власника з проханням про надання їй можливості користуватися квартирою. Отже позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних доказів, які б підтверджували чинення їй та її дітям перешкод у проживанні чи її недопущення до спірного житла.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року закрито провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 щодо визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю особи, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана у своїх інтересах та інтересах: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_3 , яка діє у свої інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8895св22).

Останньою постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах:

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , задоволено. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , поданий у своїх інтересах та в інтересах: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про вселення задоволено.

Вселено ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у квартиру

АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , поданого у своїх інтересах та в інтересах: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, що причини непроживання ОСОБА_3 за місцем реєстрації поважні, оскільки між нею та її колишнім чоловіком - ОСОБА_7 виникли конфліктні відносини, наслідками яких було спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, що унеможливлювало їхнє спільне проживання в одній квартирі та свідчить про вимушений її характер непроживання.

З огляду на те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом з матір`ю - ОСОБА_3 , а відповідно до вимог частин третьої-четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання малолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, а тому вони також з поважних причин не проживають у спірній квартирі, на користування якою у них є право.

Оскільки ОСОБА_3 не зазначено, в який спосіб ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, суд дійшов висновку про те, що така вимога не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 та її діти, отримавши право користування та зареєструвавши своє місце проживання у спірній квартирі, з поважних причин не проживали за місцем своєї реєстрації, відтак, не втратили право користування цим житлом. Сама по собі зміна власника та факт припинення сімейних відносин ОСОБА_3 з ОСОБА_7 , який був співвласником квартири, не позбавляють їх цього права, зважаючи на те, що у них на праві власності чи постійного користування іншого житла немає, у той час, як позивач, будучи співвласником спірної квартири у ній не проживав, має інше житло, що свідчить про відсутність потреби у визнанні відповідачів такими, що втратили право на користування житлом.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Яворівська районна державна адміністрація Львівської області як орган опіки і піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням; зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа - Яворівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, про вселення призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано те, що 24 березня 2016 року ОСОБА_3 з дітьми: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , добровільно покинула спірну квартиру та переїхала проживати до іншої квартири разом зі своїм співмешканцем, забравши всі свої речі. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області 21 серпня 2020 року з актового запису про народження ОСОБА_6 виключено відомості про батька ОСОБА_7 (справа

№ 944/5385/19).

ОСОБА_3 проживала разом з дітьми у квартирі, жодних перешкод у її користуванні ніхто не чинив. Після виселення та впродовж більш як п`ять років не намагалася повторно вселитися у спірну квартиру, не цікавилася і не зверталася із заявами щодо чинення їй перешкод у користуванні. На даний час ОСОБА_1 проживає разом із своєю дружиною ОСОБА_9 , з якою уклав шлюб 09 вересня 2017 року та дитиною ОСОБА_10 , які є зареєстровані у цій квартирі з 02 березня 2020 року.

Вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі

№ 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.

Зазначено, що покинула спірну квартиру через протиправну поведінку її колишнього чоловіка, а коли він переїхав проживати до своїх батьків, то перешкодою для вселення був факт проживання двоюрідного брата позивача. Вважає, що не втратила право проживання разом з дітьми у спірній квартирі, а ОСОБА_1 на праві приватної власності належить інша квартира, також більше десяти років він фактично проживає та працює у Чеській Республіці.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 29 грудня 1995 року, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 (том 1, а. с. 18).

Відповідно до ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 22 липня 2016 року про затвердження мирової угоди у справі № 460/3463/16-ц та ухвали Яворівського районного суду Львівської області про затвердження мирової угоди від 20 березня 2017 року у справі № 460/1021/17 ОСОБА_1 став одноосібним власником спірної квартири.

Згідно із витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 січня 2017 року, право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі ухвали Яворівського районного суду Львівської області про затвердження мирової угоди (справа № 460/3463/16-ц) (том 1, а. с. 19).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 травня 2017 року, право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі ухвали Яворівського районного суду Львівської області про затвердження мирової угоди (справа № 460/1021/17) (том 1, а. с. 19).

Відповідно до довідки № 328 від 07 лютого 2018 року, виданої виконавчим комітетом Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, за адресою:

АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (том 1, а. с. 15).

ОСОБА_7 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з

01 березня 2003 року, який розірвано рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 січня 2015 року, від якого у них народилися:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5

(том 1, а. с. 11-14).

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2020 року з актового запису № 356 від 11 жовтня 2011 року про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виключено відомості про батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (справа № 944/5385/19) (том 1, а. с. 85-86).

Вироком Яворівського районного суду Львівської області від 10 березня 2015 року (справа № 430/413314-к) ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України відносно потерпілої ОСОБА_3 (справа 460/4133/14-к) (том 1, а. с. 48-49).

Згідно із актами обстеження від 14 червня 2016 року та 18 серпня 2019 року комісії Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області

Дзвіняцька М. Р. не проживає за адресою:

АДРЕСА_1 з 24 березня 2016 року по час складення актів (том 1, а. с. 16-17).

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 30 червня

2016 року (справа № 460/2887/16-п) у діях ОСОБА_7 встановлено склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за подією вчинення сварки із своєю колишньою дружиною, однак провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (том 1, а. с. 50).

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 14 червня

2019 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КпАП України, у якій місце проживання зазначено за адресою:

АДРЕСА_3 (справа № 460/2199/19) (том 1, а. с. 21).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 31 березня 2021 року за № 1111/15 встановлено недоцільним визнання неповнолітньої ОСОБА_4 , малолітніх: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , такими що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , приймаючи до уваги той факт, що на сьогоднішній день малолітні та неповнолітня не мають іншого житла, яке належить їм на праві користування або власності (том 1, а. с. 77).

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 і задовольняючи частково зустрічний позов, суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи врахувавши висновок органу опіки та піклування про те, що на сьогоднішній день діти іншого житла, яке належить їм на праві користування або власності не мають та установивши, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було зареєстровано у спірній квартирі як членів сім`ї співвласника квартири ОСОБА_7 за згодою інших співвласників, у тому числі позивача, який на теперішній час є одноосібним власником, взявши до уваги факт, що діти іншого житла, яке належить їм на праві користування або власності не мають, між колишнім подружжям виникли конфліктні відносини, наслідками яких було спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, дотримуючись балансу захисту права власності позивача на житло та права користування цим житлом відповідачами, дійшов правильного висновку про відсутність підстав визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Оскільки, ОСОБА_3 та її діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з поважних причин не проживали у спірній квартирі, у них не припинялося право на користування нею, а тому їхнє порушене право на користування житлом підлягає захисту шляхом вселення їх у спірну квартиру.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції виконав вказівки Верховного Суду (частина п`ята статті 411 ЦПК України) та правильно застосував рішення ЄСПЛ щодо тлумачення статті 8 Конвенції в частині балансу між захистом права власності позивача та правом користування спірною квартирою відповідачами.

Посилання як на підставу касаційного оскарження застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), не заслуговують на увагу, оскільки згідно з цим висновком сам по собі факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім`ї власника житла права користування займаним приміщенням, що і було враховано судом апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Верховний Суд зазначає, що визнання ОСОБА_3 та її дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, може призвести до виникнення негативних для них наслідків, пов`язаних з відсутністю в особи житла, які можуть стати безхатченками, втративши право користування житлом, яким користувалися досить тривалий термін, навіть наймання житла буде надмірним тягарем.

При цьому ОСОБА_1 , ставши одноосібним власником спірної квартири, знав, що вищезазначені особи зареєстровані у ній, отже погодився на таке обтяження у вигляді права користування відповідачів за його позовом, як членів сім`ї колишнього співвласника власника будинку.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду