ПОСТАНОВА
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Кам`янського Дніпропетровської області на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Стягнуто із засудженого у рахунок відшкодуванняморальної шкоди на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 250 000 грн кожній.
2. Суд визнав доведеним, що 03 січня 2021 року приблизно о 16:45 засуджений, рухаючись автомобілем ВАЗ 2109 у крайній лівій смузі, порушив пункти 1.3, 1.5, 2.3(б), 12.3. 12.4., 12.9(б), 18.1. Правил дорожнього руху України і біля зупинки громадського транспорту «Маяковського» на проспекті Ювілейному в м. Кам`янському Дніпропетровської області допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , що перетинав проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Засуджений, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
5. Він вважає, що суди здійснили судовий розгляд неповно, не дали належної оцінки доказам, неправильно встановили фактичні обставини справи і постановили рішення, які не відповідають вимогам статті 370 КПК.
6. Він стверджує, що:
в ході досудового розслідування було порушено його право на захист, оскільки ряд слідчих дій в тому числі огляд автомобіля на місці події та слідчий експеримент 12 квітня 2021 року проведено без участі захисника;
зміст висновку судово-медичного експерта від 03 січня 2021 року не відповідає вимогам статті 102 КПК, оскільки в ньому не зазначено реєстраційний номер кримінального провадження за яким призначена експертиза, відомості про орган або особу, яка призначила експертизу, фактичні і юридичні підстави призначення експертизи, обставини кримінального провадження;
при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження йому не демонструвався запис з камер вуличного спостереження.
7. Також він наполягає на тому, що суд першої інстанції усупереч вимогам статті 65 КК не врахував повною мірою всіх позитивних даних про його особу і пом`якшуючих обставин та дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, залишивши поза увагою досудову доповідь ДУ «Центр пробації», а також наявність постійної роботи, намір повністю відшкодувати шкоду заподіяну потерпілим.
Позиції учасників розгляду
8. Потерпіла ОСОБА_11 надіслала до Суду заяву про можливість здійснення касаційного розгляду без її участі. Просила залишити оскаржені судові рішення без зміни.
9. Захисник у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
10. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
11. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
13. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412?414 КПК.
Щодо доведеності винуватості
14. Суд вважає, що у цій справі суд першої інстанції ретельно перевірив докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості засудженого, і відповідно до статті 94 КПК дав належну оцінку кожному з них з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з погляду достатності для прийняття рішення.
15. Протягом досудового розслідування, а також в судах першої та апеляційної інстанцій засуджений не заперечував обставин події і своєї причетності до них.
16. У той же час в касаційній скарзі сторона захисту ставить під сумнів допустимість окремих доказів.
17. Суд вже зазначав[1], що, виходячи з принципу диспозитивності, втіленого, зокрема, у статті 26 КПК, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. При цьому суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді та вирішенні певного питання, зобов`язана порушити його перед судом відповідної інстанції і на відповідній стадії кримінального провадження. Згідно з частиною 1 статті 404 КПК апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах питань, винесених на його розгляд сторонами.
18. Як убачається з матеріалів справи, сторона захисту оскаржила вирок в апеляційному порядку, однак питання, зазначені у касаційній скарзі, в суді апеляційної інстанції не порушувала. Апеляційний суд, керуючись частиною 1 статті 404 КПК, переглянув рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і питань, поставлених у ній стороною захисту.
19. Суд зазначає, що відповідно до статті 438 КПК дотримання апеляційним судом процесуальних правил не може бути підставою для скасування постановленого ним рішення.[2]
20. Але навіть якщо залишити осторонь наведені вище міркування, сторона захисту не навела переконливих аргументів щодо порушення норм процесуального права під час розгляду справи.
21. Щодо допустимості слідчого експерименту Суд відзначає, що під час судового розгляду засуджений виклав ту ж версію подій, яку викладав під час слідчого експерименту. Суд нагадує, що якщо учасник процесу дає під час судового розгляду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, то саме по собі посилання суду на такі позасудові показання не є порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку позасудові показання інкорпоруються у судові показання.[3] За таких обставин Суд не вважає за необхідне розглядати доводи щодо порушення права на захист під час проведення слідчого експерименту.
22. Також Суд відхиляє довід сторони захисту щодо допустимості результатів огляду місця події. Суд зазначає, що підходи до оцінки допустимості показань і допустимості доказів, які хоча й можуть бути отримані примусово, але існують незалежно від волі особи, як, наприклад, документи, зразки дихання, крові, сечі або тканин тіла для проведення експертизи, суттєво відрізняються від оцінки показань особи.[4] Таким чином, хоча при проведенні огляду місця події не був присутній захисник, у Суду немає підстав вважати, що виявлені речові докази були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні частини 1 статті 87 КПК, оскільки присутність чи відсутність адвоката не могла вплинути на властивості отриманих доказів.
23. Щодо зауважень сторони захисту до оформлення висновку експертизи Суд зазначає, що вони стосуються оцінки достовірності цього доказу, а не питання допустимості. В касаційній скарзі не наведено доводів, які давали би підстави для сумніву у висновках судів попередніх інстанцій щодо належності і достовірності цього доказу.
24. Також у скарзі не наведено обґрунтування, яким чином спізніле ознайомлення із записами з камер вуличного спостереження завадило стороні захисту доводити або спростовувати важливі факти в контексті цієї справи.
25. На підставі викладеного Суд відхиляє доводи сторони захисту стосовно процесуальних порушень під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Також Суд немає підстав ставити під сумнів висновки цих судів щодо встановлених ними обставин справи.
Щодо справедливості покарання
26. Стосовно доводів у скарзі щодо надмірної суворості призначеного покарання , то Суд вважає, що вони заслуговують на увагу.
27. Відповідно до статей 50, 65 КК засудженій особі має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Враховуючи вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
28. Оцінюючи справедливість призначеного покарання Суд виходить з того, що у частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого виду покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
29. Суд погоджується із належно умотивованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, його найважчих і незворотних наслідків у виді смерті молодого чоловіка, який був батьком двох неповнолітніх дітей, відсутні підстави для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням статті 69 КК або звільнення його від відбування покарання у порядку статті 75 КК.
30. Разом із тим суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційний, визнав щире каяття засудженого обставиною, що пом`якшує покарання. Обтяжуючих покарання обставин не встановлено. Відповідно до досудової доповіді Південного районного відділу філії державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області ймовірність вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення є середньою і він не становить високої небезпеки для суспільства.
31. Як видно з матеріалів провадження під час апеляційного розгляду засуджений додатково сплатив частину грошових коштів у рахунок відшкодування шкоди донькам загиблого, які змінили свою думку і не заперечували проти пом`якшення основного покарання.
32. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ця обставина не може слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого щодо застосування до нього приписів статті 75 КК і звільнення від відбування покарання.
33. Суд не заперечує того, що у справах публічного обвинувачення позиція потерпілого стосовно призначення покарання не є обов`язковою для суду, однак вона може враховуватися в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.
34. Разом із тим, ураховуючи, що вчинений злочин є необережним, засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи, Суд вважає, що основне покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією закону, за яким його засуджено, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
35. Таким чином, оскаржені судові рішення належить змінити в частині застосування заходу примусу на підставі, передбаченій пунктом 3 частини 1 статті 438 КПК, і пом`якшити засудженому основне покарання у виді позбавлення волі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд