ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/7956/21-ц

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення пені.

Позов обґрунтовано тим, що 21 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитні договори: № SАMDN25000700737209534, на виконання умов яких позивач на рахунок № НОМЕР_1 внесла 15 000,00 дол. США та № SАMDN25000737209692 за яким на рахунок № НОМЕР_2 позивач внесла 1 000,00 грн.

У 2014 році у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополя рахунки позивача заблоковано та припинено нарахування відсотків.

З метою отримання належних коштів та нарахованих за ними відсотків, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача із вимогами про розблокування рахунків.

17 жовтня 2017 року позивач звернулась до банку із заявою про розірвання депозитних договорів та видачу суми вкладів і нарахованих за ними відсотків, проте станом на момент звернення до суду цю заяву банком не задоволено.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про захист прав споживачів, стягнення депозитів, відсотків та штрафних санкцій.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у національній валюті: за договором № SАMDN25000700737209534 - 694 084,24 грн, із яких: сума вкладу - 15 000,00 дол. США, що згідно із офіційним курсом НБУ станом на 04 квітня 2018 року складає 394 800,00 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 20 листопада 2017 року - 4 500,82 дол. США, що становить 118 461,58 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 32,05 дол. США, що становить 843,55 грн; 3 % річних за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 2 601,12 грн та 177 377,99 грн пені; за договором № SАMDN25000737209692 - 1 690,08 грн, із яких: сума вкладу - 1 000,00 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 20 листопада 2017 року - 683,53 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 2,14 грн; 3 % річних за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 6,41 грн та 1 499,92 грн пені. Також з відповідача стягнуто 697,27 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції змінено в частині валюти стягнення коштів з відповідача. В решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року залишено без змін.

Однак банк відмовляється від добровільного виконання зобов`язань перед позивачем.

Враховуючи те, що вкладник банку є споживачем фінансових послуг, а банк є їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, тому має сплатити пеню в розмірі 3 % за кожний день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, позивач просила суд:

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000700737209534 146 700 дол. США пені за період з 11 березня 2020 року до 10 лютого 2021 року;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000737209692 - 9 780,00 грн пені за період з 22 березня 2020 року до 10 лютого 2021 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що між позивачем та банком припинено правовідносини із договорів банківських вкладів з 21 листопада 2017 року, у зв`язку з цим частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, а тому позовні вимоги про стягнення пені за період з 11 березня 2020 року по 10 лютого 2021 року не підлягає застосуванню.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.

24 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18, від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц, від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18 щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про стягнення пені.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу не те, що вимога позивача про стягнення пені за період до дня фактичного виконання зобов`язання є повністю законною та обґрунтованою.

Позивач зазначала, що після отримання банком заяви про розірвання депозитних договорів, зазначені договори не припинили свою дію, оскільки їх дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору. Крім того, з листа АТ КБ «ПриватБанк» від 08 грудня 2017 року відомо, що заяви про розірвання договору не відповідають вимогам законодавства. В свою чергу, в судовому порядку вказані договори розірвані не були, а добровільне їх розірвання з боку АТ КБ «ПриватБанк» так і не відбулось, адже відповідач не виконав передумов для розірвання депозитних договорів.

У грудні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 21 серпня 2013 року у м. Сімферополь АР Крим між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитні договори: № SАMDN25000700737209534 за умовами якого позивач внесла на рахунок № НОМЕР_1 15 000,00 дол. США, а банк сплачує позивачу 8 % річних процентів за вкладом; № SАMDN25000737209692, за умовами якого позивач внесла на рахунок № 26350621478225 1 000,00 грн, а банк сплачує позивачу 18 % річних процентів за вкладом.

У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополь у 2014 році рахунки заблоковано та припинено нарахуванням відсотків.

17 жовтня 2017 року позивач вперше звернулась до банку із заявою про розірвання депозитних договорів та видачу суми вкладів і нарахованих за ними відсотків, однак зазначену заяву банком не задоволено.

Згідно із довідкою, наданою банком, на рахунку № НОМЕР_1 міститься сума у розмірі 15 710,88 дол. США, а на рахунку № НОМЕР_2 - 1 109,30 грн.

У зв`язку з неповерненням банком коштів за укладеними сторонами договорами, позивач звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом про захист прав споживачів, стягнення депозитів, відсотків та штрафних санкцій.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року у справі № 757/72588/17-ц позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у національній валюті: за договором № SАMDN25000700737209534 - 694 084,24 грн, із яких: сума вкладу - 15 000,00 дол. США, що згідно із офіційним курсом НБУ станом на 04 квітня 2018 року складає 394 800,00 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 20 листопада 2017 року - 4 500,82 дол. США, що становить 118 461,58 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 32,05 дол. США, що становить 843,55 грн; 3 % річних за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 2 601,12 грн та 177 377,99 грн пені; за договором № SАMDN25000737209692 - 1 690,08 грн, із яких: сума вкладу - 1 000,00 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 20 листопада 2017 року - 683,53 грн; сума ненарахованих відсотків за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 2,14 грн; 3 % річних за період з 21 листопада 2017 року по 06 лютого 2018 року - 6,41 грн та 1 499,92 грн пені. Також з відповідача стягнуто 697,27 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року змінено. Резолютивну частину рішення викладено у редакції постанови апеляційного суду. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», на користь ОСОБА_1 : за договором № SАMDN25000700737209534 вклад у сумі 15 000,00 дол. США, проценти за користування вкладом у розмірі 4 532,87 дол. США, 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 2 601,12 грн та 177 377,99 грн пені; за договором № SАMDN25000737209692 вклад у розмірі 1 000,00 грн, проценти за користування вкладом у розмірі 686,67 грн, 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 6,41 грн та 1 499,92 грн пені.

Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року скасовано. Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону «Про захист прав споживачів» скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення питання про стягнення за договором № SАMDN25000700737209534 від 21 серпня 2013 року вкладу у сумі 15 000,00 дол. США та за договором № SАMDN25000737209692 від 21 серпня 2013 року вкладу у розмірі 1 000,00 грн, а також в частині стягнення за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000700737209534 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 2 601,12 грн та за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000737209692 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 6,41 грн залишено без змін. Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення питання про стягнення за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000700737209534 процентів за користування вкладом у розмірі 4 501,51 дол. США та за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000737209692 процентів за користування вкладом у розмірі 681,57 грн змінено, викладено редакцію постанови в цій частині наступним чином: «Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000700737209534 проценти за користування вкладом у розмірі 4 501,51 дол. США; за договором від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000737209692 проценти за користування вкладом у розмірі 681,57 грн».

16 листопада 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримано заяву ОСОБА_1 від 17 жовтня 2017 року про розірвання договорів від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000700737209534, від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000737209692 та видачу належних їй коштів (депозитних вкладів) і нарахованих за ними відсотків.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Із положень статті 1058 ЦК України та статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058,1061 ЦК України).

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 757/37163/20-ц зазначено, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 листопада 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримано заяву ОСОБА_1 від 17 жовтня 2017 року про розірвання договорів від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000700737209534, від 21 серпня 2013 року № SАMDN25000737209692 та видачу належних їй коштів (депозитних вкладів) і нарахованих за ними відсотків.

Отже між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами.

Крім того, вказане встановлено у справі № 757/72588/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення депозитів, відсотків та штрафних санкцій, яка вже переглядалася Верховним Судом.

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Наведене також узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 та постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц де касаційний суд виходив з того, що депозитні договори були достроково розірвані за ініціативою вкладників, а з моменту припинення договору банківського вкладу на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19, зокрема вказував, що з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що після отримання відповідачем заяв позивача про розірвання депозитних договорів та повернення коштів за обома вкладами, договірні правовідносини між сторонами за договорами банківського вкладу припинені, а відтак приписи частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини колегія суддів погоджується із висновками суддів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про помилковість тверджень банку про те, що договори не можуть вважатись розірваними з моменту звернення позивача до банку із заявами про розірвання договорів, адже вони не відповідають вимогам законодавства.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 серпня 2023 року у справі № 757/48968/20-ц.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18, від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц, від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду