ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 169/410/23

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, яка обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Сімферополь Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) вона народила дочку - ОСОБА_2 , що підтверджується медичною документацією та свідоцтвом про народження дитини, що видані окупаційною владою і не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Посилаючись на те, що територія, де народилася дитина, є тимчасово окупованою, у зв`язку з чим вона не може зареєструвати в органах державної реєстрації актів цивільного стану факт народження дитини та отримати свідоцтво про народження встановленого законодавством України зразка, заявниця просила встановити факт народження дитини на тимчасово окупованій території України та внести відомості про батька дитини на підставі статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України), вказавши батьком дитини ОСОБА_3 , громадянина України.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 04 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України у місті Севастополь АР Крим дитини жіночої статі - ОСОБА_2 , матір`ю якої є громадянка України ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Чирчик Ташкентської області Республіки Узбекистан.

Суд ухвалив здійснити запис про батька дитини на підставі частини першої статті 135 СК України - громадянин України ОСОБА_3 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши необхідність визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження дитини, з метою захисту прав громадян України, дослідивши надані заявницею докази дійшов висновку, що такі достовірно підтверджують факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини - ОСОБА_2 , матір`ю якої є ОСОБА_1 , саме на тимчасово окупованій території України.

У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко А. А., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Турійського районного суду Волинської області від 04 квітня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 травня 2022 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, зазначивши в резолютивній частині прізвище дитини « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 ».

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 135 СК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини проводиться за прізвищем та громадянством матері, а відомості про батька дитини записуються зі слів матері.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко А. А., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко А. А., з підстав визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Турійського районного суду Волинської області матеріали цивільної справи № 169/410/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні 2023 року матеріали справи № 169/410/23 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Чирчик Ташкентської області Республіки Узбекистан та є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_1 , виданого Нахімовським РВ УМВС України у м. Севастополі.

Згідно з копією свідоцтва про зміну прізвища від 04 грудня 2017 року, виданого органом окупаційної влади тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим народилася дочка ОСОБА_2 , про що органом окупаційної влади видане свідоцтво про народження.

Правове обґрунтування

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК України.

Відповідно до статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

У частині другій статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.

Підставою для здійснення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження (стаття 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

У абзаці сто двадцять шостому пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила № 52/5), зазначено, що державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п`ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил.

Згідно з підпунктом «в» пункту 12 глави 1 розділу III Правил № 52/5 у разі встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України підставою для внесення відомостей про батьків дитини є відповідне рішення суду, яким встановлені такі дані.

Наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дають підстави для висновку про те, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт народження.

Водночас Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації народження на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту народження та здійснення державної реєстрації народження в позасудовому порядку.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Зазначений висновок враховував також ЄСПЛ у справах «Лоізіду проти Туречини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року), «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року).

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження дитини, з метою захисту прав громадян України, не легітимізує таку владу та не надає автоматичної дійсності таким актам. Такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про народження дитини, довідці медичного характеру, як доказам потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території зафіксувала факт народження дитини.

Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації народження та для внесення відомостей про батьків дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду (див. висновок Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22).

Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 319 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження факту народження дочки заявниця надала копію паспорта громадянина України; копію свідоцтва про зміну прізвища; копію виписного епікризу (із акушерського стаціонару) від 17 січня 2022 року про народження ОСОБА_1 о 22 год. 27 хв. дівчинки; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 19 січня 2022 року, так званим відділом запису актів цивільного стану Нахимівського району м. Севастополя Управління реєстрації актів цивільного стану м. Севастополя, серія НОМЕР_2 , матір`ю якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації.

Надавши оцінку зазначеним документам, наданим заявницею на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України у місті Севастополь АР Крим дитини жіночої статі - ОСОБА_2 , матір`ю якої є громадянка України ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Чирчик Ташкентської області Узбекистану та здійснення запису про батька дитини на підставі частини першої статті 135 СК України - громадянин України ОСОБА_3 .

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину першу статті 135 СК України, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Тобто у випадку, передбаченому абзацом першим частини першої статті 135 СК України, фактично ім`я та по батькові батька дитини, які будуть внесені органом державної реєстрації актів цивільного стану до актового запису про народження, залежать від розсуду матері.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, ОСОБА_1 просила здійснити запис про батька дитини на підставі частини першої статті 135 СК України та вказати батьком дитини ОСОБА_3 , громадянин України.

Установивши, що ОСОБА_1 при народженні дитини не перебувала у шлюбі, спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду немає, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги заявниці про здійснення запису про батька дитини за прізвищем та громадянством заявниці, а ім`я та по батькові батька дитини - за її вказівкою.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 135 СК України є безпідставними.

Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 135 СК України до спірних правовідносин, ОСОБА_1 фактично не погоджується із зазначенням судами попередніх інстанцій прізвища дитини « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 ». Водночас зазначеною нормою матеріального права врегульовано вирішення питання про визначення ім`я та по батькові батька дитини, які будуть внесені органом державної реєстрації актів цивільного стану до актового запису про народження і не стосуються вирішення питання щодо прізвища дитини, факт народження якої встановлюється у судовому порядку на підставі відповідних доказів.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявниці зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою ними оцінкою доказів, У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду