ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/2372/20(509/1385/19)

1.1. 12.03.2019 Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - Позивач) звернулось до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (замінено неналежних відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на належних відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , далі - Відповідачі 1, 2, 3, ухвала від 22.04.2019), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

- звернути стягнення на предмет іпотеки (на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований АДРЕСА_1 , площею 591 кв. м, далі - Будинок) в рахунок погашення заборгованості в сумі 77 447, 56 доларів США за договором про іпотечний кредит № 1130 від 23.04.2007 (далі - Договір), укладеним між Позивачем та ОСОБА_1 (Відповідач-1), шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження;

- виселити з Будинку всіх мешканців (Відповідачів, 1, 2, 3).

1.2. Позов обґрунтований заборгованістю Відповідача-1 за кредитним Договором, що стягнена за рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 у справі № 514/212/15-ц, а також забезпеченням виконання зобов`язань за Договором укладеним між сторонами 23.04.2007 договором іпотеки, за яким в іпотеку був переданий Будинок та земельна ділянка площею 0, 0591, в тому числі з угіддям: 0,0591 га - рілля, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою Будинка.

1.3. 09.07.2019 Відповідач-1 подав відзив на позов та заяву, у яких, зокрема заявив про застосування позовної давності, сплив цього строку, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності у спірних правовідносинах.

1.4. 11.07.2019 Позивач у відповіді на відзив Відповідача-1 заявив про зупинення позовної давності у спірних правовідносинах з 07.06.2014 з набранням чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті".

1.5. 08.10.2020 Господарський суд Одеської області ухвалив, серед іншого: відкрити провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (Боржник).

1.6. 23.04.2021 Господарський суд Одеської області ухвалив прийняти справу № 509/1385/19 до провадження за правилами загального позовного провадження в межах справи № 916/2372/20 про неплатоспроможність Боржника.

1.7. 23.02.2022 Південно-західний апеляційний господарський суд, переглядаючи за апеляційною скаргою Позивача ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 про відмову у закритті провадження у справі про неплатоспроможність Боржника, постановив про скасування зазначеної ухвали та про закриття провадження у справі про неплатоспроможність Боржника.

22.09.2023 Верховний Суд постановив залишити без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022.

2.1. 07.10.2021 Господарський Одеської області вирішив відмовити в задоволені позовних вимог.

2.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на Будинок як предмет іпотеки:

- через неналежний склад відповідачів за цими вимогами, оскільки власником предмета іпотеки - Будинку, є Відповідача-1, який і є належним у цій частині спірних правовідносин, тоді як інші відповідачі (№№ 2,3) не є належними відповідачами у цій частині спірних правовідносин;

- через застосований у справі про неплатоспроможність Відповідача-1 мораторій, протягом якого діє заборона на звернення стягнення на предмет іпотеки у спірних правовідносинах;

- а також через вирішення питання погашення заборгованості Боржника за Договором у межах справи про неплатоспроможність шляхом визначення щомісячних відповідних виплат Боржника на користь Позивача у відповідній ухвалі суду - від 07.10.2021.

3.1. В апеляційному суді справа переглядалась неодноразово.

19.09.2023 Верховний Суд за результатами касаційної скарги Відпвідача-1 постановив рішення про часткове задоволення цієї скарги, скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 (якою скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021, а справу передано до Овідіопольського районного суду Одеської області для розгляду по суті) з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

3.2. При новому розгляді справи 27.11.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд постановив про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 із викладенням мотивувальної частини цього рішення в редакції цієї постанови та залишенням його без змін в іншій частині рішення.

3.3. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для задоволення вимог Позивача до відповідачів через сплив позовної давності у спірних правовідносинах, а також відхиленням аргументів Позивача про зупинення перебігу цього строку протягом чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті", оскільки цей закон не є підставою для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

4. Встановлені судами обставини

4.1. 23.04.2007 між Позивачем та Відповідачем-1 було укладено договір про іпотечний кредит №1130, відповідно до умов в пункті 1.1. якого Банк надав Відповідачу-1 кредит в сумі 62000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12% річних, строком до 23.04.2027 на придбання за договором купівлі - продажу від 23.04.2007 № 2511 будинку, розташованого на земельній ділянці 0,0591 га за адресою: в АДРЕСА_1 (пункт 1.2. договору).

4.2. Як забезпечення виконання зобов`язань за Договором між Позивачем (іпотекодержателем) та Відповідачем - 1 (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки, посвідчений 23.04.2007 Приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрований за № 2523, відповідно до умов пункту 1.1. якого цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя до боржника, що випливає з кредитного договору № 1120 від 23.04.2007, а також всіх додаткових угод до нього, з умовами якого іпотекодавець ознайомлений і згодний, і згідно з яким зобов`язаний не пізніше 23.04.2027 повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 62 000,00 доларів США, що складає 313 100,00 грн. по курсу НБУ на 23.04.2007, сплатити нараховані відсотки за користування ним згідно з умовами кредитного договору, а також можливу неустойку в розмірі і у випадках, передбачених кредитним і цим договором, та витрати, пов`язані з реалізацією заставленого майна, що понесені іпотекодержателем.

Відповідно до цього договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижчевказаних умовах.

Згідно із пунктом 1.2. договору сторони погодили, що предметом іпотеки є нерухоме майно:

- житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , шо складається в цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. "А-1", житловою площею 30,7 кв.м., сарай під літ. "Б" (з врахуванням всіх реконструйованих та новостворених об`єктів нерухомості), розташований на земельній ділянці, належній Відповідачу-1, розміром 591 кв.м., належний іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 23.04.2007 за реєстром № 2514, та зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 2036175, згідно з Витягом з Державного реєстру правочинів № 2044760 від 23.04.2007, наданого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області;

- земельна ділянка площею 0,0591 га, в тому числі по угіддям: 0,0591 га - рілля, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована в в АДРЕСА_1 , належна Відповідачу-1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 23.04.2007 за реєстром № 2516, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 2044813, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів № 38783326 від 23.04.2007, наданого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області.

4.3. Відповідно до умов пункту 4.1. договору у разі порушення боржником основного зобов`язання та порушення іпотекодавцем умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю чи боржнику письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.2. договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання боржником основного зобов`язання у наступних випадках:

- якщо у момент настання строку виконання боржником зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме при повному або частковому неповерненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений Кредитним договором строки сум процентів та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені Кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій);

- у разі порушення боржником встановленого кредитним договором обов`язку цільового використання коштів.

Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором (пункт 4.3. договору).

Пунктом 4.4. договору встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

4.4. Договори, укладені між Банком та Відповідачем-1, підписані ними без застережень та зауважень, є укладеними належним чином та є чинними.

4.5. Позивач в лютому 2015 року звернувся до місцевого суду з позовними вимогами про стягнення з Відповідача-1 заборгованості за Договором.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 № 514/212/15-ц позов Позивача до Відповідача-1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задоволено, стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача заборгованість за кредитом в сумі 47 685, 53 дол. США та 8945 гривень 24 копійки.

Вказана заборгованість складається з наступного: строковий основний борг за кредитом - 30863,69 дол. США, прострочений основний борг за кредитом - 10011, 32 дол. США, прострочені проценти за користування кредитом за період з 01.05.2007 до 23.01.2015 - 4064,08 дол. США, прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту за період з 01.05.2007 до 23.01.2015 - 7440 грн, пеня за прострочений основний борг за кредитом за період з 23.01.2014 до 23.01.2015 - 1861,55 дол. США, пеня за прострочені проценти за користування кредитом за період з 23.01.2014 до 23.01.2015 - 637,35 дол. США, пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту за період з 23.01.2014 до 23.01.2015 - 1505 гривень 24 копійки, 3% річних від простроченої заборгованості по кредиту за період з 01.05.2012 - 247, 54 дол. США.

4.6. На виконання вказаного рішення місцевого суду за виконавчим листом від 25.05.2015 №5 14/212/15-ц головним державним виконавцем Овідіопольського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Єруслановою Ольгою Олександрівною 28.11.2017 було постановлено про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки нерухоме майно, що є предметом іпотеки підпадає під дію мораторію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно Боржника.

Докази щодо повторного пред`явлення до виконання виконавчого листа Банком у матеріалах справи відсутні.

4.7. Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 24.12.2019 заяву Відповідача-1 задоволено; визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 514/212/15-ц, виданий 25.05.2015 у цивільній справі за позовом Позивача до Відповідача-1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01.03.2021 зазначену ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 24.12.2019 у справі № 514/212/15-ц було скасовано, у задоволенні заяви Відповідача-1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

4.8. У матеріалах справи наявний розрахунок Банку про заборгованість позичальника Відповідача-1 перед філією Позивача за договором від 23.04.2007 №1130, згідно із яким: розмір виданого кредиту складає 62000 долл. США, процентна ставка 12%, сума основної заборгованості по кредиту 40875, 01 долл. США, у тому числі простроченої заборгованості по кредиту 22123, 32 долл. США, сума процентів за користування кредитом 20017, 47 долл. США, у тому числі прострочених процентів 20017, 47 долл. США, сума пені 13726, 97 долл. США, сума комісії за супроводження кредиту 11360 грн.

За розрахунками Банку сума кредитної заборгованості Боржника у доларах США станом на 22.02.2019 року становить 77447, 56 долл. США, у гривневому еквіваленті - 2 091 287 грн 81 коп.

4.9. Виписок за рахунком позичальника чи інших належних та допустимих письмових доказів, які б свідчили про факт сплати позичальником коштів за договором про іпотечний кредит № 1130 матеріали цієї справи не містять.

4.10. Матеріали цієї господарської справи не містять письмових доказів щодо виконання Боржником рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 у справі № 514/212/15-ц.

4.11. Суди у цій справі неодноразово встановлювали, що саме у зв`язку з невиконанням заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015, тобто у зв`язку із невиконанням основного зобов`язання за Договором Позивач 12.03.2019 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Відповідачів, 1, 2, 3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

5.1. 18.12.2023 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги Позивача до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та про виселення відповідачів із Будинку.

6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки, зокрема апеляційний суд неправильно застосував норму пункту 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у поєднанні із положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", за якими з 07.06.2014 до 23.09.2021 через встановлений цим Законом мораторій було зупинено перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для зупинення позовної давності та про сплив цього строку у спірних правовідносинах, не врахувавши відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, які викладені в постановах від 01.11.2023 у справі № 761/36545/20, від 20.09.2023 у справі № 725/6551/22, від 01.02.2023 у справах №№ 592/10781/20, № 202/7130/20, від 21.12.2022 у справах № 179/1447/20, від 20.01.2022 у справі № 910/11257/20.

6.2. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки зокрема, апеляційний суд не застосував у спірних правовідносинах норму статті 264 ЦК України щодо підстав для переривання позовної давності, що мало місце у спірних правовідносинах, тоді як апеляційний суд не врахував факт систематичного здійснення Відповідачем-1 (Боржником) погашення заборгованості Договором (про що Боржник надавав письмові та усні пояснення у справі), в тому числі і після звернення Позивача до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за Договором: факт такого визнання заборгованості Боржником підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості та випискою за рахунком, які містять інформацію про добровільне зарахування коштів позичальником (Боржником), з датою останнього платежу 14.03.2016, що перериває позовну давність та поновлює строк звернення Позивача з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, який продовжено до 15.03.2019 включно, тоді як Позивач звернувся із позовом у цій справі 12.03.2019.

При цьому скаржник вказав про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування положень 264 ЦК України та щодо зміни строку виконання зобов`язання, викладених в постановах від 01.02.2023 у справі № 202/7130/20, від 18.01.2023 у справі № 522/10356/16-п, від 21.12.2022 у справі № 179/1447/20.

6.3. Скаржник також вказав на процесуальні порушення, допущені апеляційним судом, а саме неврахування та ненадання оцінки наданим в суді першої інстанції доказам на підтвердження переривання позовної давності, а саме наданому Позивачем розрахунку заборгованості та виписці по рахунку, а також наданій Відповідачем-1 у справі про неплатоспроможність квитанції № 119602924 від 14.03.2016 про сплату 300 дол. США з призначенням платежу "сплата боргу за кредит згідно договору № 1130 від 23.04.2007".

При цьому скаржник вказав на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо переривання позовної давності, які викладені в постанові від 18.01.2023 у справі № 522/10356/16-ц.

6.4. Крім наведеного скаржник, через незаконність оскаржуваних судових рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, також вважає незаконною відмову у задоволенні похідної вимоги - про виселення, оскільки це рішення ухвалено з порушення положень статті 40 Закону України "Про іпотеку", статті 109 Житлового кодексу УРСР, без урахування висновків Верховного Суду України щодо застосування цих норм права, сформульованих в постановах від 22.06.2016 у справі № 6-197цс16, від 21.12.2016 у справі № 6-1731 цс 16, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7.1. Відповідач-1 (Боржник) у відзиві на касаційну скаргу заперечує аргументи, викладені в касаційній скарзі, з мотивів, що аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи на тому що Позивач пропустив позовну давність при зверненні із позовом у цій справі, і цей строк почав свій перебіг з лютого 2015 року, коли Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права у спірних правовідносинах - із позовом про стягнення з Відповідача-1 заборгованості за Договором.

Щодо позовної давності за вимогами іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки

8.1. Суди встановили, що предметом спору у цій справі є належний Відповідачу-1 на праві власності Будинок, вимогу про звернення стягнення на який, як на предмет іпотеки, а також вимогу про виселення відповідачів з якого заявив Позивач, однак проти яких (вимог) Відповідач-1 заперечує.

Підставою для вимог Позивача у спірних правовідносинах стало невиконання Відповідачем-1 своїх зобов`язань перед Позивачем за укладеним між ними кредитним договором, виконання зобов`язання за яким перед Позивачем як іпотекодержателем забезпечені іпотекою майна (Будинку) Відповідача-1.

8.2. Відповідач-1 не заперечував стверджувані Позивачем та встановлені судами обставини неналежного виконання ним зобов`язань за Договором та наявності заборгованості за ним перед Позивачем, що була стягнена за рішенням суду, однак не сплачена в повному обсязі (пункти 1.4, 4.5-4.11).

А тому Суд, виходячи з положень статті 589, частини першої статті 590 ЦК України статей 12, 33 Закону України "Про іпотеку", погоджується з висновками в оскаржуваній постанові апеляційного суду про доведення доказами у справі порушеного права Позивача у спірних правовідносинах.

8.3. Водночас, Відповідач-1, попри зазначені порушення, заперечує вимоги Позивача з підстав пропуску ним позовної давності при зверненні із вимогам про звернення стягнення на Будинок як предмет іпотеки.

У зв`язку з цим Суд звертається до загальних правил та умов захисту порушеного права та до правил обчислення, зупинення та перериву позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.

8.4. Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

8.5. За загальним правилом, закріпленим в частині першій статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

8.6. Суди встановили, що порушення Відповідачем-1 прав Позивача за Договором внаслідок невиконання Відповідачем-1 зобов`язань за цією угодою мало місце з травня 2007 року, у зв`язку з чим за заявленими до суду в лютому 2015 року вимогами Позивача про дострокове стягнення з Відповідача-1 заборгованості за Договором суд 30.04.2015 ухвалив судове рішення у справі № 514/212/15-ц про задоволення цих вимог (пункт 4.5).

Між тим Позивач з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (Будинок) через невиконання Відповідчем-2 зобов`язань за Договором у спірних правовідносинах звернувся лише 12.03.2019 (пункти 1.1, 4.11), тобто зі спливом встановленої законом загальної позовної давності у три роки.

8.7. У цьому висновку щодо правил обчислення позовної давності у разі наявності судового рішення про порушення права особи (стягнення заборгованості) Суд звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16 (пункт 7.20), про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями, оскільки Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи, тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

8.8. Суд враховує також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правил перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, та заявлення іпотекодержателем вимог про дострокове виконання основного зобов`язання, що викладені в постанові від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц (Провадження № 14-208цс21) (пункти 38-52), згідно з якими пред`явлення позивачем позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває позовну давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, перебіг якої розпочався після отримання позичальником вимоги банку про дострокове виконання у відповідний термін зобов`язання за кредитним договором.

8.9. Водночас, Позивач заперечує висновки судів про сплив позовної давності у спірних правовідносинах, стверджуючи як про зупинення цього строку, з посиланням на тимчасові законодавчі обмеження на звернення стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті (пункти 1.4, 6.1), так і про перерив цього строку - через вчинення Відповідачем-2 в березні 2016 року платежу на виконання зобов`язання за Договором (пункти 6.2, 6.3).

У зв`язку з цим Суд звертається до правил зупинення та перериву позовної давності, зокрема і у правовідносинах щодо звернення стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

8.10. Визначене частиною третьою статті 263 ЦК України правило зупинення позовної давності передбачає, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

При цьому, під зупиненням перебігу позовної давності слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини перебіг строку зупиняється, а після припинення цієї обставини продовжується в частині, що залишилася. У період зупинення позовної давності час плине, але він не зараховується до позовної давності. До цього строку зараховується лише час, який сплинув до зупинення позовної давності, та строк, що минув після продовження її перебігу.

8.11. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України однією з підстав для зупинення перебігу позовної давності є відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом.

Посилаючись саме на цю норму та на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а також на обставини надання Відповідачу-1 кредиту в іноземній валюті, забезпеченому іпотекою майна Відповідача-1 (пункти 4.1, 4.2), Позивач стверджує, що у спірних правовідносинах мало місце зупинення позовної давності за вимогами Позивача щодо звернення стягнення на Будинок Відповідача-1 як на предмет іпотеки.

У зв`язку з чим Суд звертається до умов та правил застосування положень про зупинення позовної давності у поєднанні із положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

8.12. Щодо застосування наведених положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у поєднанні з правилами зупинення позовної давності за статтею 263 ЦК України (пункт 2 частини першої), Суд звертається до висновків Верховного Суду сформульованих, зокрема в постановах від 19.05.2021 у справі № 756/2298/18 та від 01.06.2022 у справі № 686/23170/19, згідно з якими:

1) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов`язання;

2) рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає примусовому виконанню;

3) отже, дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.

Аналогічного висновку щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України дійшов Верховний Суд і у постанові від 15.11.2023 у справі № 750/1642/20 (провадження № 61-578ск23).

8.13. У зв`язку з викладеним Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1), наголошуючи, що висновки щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", викладені у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник (пункти 6.1), не суперечать висновкам, наведеним в пункті 8.12 цієї постанови, оскільки є аналогічними у відповідній частині, однак, вони не були сформульовані в контексті застосування положень про зупинення позовної давності, що мало місце згідно з постановами від 19.05.2021 у справі № 756/2298/18, від 01.06.2022 у справі № 686/23170/19, від 15.11.2023 у справі № 750/1642/20 (провадження № 61-578ск23).

8.14. Щодо переривання перебігу позовної давності, правила якого наведені в статті 264 ЦК України, то відповідно до частини першої цієї статті ЦК України однією із підстав переривання перебігу позовної давності є вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

8.15. У постанові Верховного Суду України від 08.11.2017 у справі № 6-2891цс16 вказано, що "правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 у справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок щодо застосування частини першої статті 264 ЦК України, згідно з яким "з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта".

8.16. У справі, що переглядається, Позивач стверджує, зокрема і при касаційному оскарженні (пункти 6.2, 6.3), що Відповідач-1 у рахунок погашення кредитної заборгованості за Договором здійснив оплату 14.03.2016 в сумі 300 дол. США, що слід уважати визнанням позичальником боргу.

Між тим, суди не встановили відповідних обставин, зокрема і за результатами дослідження та оцінки (на виконання вказівки Верховного Суду у цій справі у постанові від 19.09.2023, пункт 67), доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості.

Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.2).

8.17. Суд відхиляє також аналогічні аргументи скаржника (пункт 6.3), що викладені з посиланням на неврахування та ненадання судами попередніх інстанцій оцінки наданому Відповідачем-1 у справі про неплатоспроможність доказу - квитанції № 119602924 від 14.03.2016 про сплату 300 дол. США з призначенням платежу "сплата боргу за кредит згідно договору № 1130 від 23.04.2007", оскільки оскаржувані судові рішення, а також постанова Верховного Суду від 19.09.2023 у цій справі (про передачу справи на новий апеляційний розгляд) не містять посилання на цей доказ.

А тому посиланням лише на стадії касаційного оскарження на зазначений доказ, який, за ствердження скаржника, міститься у справі про неплатоспроможність Боржника (Відповідача-1), однак який не був наданий у цій справі позовного провадження (про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення), є вимогою про врахування нового доказу у справі, на який Позивач раніше не посилався, вимогою про необхідність дослідження та оцінки нових доказів, що суперечить правилам доказування у господарському процесі, визначеним статтею 74 ГПК України, правилам подання доказів, визначеним зокрема статтею 269 ГПК України, а також повноваженням касаційного суду щодо меж розгляду справи касаційним судом, визначеним частиною другою статті 300 ГПК України.

8.18. Таким чином апеляційний суд, підтримавши по суті рішення місцевого суду, дійшов правильних висновків в оскаржуваній постанові про відмову у вимогах про звернення стягнення на Будинок як предмет іпотеки з підстав спливу позовної давності та у задоволенні похідної вимоги про виселення з Будинку.

А тому відсутні підстави для скасування зазначеної постанови, висновки в якій зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи, тоді як скаржник не довів порушення цим судом норм матеріального і процесуального права та не спростував відповідних висновків. Суд також погоджується з висновком апеляційного суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення місцевого суду та залишення його без змін в іншій частині.

8.19. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

8.20. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд