ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 461/10495/21

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування наказу.

Позов мотивований тим, що вона є власником квартири № 4а та співвласником допоміжних приміщень в будинку АДРЕСА_2 .

14 листопада 2011 року Департаментом містобудування Львівської міської ради прийнято наказ № А-384, яким затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок горища. За наслідками виконання вказаного проекту, який затверджений наказом № А-384, площа житлової квартири № 7 повинна збільшитись за рахунок площі горища будинку АДРЕСА_1 .

Вона не надавала згоди на приєднання частини горища до житлової квартири № 7 , а відтак розпорядження спільним майном за оскаржуваним наказом є незаконним та порушує її право власності, гарантоване статтями 355, 369 ЦК України.

Ще в 2010 році вона заперечувала щодо зменшення площі горища, про що свідчить її заява, написана на ім`я директора ЛКП «Айсберг» від 14 жовтня 2010 року, яка в подальшому переадресована на адресу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, однак не врахована відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу.

Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року «Про затвердження гр. ОСОБА_2 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок частини простору горища».

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що окремі несучі конструктивні елементи даху в будинку № 4 були визнані аварійними, внаслідок чого горище не було придатним для його експлуатації. Враховуючи те, що спірне горище було аварійним і непридатним для нормальної експлуатації, простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху (горища) не міг забезпечувати експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців, такий простір не належав до допоміжних приміщень.

Тому суд вважав, що положення статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 не можуть поширюватись на аварійну частину простору горища, яке є нежитловим приміщенням та не належить до допоміжних приміщень будинку.

ОСОБА_1 не представила доказів порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів діями відповідача внаслідок прийняття оспорюваного наказу. Підставою для прийняття оспорюваного наказу № 384 була аварійність даху будинку, а отже згода мешканців будинку на його реконструкцію не вимагалася, що свідчить про відповідність наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року положенням чинного законодавства. Реконструкція горища з метою припинення його аварійного стану та в подальшому влаштування мансардного поверху, не призвела до порушення права позивача.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_21 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не заявляв клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження

№ 61-43201св18). З урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду про визнання незаконним та скасування наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року «Про затвердження гр. ОСОБА_2 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок частини простору горища», визначивши відповідачем Департамент містобудування Львівської міської ради. Заявлені позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, яким затверджено вимоги до архітектурно - планувальної частини проекту реконструкції з розширенням її квартири за рахунок частини простору горища, наслідком чого є можливість проведення перепланування та реконструкції квартири та збільшення її площі, поліпшення житлових умов сім`ї ОСОБА_22 , а відтак співвідповідачами у цій справі, крім Департаменту містобудування Львівської міської ради, мають також бути ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживає у квартирі, оскільки задоволення позовних вимог позивача матиме наслідком скасування наказу, який є однією з підстав виникнення у ОСОБА_2 , права на проведення реконструкції її квартири зі збільшенням житлової площі, поліпшення житлових умов проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які залучена до участі у справі, як треті особи.

Позивач не зазначила усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників. Оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21).

За таких обставин суду першої інстанції слід було відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачем до участі у розгляді справи не були залучені як відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тоді як рішення суду у спірних правовідносинах впливає на їх права та обов`язки. Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з цих підстав.

Аргументи учасників справи

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_21 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваному рішенні Галицький районний суд м. Львова не зазначив жодної норми матеріального права, якою б було передбачено втрату допоміжними приміщеннями такого статусу внаслідок їх аварійності, та які пов`язують можливість припинення права спільної власності на допоміжні приміщення у зв`язку з цим. Судом не враховано, що у зв`язку із прийняттям відповідачем спірного наказу, позивач була протиправно позбавлена своєї власності (права спільної власності на допоміжне приміщення - горище). Суд не зазначив в оскаржуваному рішення жодної вимоги матеріального права, якою було б передбачено набуття ОСОБА_2 права користування частиною допоміжних приміщень внаслідок їх реконструкції та якою передбачено правомірна можливість здійснення права спільної сумісної власності без згоди інших співвласників, що передбачено статтею 369 ЦК України. Суд першої інстанції проігнорував висновки Верховного Суду про те, що приміщення зберігають статус допоміжних, якщо вони будувались як такі і використовувались для обслуговування потреб мешканців будинку.

Тому висновки суду про втрату горищем статусу допоміжного у зв`язку з його аварійністю та припиненням на це приміщення права спільної власності у позивача не гуртуються на вимогах закону.

Також в апеляційній скарзі скаржник звертав увагу на помилкове застосування судом першої інстанції приписів п. 1.15 Положення від 06 липня 2007 року, яким передбачено надання права на здійснення переобладнання горищ і надбудови житлових будинків на мансардні поверхи без отримання згоди співвласника, що суперечить положенням статті 369 ЦК України та висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року № 4рп/2004. Така суперечність між нормами закону та підзаконного нормативного акту встановлена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 1304/8585/12.

Застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, які зроблені у справах 344/17464/15 та №457/726/17, у цій справі є помилковим, оскільки справи не є подібними. У справі № 344/17464/15 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним договору міни нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію прав. Спір у наведеній справі виник у сімейних правовідносинах та стосувався права спадкування нерухомого майна. У справі № 457/726/17 розглядались позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та звільнення такого майна з під арешту. Спір у наведеній справі виник з приводу арешту нерухомого майна, який позивач вважала своїм.

Висновок апеляційного суду про те, що можливе рішення суду про задоволення позовних вимог впливає на права третіх осіб, а тому такі мали бути залучені до участі у справі не відповідає жодним вимогам процесуального права. В цій справі позивачем не заявлено позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які б вони могли задовольнити та відновити порушене право позивача. Тобто вказані особи не є зобов`язаними за заявленими позовними вимогами у цій справі. Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 761/42332/17 від 12 липня 2020 року для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом.?

Враховуючи викладене, у цій справі апеляційний суд зробив помилковий висновок, що за позовними вимогами про скасування наказу повинні відповідати треті особи. Апеляційний суд не встановив та не спростував, що за позовом про скасування наказу має відповідати орган який його видав, а не особи в інтересах яких такий було видано.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , у якому він зазначає, що касаційна скарга є безпідставною.

Вказує, що позивач не наводить жодного рішення Верховного Суду, в якому б було зазначено, що п. 1.15 Положення не повинен застосовуватись в аналогічних справах (які стосуються оскарження наказів Департаменту містобудування ЛМР про затвердження вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції аварійних горищ, виданих до 26 вересня 2016 року). Більше того, ОСОБА_1 та ОСОБА_21 намагаються ввести в оману суд касаційної інстанції, стверджуючи, що суд раніше не формував висновків в подібних справах.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_21 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20, від 09 червня 2022 року у справі № 520/2089/19, від 18 жовтня 2022 року у справі № 569/17077/16, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

17 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 53ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22) зазначено, що: «належними відповідачамиу справах про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність є особа, якій передається земельна ділянка та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв відповідне рішення; пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано: «якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».

У справі, що переглядається:

обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що не надавала своєї згоди на приєднання частини горища до житлової квартири № 7 та збільшення площі цієї квартири за рахунок частини горища, тому прийняття оспорюваного нею наказу є незаконним, порушує її право власності, право на користування горищем, яке є спільною сумісною власністю всіх мешканців цього багатоквартирного житлового будинку;

предметом позову є визнання незаконним та скасування наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року «Про затвердження гр. ОСОБА_2 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок частини простору горища»;

суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлової квартири АДРЕСА_4 ; оспорюваним наказом: затверджено ОСОБА_2 вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням цієї квартири за рахунок частини простору горища (додаються вимоги до архітектурно - планувальної частини проекту), ОСОБА_2 у встановленому законом порядку отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкту, розробити у ліцензованій проектній організації проектну документацію на реконструкцію з розширенням квартири, провести експертизу згідно чинного законодавства; наказ прийнято за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_2 ;

належними відповідачами у справах про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, на підставі яких у особи виникають цивільні права та обов`язки, є така особа, а також орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв відповідне рішення.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 , оскільки оспорений наказ виданий їй та є однією з підстав виникнення у ОСОБА_2 права на проведення реконструкції її квартири зі збільшенням житлової площі. ОСОБА_1 пред`явила позов тільки до Департаменту містобудування Львівської міської ради, а, зокрема, ОСОБА_2 вказала третьою особою, позовних вимог до ОСОБА_2 не пред`явила, клопотань про залучення її до участі у справі як співвідповідача не заявляла. Тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача, суд не вирішує питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може лише вплинути на її права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Тому встановлення апеляційним судом, що предмет спору впливає на житлові умови проживання ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживає у квартирі, на яку ОСОБА_2 надано право проведення реконструкції, не свідчить, що ОСОБА_3 безпосередньо є суб`єктом спірних правовідносин, тобто особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. У зв`язку з цим, постанову апеляційного суду слід змінити в мотивувальній частині.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду