ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 278/44/17

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», страхова компанія) про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином.

Позов мотивований тим, що 19 липня 2013 на автомобільній дорозі Київ-Чоп у с. Березівка Житомирського району Житомирської області Пожарова Г. С., керуючи автомобілем ТОYОТА RАV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку м. Житомира, скоїла зіткнення з автомобілем VOLVO S60, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під його керуванням. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) автомобіль VOLVO S60 отримав значні механічні пошкодження, що завдало збитків на суму 178 188,72 грн.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Цим вироком також вирішено його цивільний позов про стягнення на його користь з ОСОБА_2 178 188,72 грн на відшкодування майнової шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року скасовано в частині вирішення цивільного позову та призначено його новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.

Відповідно до звіту № 205 від 17 вересня 2013 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля VOLVO S60, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, становить 178 188,72 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована Акціонерним товариством (далі - АТ) «Страхова компанія «АХА Страхування», правонаступником якого є ПрАТ «Страхова компанія «АРКС».

Просив стягнути на свою користь 128 188,72 грн з ОСОБА_2 та 50 000,00 грн із страхової компанії на відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 грудня 2021 року в позові відмовлено з тих підстав, що позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки не є власником транспортного засобу, якому ДТП завдано механічних пошкоджень, а власник автомобіля вимог до суду не заявив.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кучерою В. М., задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 128 188,72 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнено з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права. Завдання шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. ОСОБА_1 керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, тому правомірно володів цим майном, отже має право на відшкодування завданої шкоди.

30 серпня 2013 року позивач звернувся до страхової компанії із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку. Із заявою про виплату страхового відшкодування не звертався, а звернувся до суду із відповідним позовом у межах встановленого законом строку, враховуючи розгляд справи у порядку кримінального провадження.

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13 вересня 2012 року № АВ/3536776 ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, становить 50 000,00 грн, тому ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» як правонаступник АТ «Страхова компанія «АХА Страхування» має сплатити страхове відшкодування позивачу в межах ліміту відшкодування, а іншу частину- ОСОБА_2 , з вини якої сталась ДТП.

У серпні 2022 року ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, просило скасувати постанову в частині задоволення позову до страхової компанії та відмовити в позові в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц, провадження № 14-310цс18, від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20; у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 201/8286/16-ц, провадження № 61-4898св18, від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц, провадження № 61-22420св18, від 12 травня 2022 року у справі № 623/290/21, провадження № 61-9242св21, від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18, провадження № 61-17280св20, від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц, провадження № 61-30263св18, від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц, провадження № 61-22420св18, від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18, провадження № 61-11557св19, від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, провадження № 61-2061св20.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.

ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії після ДТП, яка сталася 19 липня 2013 року, з повідомленням про настання події, проте із заявою про виплату страхового відшкодування не звертався, позовні вимоги до страхової заявив лише 24 жовтня 2017 року, тобто пропустив присічнийрічний строк на страхове відшкодування завданої шкоди. Суд апеляційної інстанції не застосував пункти 37.1.1, 37.1.4 Закону № 1961-IV.

01 грудня 2021 року представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання про залишення без розгляду позовних вимог до страхової компанії. Суд не розглянув та не вирішив заявлене клопотання. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущені порушення, хоча мав закрити провадження у справі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. В ухвалі зазначено, що справа є малозначною, проте наведені у ній доводи підлягають перевірці та містять підстави, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у задоволенні клопотань ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 12 липня 2022 року відмовлено.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову до страхової компанії з огляду на межі касаційного оскарження.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 липня 2013 на автомобільній дорозі Київ-Чоп у с. Березівка Житомирського району Житомирської області сталася ДТП за участю автомобіля ТОYОТА RАV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля VOLVO S60, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 керував автомобілем VOLVO S60, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 . На підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Цим вироком також вирішено цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 178 188,72 грн на відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року скасовано в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 та направлено його на новий розгляд в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції. В іншій частині вирок залишено без змін.

Відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 17 вересня 2013 року № 205, складеного Приватним підприємством «Експерт-Сервіс-Альфа», розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля VOLVO S60, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП,становить 178 188,72 грн.

Правонаступником АТ «Страхова компанія «АХА Страхування» є ПрАТ «Страхова компанія «АРКС».

30 серпня 2013 року позивач звернувся до страхової компанії із заявою про настання події, подав довідку ВР ДТП УМВС України в Житомирській області, яка підтверджує факт ДТП; довіреність від 06 вересня 2013 року, якою ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися (керувати, продати, обміняти, здати в оренду, тощо) автомобілем VOLVO S60, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію автомобіля.

Щодо залишення позовної заяви в частині вимог до страхової компанії без розгляду

30 червня 2021 року представник позивача в судовому засіданні суду першої інстанції заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог до страхової компанії. Проте це клопотання суд першої інстанції не вирішив і ухвалив рішення про відмову в позові щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди зі страхової компанії.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 257 ЦПК України).

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області 01 березня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

До судового засідання і в судовому засіданні 06 квітня 2021 року позивач не звертався з клопотанням про залишення позову в частині вимог до страхової компанії без розгляду.

Клопотання про залишення позову в частині вимог до страхової компанії без розгляду представник позивача подав у судовому засіданні 30 червня 2021 року, тобто після початку судового розгляду справи та визначених судом строків на подання заперечень.

Відповідно до статті 367 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду апеляційної скарги), яка визначає межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із частиною третьою статті 376 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду апеляційної скарги), порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, відсутність процесуального реагування на клопотання позивача про залишення частини позову без розгляду судом першої інстанції не є ані обов`язковою підставою скасування судового рішення (частина третя статті 376 ЦПК України), ані неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до статті 367 ЦПК України становлять підставу виходу за межі апеляційної скарги.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано розглянув по суті позов у частині вимог до страховика, а суд апеляційної інстанції не мав процесуальних повноважень з власної ініціативи розглянути клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог до страхової компанії.

Щодо вирішенняпозову до страхової компанії по суті

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом № 1961-IV.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18.

Відповідно до статей 1166, 1187, 1188 ЦК України, з урахуванням установлених у цій справі обставин, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 26Закону України від 07 березня 1996 року№ 85/96-ВР «Про страхування» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 6 частини першої статті 991 ЦК України страховик має право відмовити у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема за наявності інших підстав, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії після ДТП, яка сталася 19 липня 2013 року, з повідомленням про настання події, проте із заявою про виплату страхового відшкодування не звертався, позовні вимоги до страхової компанії заявив лише 24 жовтня 2017 року, тобто пропустив присічний річний строк на страхове відшкодування завданої шкоди.

У цій справі позивач із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика не звертався, звернувся із заявоюпро настання події, в якій повідомив про факт ДТП.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 належно реалізував своє право на відшкодування шкоди, яка підлягає стягненню зі страховика у межах страхового ліміту у розмірі витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 65/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, зазначила, що у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 Закону № 1961-IV передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Отже, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що Закон № 1961-IV з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Суди встановили, що 30 серпня 2013 року позивач звернувся до страхової компанії із заявою про настання події, подав довідку ВР ДТП УМВС України в Житомирській області, яка підтверджує факт ДТП; довіреність від 06 вересня 2013 року, якою ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися (керувати, продати, обміняти, здати в оренду, тощо) автомобілем VOLVO S60, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію автомобіля.

Тобто позивач вчинив дії для встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.Із 30 серпня 2013 року страхова компанія обізнана щодо факту ДТП, її учасників та наслідків.

Відповідно до звіту від 17 вересня 2013 року № 205 розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля VOLVO S60, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, становить 178 188,72 грн.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Вказаним вироком також вирішено цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 178 188,72 грн на відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року скасовано в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 та призначено його новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.

Отже, до 28 грудня 2016 року на користь ОСОБА_1 було присуджено повне відшкодування завданої шкоди, у зв`язку з чим у нього не виникало потреби у зверненні до страховика ОСОБА_2 .

Під час розгляду позову в порядку цивільного судочинства ОСОБА_1 заявив вимоги до страхової компанії 24 жовтня 2017 року в межах позову до винного водія.

Враховуючи обставини розгляду цивільного позову у кримінальній справі та присудження з винного водія стягнення повного відшкодування, завданої внаслідок ДТП шкоди вироком, який надалі в частині цивільного позову скасований і переданий на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства, немає підстав вважати, що ОСОБА_1 втратив право звернення до страхової компанії про отримання страхового відшкодування.

Неподання позивачем заяви про страхове відшкодування до 24 жовтня 2017 року не призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини, обставини її настання та розмір заподіяної шкоди.

Крім того, суд не встановив недобросовісне виконання ОСОБА_1 зобов`язань та недобросовісну його поведінку.

За встановлених обставин покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, тому Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення із ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» коштів на користь потерпілого в межах ліміту страхового відшкодування.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц, провадження № 14-310цс18, від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20; у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 201/8286/16-ц, провадження № 61-4898св18, від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц, провадження № 61-22420св18, від 12 травня 2022 року у справі № 623/290/21, провадження № 61-9242св21, від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18, провадження № 61-17280св20, від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц, провадження № 61-30263св18, від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц, провадження № 61-22420св18, від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18, провадження № 61-11557св19, від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, провадження № 61-2061св20.

Верховний Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах. Подібність спірних правовідносин у справах можна визначити за допомогою трьох критеріїв. З-поміж них змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а суб`єктний і об`єктний - додатковими. Останні два критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказувати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18, зазначено, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону обов`язкове страхування право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц, провадження № 14-310цс18, від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19, та постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц, провадження № 61-30263св18, від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц, провадження № 61-22420св18, від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18, провадження № 61-11557св19, від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, провадження № 61-2061св20, від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц, провадження № 61-22420св18, від 12 травня 2022 року у справі № 623/290/21, провадження № 61-9242св21, від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18, провадження № 61-17280св20, викладено правовий висновок про те, що відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-ІV строк є присічним і поновленню не підлягає. Право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

У цих справах вина водія встановлена за адміністративне правопорушення, а не злочин; кримінальна справа стосовно заподіювача шкоди не порушувалася та в ній не заявлявся цивільний позов, що вказує на відмінність фактичних обставин у вказаних справах та виключає їх подібність з обставинами справи, що переглядається у касаційному порядку.

Постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 201/8286/16-ц, провадження № 61-4898св18, ухвалена до формулювання Великою Палатою Верховного Суду правового висновку у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20, про те, що у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винногоу спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

У справі, що переглядається, позивач здійснив розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, тому з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов обґрунтованого висновку про стягнення коштів із страховика.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду