ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/26642/23

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис строком на 6 місяців, яким заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче, ніж за 100 м до місця її проживання у квартиру АДРЕСА_1 ; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби особисто і через третіх осіб.

На обґрунтування заяви зазначала, що проживала з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу та у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 11 червня 2013 року № 217 ОСОБА_2 було визначено порядок побачення з сином, однак зустрічі ОСОБА_2 з нею та дитиною все частіше закінчувалися сваркою. У зв`язку з такою поведінкою ОСОБА_2 вона була вимушена змінити місце проживання та переїхала з міста Житомира до міста Вінниці, де проживає з 2020 року.

Незважаючи на переїзд, поведінка ОСОБА_2 залишилась незмінною, майже кожна їх зустріч чи розмова закінчується сваркою, ініціатором якої є ОСОБА_2 . Під час чергової зустрічі наприкінці 2020 року ОСОБА_2 знову почав неадекватно себе поводити, чинити на неї психологічний тиск, внаслідок чого вона викликала працівників поліції, які склали відносно ОСОБА_2 терміновий заборонний припис.

На момент звернення до суду з цією заявою в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувають дві справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не надала належні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 щодо неї психологічного, економічного та/або фізичного насильства, а також на підтвердження вірогідності настання ризиків вчинення насильства у майбутньому у випадку невидачі обмежувального припису.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61- 11564св19), від 19 травня 2020 року в справі № 404/5203/19 (провадження № 61-22539св19), від 26 січня 2022 року в справі № 607/10626/21 (провадження № 61-20680св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди не надали належну оцінку доказам на підтвердження вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно неї, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення, факту неодноразового складання термінових заборонних приписів.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

16 січня 2024 року справа № 127/26642/23 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 11 червня 2013 року № 217 визначено порядок побачень ОСОБА_2 з його сином ОСОБА_3

Суди встановили, що між сторонами існує спір щодо участі батька у виховання дитини.

Відповідно до листа Головного управління національної поліції у Вінницькій області від 19 жовтня 2020 року № 1444/231-20 ОСОБА_1 12 жовтня 2020 року зверталась в органи поліції з проханням вжити заходи до свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 . В ході проведеної перевірки з ним проведена бесіда профілактичного характеру про неприпустимість вчинення протиправних дій відносно ОСОБА_1

12 жовтня 2022 року, 29 липня 2023 року, 29 серпня 2023 року відносно ОСОБА_2 було винесено термінові заборонні приписи.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасовано постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, провадження у справі закрито.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що ОСОБА_1 не надала належні та достатні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить психологічне насильство щодо неї та існують ризики продовження чи повторного вчинення психологічного насильства, що є необхідною умовою для застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного судузалишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду