ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/5503/17

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що 25 вересня 1972 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнано право особистої власності на будинок АДРЕСА_1 у наступних частках: за ОСОБА_3 на 3/4 частини, за ОСОБА_4 на 1/4 частини будинковолодіння.

04 жовтня 1973 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова та додатковим рішенням цього ж суду від 10 квітня 1974 року проведено реальний поділ вказаного будинку.

06 липня 1976 року 1/4 частину будинку за договором купівлі-продажу набув ОСОБА_5 , який 30 листопада 1977 року відчужив її ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Відповідно до заповіту від 29 грудня 1993 року все належне їй майно перейшло в порядку спадкування ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 вказав, що у зв`язку із відмовою державного нотаріуса Третьої Львівської нотаріальної контори у реєстрації права власності на належне нерухоме майно він змушений звернутися до суду із цим позовом.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив виділити в натурі та визнати за ним право власності на житлові та нежитлові приміщення (квартира 2 ), які позначені в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленому 19 червня 2017 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»), такими позначками: 2.1 мансарда площею 7,2 кв. м; 2.2 житлова кімната площею 13,6 кв. м; 2.3 житлова кімната площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол площею 4,6 кв. м у будинку А-1 загальною площею 66,0 кв. м на АДРЕСА_1 .

Справа переглядалася судами неодноразово.

18 грудня 2018 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення на АДРЕСА_1 , позначені в технічному паспорті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19 червня 2017 року № 747 наступними літерами: 2.1 мансарда площею 7,2 кв. м; 2.2 житлова кімната площею 13,6 кв. м; 2.3 житлова кімната площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол площею 4,6 кв. м у будинку А-1 загальною площею 66,0 кв. м.

Виділено в натурі ОСОБА_1 приміщення на АДРЕСА_1 , позначені в технічному паспорті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19 червня 2017 року № 747 наступними літерами: 2.1 мансарда площею 7,2 кв. м; 2.2 житлова кімната площею 13,6 кв. м; 2.3 житлова кімната площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол площею 4,6 кв. м у будинку А-1 загальною площею 66,0 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач позбавлений можливості в позасудовому порядку оформити право власності на належну йому частину спірного будинку, який було ним переплановано, внаслідок чого загальна площа будинку збільшилася. Згідно висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 09 лютого 2012 року № 3/2247 «Про розподіл будинку АДРЕСА_1 на два самостійних» технічно можливо розділити зазначений будинок на два самостійних із присвоєнням окремих номерів.

31 серпня 2020 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач є власником 1/4 ідеальної частки спірного будинку загальною площею 138,90 кв. м і таке право належним чином зареєстроване за ним.

ОСОБА_1 здійснив переобладнання мезоніну спірного будинку, в результаті чого загальна площа будинку збільшилася з 138,90 кв. м до 149,20 кв. м, однак встановлені судом першої інстанції обставини не дають підстав для висновку, що позивач перепланував належний йому мезонін та горище, і в результаті цього загальна і житлова площа приміщень, яка відповідала набутій ним у власність 1/4 частини будинку, збільшилася з 52,5 кв. м до 66,0 кв. м.

Позивач не надав суду відповідного висновку експерта та не клопотав перед судом про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питання про технічну можливість виділення кожному із співвласників відокремленої частини будинку з самостійним виходом та з мінімальним відхиленням від розміру ідеальної частки співвласників. На підставі належних та допустимих доказів технічної можливості такого поділу відповідно до часток сторін у праві спільної часткової власності на спірний будинок судом апеляційної інстанції не встановлено, не встановлено розміру збільшення чи зменшення часток кожного співвласника при проведенні реального поділу. Не було також встановлено дійсної вартості спірного будинку, що є необхідним для визначення розміру компенсації одному із співвласників за зменшення його частки.

14 квітня 2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного суду.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що можливість й порядок виділення кожному із співвласників відокремленої частини будинку з самостійним входом та з мінімальним відхиленням від розміру ідеальної частки співвласників підлягає встановленню за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки фактично встановленому порядку користування спірним будинком, а також тому, чи є приміщення, якими користуються сторони, відокремленими.

Фактично виснувавши про можливість вирішення зазначеного спору лише за результатами проведення відповідної судової будівельно-технічної експертизи, апеляційний суд не вжив достатніх процесуальних заходів, спрямованих на її проведення, а, отже, і встановлення обставин, які мають значення для вирішення спору, в результаті чого спір між сторонами, який перебував на розгляді в судах з 2017 року, залишився невирішеним.

12 жовтня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами технічну можливість поділу будинку на АДРЕСА_1 відповідно до часток сторін у праві спільної частковій власності на нього, не довів розміру збільшення чи зменшення часток кожного співвласника при проведенні реального поділу, дійсної вартості спірного будинку, а, отже, необхідності сплати та розміру компенсації одному із співвласників за зменшення його частки.

ОСОБА_1 , за клопотанням якого апеляційним судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу, ухилився від її проведення внаслідок невиконання покладеного на нього судом обов`язку оплати дослідження, що позбавило суд можливості встановити факт про наявність технічної можливості поділу спірного будинку на два самостійні об`єкти нерухомого майна відповідно до часток співвласників, оскільки експертиза призначена судом у зв`язку з тим, що для вирішення спору були необхідні знання інші, ніж у галузі права.

07 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2018 року залишити в силі.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц, про те, що допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкта нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу.

Таким висновком у справі позивач вважає висновок Львівського міського бюро технічної інвентаризації, наданий на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Льва від 18 серпня 1973 року, про реальний розподіл будинку між ОСОБА_3 (приміщення першого поверху і підвал) та ОСОБА_4 (мезонін та горище), який погоджений архітектором Львівської області.

При цьому апеляційний суд не надав оцінки тому, що згідно з технічними паспортами від 09 березня 1982 року станом на 04 квітня 1996 року, 18 грудня 2012 року, 19 червня 2017 року площа мезоніну змінилася лише за рахунок перепланування мезоніну та їх розширення за рахунок горища, яке відноситься до 1/4 частини будинку.

Вважає, що у матеріалах справи достатньо доказів того, що з будинку, який перебуває у спільній частковій власності сторін, фактично вже виділено частку позивача, яку він набув на підставі договору купівлі-продажу. Ця частка складає приміщення, які є ізольованими від іншої частини будинку, до цих приміщень переобладнано та добудовано окремий вихід, окрему систему комунікацій.

Наголошує, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц(провадження № 61-9249св21).

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

07 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 466/5503/17 та витребувано її із Шевченківського районного суду м. Львова.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 вересня 1972 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 2-1009 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також визнано право особистої власності в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на 3/4 частини, за ОСОБА_4 на 1/4 частину будинковолодіння.

04 жовтня 1973 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова розділено реально між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_3 виділено в реальне користування приміщення: 1-1, 1-2, 1-5, 1-8, 1-9, 1-10, підвал та горище над приміщенням 1-5, 3/4 земельної ділянки, що примикає до її частки будинку; ОСОБА_4 виділено в реальне користування приміщення: 1-11, 1-12, 1-13, 1-14 та горище над приміщеннями 1-8, 1-9, 1-10. Для виходу в мезонін вирішено облаштувати сходи-марш за рахунок ОСОБА_4 і виділити в його реальне користування 1/4 частки земельної ділянки, що примикає до входу в мезонін.

10 квітня 1974 року додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_3 виділено в реальне користування також приміщення: 1-3 коридор, 1-4 ванна, 1-6 кухня, 1-7 кладова.

06 липня 1976 року відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , останній придбав у власність 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

30 листопада 1977 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , останній придбав у власність 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

27 жовтня 1981 року складено комісійний акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з двох квартир: квартира 1 – загальна площа 83,20 кв. м, житлова 52,30 кв. м; квартира 2 - загальна площа 55,70 кв. м, житлова 25,40 кв. м, загальною площею будинку 138,90 кв. м.

09 березня 1982 року рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова № 100 затверджено акт від 27 жовтня 1981 року.

13 липня 1982 року Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації видало ОСОБА_3 реєстраційне посвідчення, згідно з яким за нею зареєстровано 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 1972 року. ОСОБА_1 видано реєстраційне посвідчення, відповідно до якого за ним зареєстрованого 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 1977 року.

09 лютого 2012 року згідно з висновком ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 3/2247 «Про розподіл будинку АДРЕСА_1 на два самостійних» можливо технічно розділити зазначений будинок на два самостійних із присвоєнням окремих номерів, а саме:

- буд. літ. А-1, частки в якому належать: ОСОБА_1 - 1/4, ОСОБА_3 - 3/4 частини, в цілому (загальною площею 144,0 кв. м., житловою площею 90,8 кв. м.) залишити № 30;

- за буд. літ. Б-2, який займає ОСОБА_1 , у цілому (загальною площею 45,1 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м) присвоїти № 30-А.

Зазначено, що будинки під літ. А-1 та літ. Б-2 є окремо стоячими. У будинку літ. А ОСОБА_1 займає частину загальною площею 60,8 кв. м, ОСОБА_3 - площею 83,2 кв. м (т. 1, а. с. 34).

20 лютого 2012 року розпорядженням Шевченківської районної адміністрації присвоєно поштові номери буд. А-1 (№ 30), загальною площею 144,0 кв. м, та буд. Б-2 (№ 30а) загальною площею 61,6 кв. м.

08 листопада 2013 року Шевченківською районною адміністрацією внесено зміни в розпорядження про присвоєння поштових адрес, а саме: замінено загальну площу буд. А-1 (№ 30) на 146,3 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3

05 квітня 2016 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» видало довідку про те, що станом на 29 грудня 2012 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровано:

- за ОСОБА_3 3/4 частини будинку на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 1972 року, акта про закінчення будівництва і введення в експлуатацію від 27 жовтня 1981 року та рішення Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 09 березня 1982 року № 100;

- за ОСОБА_1 1/4 частина будинку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 листопада 1977 року № 11189. Станом на 05 квітня 2016 року будинок АДРЕСА_1 складається з шести житлових кімнат та двох кухонь, житловою площею 90,8 кв. м, загальною площею 146,3 кв. м.

29 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (після смерті ОСОБА_3 ) на 9/16 частки житлового будинку літ. А-1 площею 138,9 кв. м на АДРЕСА_1 (без урахування реконструкції) (т. 1, а. с. 65).

Також встановлено, що ОСОБА_1 здійснив переобладнання мезоніну спірного будинку, в результаті чого загальна площа будинку збільшилася.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 316 ЦК Українипередбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК Українивстановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

У частинах першій, третій статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 713/1429/21 (провадження № 61-10392св23), від 31 січня 2024 року у справі № 607/4891/15-ц (провадження № 61-10467св23), 13 грудня 2023 року у справі № 450/657/19 (провадження № 61-5798св23).

У цих же постановах Верховний Суд виснував, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди призначенню будівлі.

У постановах Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 495/8889/13-ц (провадження № 61-9149св21), від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16-ц (провадження № 61-19450св18), Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 указано, що норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції). За змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об`єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Позивач, звертаючись до суду із позовом, стверджував про технічну можливість виділення йому в натурі набутої ним у власність 1/4 частини спірного будинку, площа якої, як він вважає, складає 66,0 кв. м.

При повторному перегляді апеляційної скарги, врахувавши висновки Верховного Суду у цій справі, ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення будівельно-технічної експертизи.

Призначено у справі будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

1) чи проводилося перепланування будинку на АДРЕСА_1 після його реального розподілу на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року і 10 квітня 1974 року та чи змінювалась в результаті цього його загальна та житлова площа, як саме?

2) чи проводилося перепланування приміщення першого поверху (квартира 1 ), виділених на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року і 10 квітня 1974 року в реальне користування ОСОБА_3 в будинку на АДРЕСА_1 , і якщо проводилось, то чи змінилася (збільшилася, зменшилася) внаслідок цього їх загальна і житлова площа на період 1973-2016 років?

3) чи проводилося протягом 1973-2016 років перепланування горищ і приміщень мезоніну (квартира АДРЕСА_5 та чи змінилася (збільшилася, зменшилася) в результаті цього їх загальна і житлова площа, якщо так, то на скільки?

4) чи технічно можливий виділ в натурі ОСОБА_1 горищ і приміщення мезоніну (квартира АДРЕСА_5 , позначені в технічному паспорті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19 червня 2017 року № 747 наступними літерами: 2.1 коридор, площею 7,2 кв. м; 2.2 житлова кімната, площею 13,6 кв. м; 2.3 житлова кімната, площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната, площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня, площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур, площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол, площею 4.6 кв. м, загальною площею 66,0 кв. м у будинку А-1?

Оплату за проведення експертизи покладено на позивача, попереджено сторони про наслідки ухилення від проведення експертизи згідно зі статтею 109 ЦПК України.

У зв`язку з тим, що позивачем не було оплачено вартість експертизи, матеріали справи 14 липня 2023 року повернуті Науково-дослідним інститутом судових експертиз без виконання експертизи до суду.

У суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що він дійсно відмовився від проведення судово-будівельної експертизи, оскільки у нього відсутні кошти на її проведення.

Таким чином, апеляційним судом вжито всіх процесуальних заходів, спрямованих на проведення експертизи, однак така не була проведена з вини позивача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року та додатковим рішенням цього суду від 10 квітня 1974 року проведено поділ будинку на АДРЕСА_1 з виділенням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у власність конкретно визначених частин будинку. Для реального поділу будинку слід було за рахунок ОСОБА_4 влаштувати сходи-марш для окремого виходу в мезонін, також ОСОБА_4 зобов`язаний був сплатити ОСОБА_3 компенсацію у розмірі 107,50 крб за зменшення належної їй ідеальної частки у спірному будинку.

У матеріалах справи відсутні докази про виконання сторонами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказаних рішень як в частині проведення необхідних будівельних робіт, здачі в експлуатацію та реєстрації права власності сторін на окремі частини будинку як на окремі об`єкти нерухомого майна, так і в частині сплати ОСОБА_4 визначеної судом компенсації на користь ОСОБА_3 .

Тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розпорядившись належними їм цивільними правами на свій розсуд, до припинення їх права власності на спірний будинок не вчинили дій, необхідних для реалізації рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року та додаткового рішенням цього суду від 10 квітня 1974 року, та були співвласниками спірного будинку на праві спільної часткової власності з розміром ідеальних часток 1/4 та 3/4 відповідно.

Із договору купівлі-продажу від 30 листопада 1977 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_5 , вбачається, що позивач набув у власність 1/4 частину будинку і взяв на себе обов`язки з його добудови (т. 1, а. с. 23, 24).

27 жовтня 1981 року складено комісійний акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з двох квартир: квартира 1 загальною площею 83,20 кв. м, житлова 52,30 кв. м; квартира 2 загальною площею 55,70 кв. м, житлова - 25,40 кв. м, загальною площею будинку 138,90 кв. м. Зазначений акт затверджено рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 09 березня 1982 року № 100.

Згідно з висновком ОКП «ЛОР «БТІ та ЕО» від 09 лютого 2012 року № 3/2247 технічно можливо розділити будинок АДРЕСА_1 на два самостійних будинки з присвоєнням окремих поштових номерів:

- новозбудованому позивачем ОСОБА_1 будинку Б-2 площею 45,1 кв. м присвоїти поштовий номер 30-А;

- спірному будинку А-1 площею 144,0 кв. м, який займають ОСОБА_1 у частині 1/4 та ОСОБА_3 - 3/4, залишити № 30.

Отже, зазначеним висновком не визначалась технічна можливість поділу в натурі спірного будинку А-1 площею 144,0 кв. м відповідно до часток співвласників 1/4 та 3/4. При цьому загальна площа займаної позивачем частини будинку зазначена як 60,8 кв. м, а не 66,0 кв. м, як ним зазначено у позовній заяві.

Станом на час розгляду справи судом відповідачка є власником частки розміром 9/16 у праві спільної часткової власності на спірний будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 грудня 2016 року № 3-828, а позивач, з урахуванням норми частини п`ятої 1268 ЦК України, є власником частки розміром 4/16 у праві спільної часткової власності на спірний будинок на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 1977 року, та власником частки розміром 3/16 як прийнятої ним, але не оформленої, обов`язкової частки після смерті матері. Разом розмір частки позивача у праві спільної часткової власності на спірний будинок становить 7/16.

Разом з тим позивач звернувся до суду з позовом про виділ у його власність конкретно визначених приміщень будинку, які, згідно позовних вимог, відповідають частці розміром 1/4.

При цьому позивач не довів, що внаслідок перепланування належних йому мезоніна та горища загальна і житлова площа приміщень, яка відповідала набутій ним у власність 1/4 частини будинку, збільшилася з 52,5 кв. м до 66,0 кв. м.

Позивач не довів належними та допустимими доказами технічну можливість поділу будинку відповідно до часток сторін у праві спільної частковій власності на нього, не довів розміру збільшення чи зменшення часток кожного співвласника при проведенні реального поділу, дійсної вартості спірного будинку, а, отже, необхідності сплати та розміру компенсації одному із співвласників за зменшення його частки.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції не вбачає.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду