ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 509/6214/21

Описова частина

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви та просив суд:

- накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих в АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що він має намір звернутися до суду з позовною заявою з тих підстав, що 14 квітня 2021 року між ним та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу будинку та присадибної ділянки та отримання авансу. За умовами договору заявник як покупець передав продавцям ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) частину коштів, а також поніс грошові витрати на облаштування прибудинкової території будинку, який планував придбати.

Продавці прийняли спадщину на будинок та зобов`язалися після отримання свідоцтва про право на спадщину видати покупцю (заявнику) довіреність для оформлення та подальшої реєстрації права власності продавців на присадибну ділянку з наданням йому права подальшого розпорядження на власний розсуд цією ділянкою, в тому числі з правом укладання від їх імені договорів відчуження (купівлі-продажу, дарування, міни, тощо). Але після реєстрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 вона та ОСОБА_3 не вчиняють дій, передбачених умовами попереднього договору щодо надання покупцю прав на оформлення за ним права власності на нерухоме майно.

До заяви додано попередній договір та розписки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про отримання авансу та коштів у рахунок майбутньої оплати.

Заявник указував, що у нього є підстави вважати, що заінтересовані особи для уникнення виплати завданої йому шкоди можуть розпорядитися майном, що їм належить на праві власності, та відчужити це майно на користь інших осіб або вчинити дії, які ускладнять чи зроблять неможливим виконання майбутнього судового рішення.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року заяву задоволено.

Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонено Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року в частині накладення арешту на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , змінено шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення місцевого суду в редакції цієї постанови.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року в частині заборони Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в частині заборони Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині накладення арешту на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, мотивована тим, що суд першої інстанції в цій частині не навів достатніх мотивів для забезпечення позову в указаний спосіб. Апеляційний суд в означеній частині вимог зазначив, що 14 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу будинку та присадибної ділянки і отримання авансу, за умовами якого заявник як покупець передав продавцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частину коштів, а також поніс грошові витрати на облаштування прибудинкової території будинку, який планував придбати, однак останні не виконують своїх договірних зобов`язань. Зміст заяви вказує на завдання збитків ОСОБА_1 , які він має намір відшкодувати за рахунок майна заінтересованих осіб, тобто спір між сторонами стосується стягнення майнової шкоди, а тому забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім того апеляційний суд зазначив, що додана до апеляційної скарги вимога ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, надіслана на адресу ОСОБА_1 , доводить наявність між сторонами спору щодо нерухомого майна. Враховуючи наведене, а також те, що не забезпечення позову ОСОБА_1 може ускладнити або зробити неможливим імовірне виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний будинок, однак мотиви такого забезпечення слід викласти в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду в частині забезпечення позову шляхом заборони Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції в цій частині не містить обґрунтованих мотивів задоволення відповідних вимог. З урахуванням відсутності доказів набуття заінтересованими особами права власності на земельні ділянки судове рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні указаних вимог.

У червні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:

- ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року в частині вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 ;

- постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року в частині вимог ОСОБА_1 про заборону Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , залишити без змін.

Як на підстави касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на частину другу статті 389 ЦПК України.

Заявниця указує на те, що в частині вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В означеній частині суди не визначилися, з якими позовними вимогами ОСОБА_1 має намір звернутися до суду, останній таких вимог також не зазначив. Крім того, згідно із вимогами цивільного процесуального законодавства суд мав переконатися у тому, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду саме на підставі поданих суду доказів, яких ОСОБА_1 не надав. Суди першої та апеляційної інстанцій фактично ухилилися від належного з`ясування обставин, які є необхідними для задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині.

Суди не врахували, що вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нікчемному договорі, оскільки попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна мав бути посвідчений нотаріально. Виходячи з того, що сторони не посвідчили нотаріально цей договір, то вимоги щодо його форми не дотримані і зобов`язання за таким нікчемним договором між учасниками справи не виникли. Заявниця та ОСОБА_3 неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з метою повернути йому кошти, які він надав на підставі нікчемного договору, але він не вчинив жодних дій, щоб врегулювати спірні правовідносини і продовжив створювати заявниці перешкоди у користуванні власністю.

Суди в оскарженій частині не встановили усіх обставин, з якими закон пов`язує можливість задоволення заяви про забезпечення позову, та незаконно і необґрунтовано вирішили вимоги ОСОБА_1 про накладення арешту на будинок заявниці, які останній не довів. Суди мали належним чином оцінити обґрунтованість доводів ОСОБА_1 про необхідність вжиття бажаних для нього заходів забезпечення позову та мотивувати відповідне рішення, зокрема зазначити чим підтверджено імовірність ускладення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття відповідних заходів, однак таких вимог закону в указаній частині вимог не дотрималися, а ОСОБА_1 таких обґрунтувань у заяві не навів.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість постанови Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про заборону Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи указані вимоги цивільного процесуального закону, Верховний Судь переглядає цю справу лише в частині вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Овідіопольського районного суду Одеської області цивільну справу № 509/6214/21.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справа призначена до судового розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи в частині, яка переглядається

Суди у частині вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , установили, що в листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

У заяві ОСОБА_1 , зокрема, просив суд накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в повному обсязі.

Апеляційний суд у цій частині установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 14 квітня 2021 року уклали попередній договір про укладення договору купівлі-продажу будинку та присадибної ділянки й отримання авансу. За умовами попереднього договору ОСОБА_1 як покупець передав продавцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частину коштів. Також ОСОБА_1 указував, що він поніс грошові витрати на облаштування прибудинкової території будинку. ОСОБА_2 прийняла спадщину на будинок і продавці зобов`язалися після отримання свідоцтва про право на спадщину видати покупцю довіреність для оформлення та подальшої реєстрації права власності продавців на присадибну ділянку з наданням йому права розпорядження на власний розсуд цією ділянкою, зокрема з правом укладання від їх імені договорів відчуження (купівлі-продажу, дарування, міни, тощо). ОСОБА_1 зазначав, що після реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2 , вона та ОСОБА_3 не вчинили дій, передбачених умовами попереднього договору щодо надання покупцю прав на оформлення за ним права власності на нерухоме майно.

До заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 додав попередній договір та розписки ОСОБА_2 й ОСОБА_3 про отримання авансу і коштів у рахунок майбутньої оплати.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що зміст заяви про забезпечення позову вказує на завдання збитків позивачу, які він має намір відшкодувати за рахунок майна заінтересованих осіб, тобто спір між сторонами стосується стягнення майнової шкоди, а тому забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Між сторонами виник спір щодо нерухомого майна.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в частині, яка переглядається, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення в частині вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є прийнятними з огляду на таке.

Загальні положення ЦПК України щодо застосування судом заходів забезпечення позову

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом відповідно до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає в обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) викладено висновок про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 565/482/23 (провадження № 61-12658св23).

Застосування заходів забезпечення позову в частині вимог, які переглядаються

Існування реальної загрози невиконання чи ускладення виконання можливого рішення суду про задоволення позову є однією з фундаментальних обставин, які має встановити суд для задоволення заяви про забезпечення позову.

У цій справі в частині, яка переглядається, суд першої інстанції, обмежився висновком про те, що заява про забезпечення позову має бути задоволена, зокрема шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на тій підставі, що ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання з яких є власницею спірного будинку.

Апеляційний суд в означеній частині змінив мотиви висновку місцевого суду про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову та виходив із того, що зміст цієї заяви вказує на завдання заінтересованими особами збитків заявнику, які він має намір відшкодувати за рахунок майна ОСОБА_2 , а спір між сторонами стосується стягнення майнової шкоди, тому забезпечення позову має майновий характер та спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не погоджується.

Суд апеляційної інстанції виклав передчасний висновок про те, що зміст заяви вказує на завдання збитків заявнику, які він має намір відшкодувати за рахунок майна ОСОБА_2 , оскільки такий висновок має ознаки вирішення спору між учасниками справи по суті і встановлює обставину існування завданих позивачу збитків, що є неприпустимим на стадії вирішення судом питання про забезпечення позову.

Застосування судами першої та апеляційної інстанцій підходу, за яким будь-який майновий спір може супроводжуватися накладенням арешту на майно потенційних відповідачів, є помилковим і таким, що не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки за таких умов безпідставно надавав би позивачам можливість для зловживання процесуальними правами на шкоду праву власності заінтересованої особи ОСОБА_2 , що є недопустимим.

Співмірність між правом позивача забезпечити його позов та втручанням у право власності заінтересованої особи може бути забезпечена тільки за відповідного обґрунтування позивачем на підставі належних та допустимих доказів реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову (наприклад ініціювання чи вчинення дій щодо відчуження майна, його приховування, створення інших перешкод для виконання майнових вимог, зокрема, за рахунок такого майна), що має бути перевірено та встановлено судом, який розглядає заяву про забезпечення позову.

У цій справі заява ОСОБА_1 про забезпечення позову обґрунтована тим, що у заявника є підстави вважати, що заінтересовані особи з метою уникнення виплати вказаної шкоди можуть розпорядитися майном, що їм належить на праві приватної власності та відчужити його на користь інших осіб, або вчинити інші дії, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Проте будь-яких доказів на підтвердження наведеного заявник суду не надав.

Суди першої та апеляційної інстанцій у частині, яка переглядається, не встановили реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

У цій справі задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно за відсутності належного обґрунтування необхідності такого заходу впливу на заінтересовану особу є невиправданим втручанням у право ОСОБА_2 на мирне володіння своїм майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, суди установили, що ОСОБА_1 зазначав про його спір як і з ОСОБА_2 , так і з ОСОБА_3 , проте вимоги заяви про забезпечення позову стосуються виключно спірного будинку, тобто майна, яке, як зазначив сам заявник, належить виключно ОСОБА_2 на праві власності.

Таким чином, дії заявника є непослідовними, які зводяться до бажання забезпечити позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на майно однієї з них ( ОСОБА_2 ), а саме на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який заявник бажав придбати собі у власність.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення вимог заяви у справі, яка переглядається, не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості і підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову в означеній частині вимог.

За частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року та постанова Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в означеній частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення, судових витрат.

Суд апеляційної інстанції питання щодо судових витрат за розгляд апеляційної ОСОБА_2 не вирішив.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та скасування судових рішень у частині вимог заяви ОСОБА_1 про накладення арешту на житловий будинок, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні іншої частини вимог заявника, тобто в цілому вимоги заяви про забезпечення позову в цій справі залишені без задоволення, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 1 033 грн (496,20 грн за подання апеляційної скарги + 536,80 грн за подання касаційної скарги).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду