ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 487/6715/21

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподiльної системи «Миколаївгаз» (далі - АТ «Миколаївгаз»), в якому просила суд визнати дії АТ «Миколаївгаз» з відключення

14 вересня 2021 року постачання газу до квартири

АДРЕСА_1 незаконними.

Позовні вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

У березні 2008 року позивач уклала з ВАТ «Кредитпромбанк» кредитний договір, за умовами якого отримала 765 150 грн до 23 березня 2023 року, який було забезпечено порукою ОСОБА_3 та іпотекою вказаної квартири.

Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 30 вересня 2009 року з позивача та поручителя стягнув на користь ВАТ «Кредитпромбанк» 861 163,58 грн заборгованості за кредитним договором.

У подальшому, належна їй на праві власності квартира була продана на аукціоні шляхом укладення договору купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» (правонаступник ВАТ «Кредитпромбанк») та переможцем аукціону - ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що квартира була продана з чисельними порушеннями законодавства, а також прав неповнолітньої дитини, яка на момент продажу квартири також була зареєстрована та проживала в ній, електронний аукціон, як і договір купівлі-продажу квартири, що була продана на аукціоні, були оскарженні нею до Центрального районного суду м. Миколаєва (справа № 490/3925/19).

Незважаючи на наявність спору щодо права власності на спірну квартиру та оскарження результатів електронного аукціону в суді, АТ «Миколаївгаз» 14 вересня 2021 року відключило газопостачання до квартири позивача.

Посилаючись на те, що в акті про відключення неправильно зазначені підстави припинення газопостачання, квартира є єдиним місцем проживання позивача та її неповнолітнього сина, послуги з газопостачання нею оплачувалися належним чином, просила позов задовольнити.

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 червня 2023 року під головуванням судді Нікітіна Д. Г. у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені дії відповідача, який отримав від власника квартири заяву про припинення надання послуг з газопостачання до придбаної ним квартири, відповідали вимогам закону, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2023 року скасував, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Миколаївгаз», треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , про захист прав споживачів закрив.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що судовим рішенням у справі № 487/6245/19 вже вирішувалося питання законності дій відповідача, який отримав від власника квартири 11 червня 2019 року заяву про припинення надання послуг з газопостачання до придбаної ним квартири та можливість в односторонньому порядку припинення надання цих послуг за відповідною заявою споживача.

Апеляційний суд вважав, що посилання у позовній заяві на зміст акта про відключення від 14 вересня 2021 року не змінює предмету судового захисту у цій справі, а позовні вимоги у ній є тотожними вимогам, щодо яких судом вже ухвалювалося рішення раніше.

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Васильєв С. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2023 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі апеляційний суд не застосував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) та від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-225цс19).

Вказує, що предметом позову у справі № 487/6245/19, тобто матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача є дії відповідача з відключення від газопостачання квартири, що відбулись 05 липня 2019 року.

Разом із тим предметом позову у цій справі є зовсім інші дії відповідача щодо відключення від газопостачання квартири, які мали місце 14 вересня 2021 року на підставі рішення апеляційного суду, отже підставами позову є інші обставини, якими позивач обґрунтував незаконність дій АТ «Миколаївгаз», а не заяви ОСОБА_2 .

Помилкове ототожнення судом апеляційної інстанції предмету та підстав позову свідчить про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Верховний Суд ухвалою від 18 жовтня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2023 року.

Відкрив касаційне провадження на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року та витребував справу № 487/6715/21 з місцевого суду.

21 листопада 2023 року справа № 487/6715/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 березня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», уклали кредитний договір № 23/032/08-ZKLN, за умовами якого позичальник отримала 765 150 грн під 15,30 % річних до 25 березня 2023 року.

Повернення кредиту було забезпечено договором поруки, укладеним між

ОСОБА_3 та ВАТ «Кредитпромбанк» 26 березня 2008 року № 23/032/2/08-ZKLN та договором іпотеки, укладеним цього ж дня між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк».

За умовами договору іпотеки, кредитодавцю в іпотеку передано належну позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2006 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 30 вересня 2009 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у солідарному порядку стягнув на користь банку

861 183,58 грн заборгованості за кредитним договором та по 976 грн судових витрат з кожного.

24 квітня 2019 року квартира АДРЕСА_1 була продана на аукціоні шляхом укладання договору купівлі-продажу між ПАТ «Дельта Банк», який є правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк» та переможцем аукціону - ОСОБА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за № 323.

24 квітня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію обтяжень право власності на квартиру

АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі вказаного договору купівлі-продажу.

Миколаївський апеляційний суд, постановою від 20 червня 2019 року, наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», ТОВ « ОСОБА_4 » про визнання недійсним електронного аукціону, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу квартири (справа № 490/3925/19).

Судове рішення по суті спору за вказаним позовом не ухвалене.

На час розгляду цієї справи підстави виникнення права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 у судовому порядку не скасовані.

У спірній квартирі, до теперішнього часу, зареєстровані ОСОБА_1 , як колишній власник, та її неповнолітній син ОСОБА_5 , 2006 року народження.

Послуги з газопостачання до квартири АДРЕСА_1 надавались АТ «Миколаївгаз». Особовий рахунок № НОМЕР_1 був відкритий на ім`я ОСОБА_1 .

Після придбання спірної квартири ОСОБА_2 , 08 серпня 2019 року між ним та АТ «Миколаївгаз» був укладений договір споживача про надання послуг з розподілу природного газу до квартири АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 .

11 червня 2019 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до АТ «Миколаївгаз» про припинення газопостачання до вказаної квартири.

05 липня 2019 року було здійснено відключення газопостачання до квартири АДРЕСА_1 .

Не погодившись із такими діями відповідача, ОСОБА_1 16 серпня 2019 року звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до АТ «Миколаївгаз»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської області, про захист прав споживача (справа № 487/6245/19).

В позовній заяві ОСОБА_1 оспорила порядок та процедуру припинення газопостачання до квартири АДРЕСА_1 , яке відбулося в односторонньому порядку на підставі письмової заяви ОСОБА_2 від 11 червня 2019 року. Просила визнати незаконними дії відповідача щодо припинення газопостачання до вказаної квартири, посилаючись на те, що вселилася і проживає у ній на законних підставах, є споживачем послуг, які надаються відповідачем.

Одночасно ОСОБА_1 , у справі № 487/6245/19, подала заяву про забезпечення позову.

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 22 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив. Поклав обов`язок на АТ «Миколаївгаз» відновити газопостачання до квартири

АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної ухвали, відповідач відновив розподіл газу до квартири АДРЕСА_1 до ухвалення рішення у справі № 487/6245/19.

У подальшому, за наслідками вирішення позову ОСОБА_1 по суті спору у справі № 487/6245/19, Заводський районний суд м. Миколаєва 17 серпня 2020 року ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав неправомірними дії АТ «Миколаївгаз» з припинення газопостачання до квартири АДРЕСА_1 .

Миколаївський апеляційний суд постановою від 28 грудня 2020 року, яку залишив без змін Верховний Суд постановою від 17 червня 2021 року, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 Скасував заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2019 року.

У зв`язку з ухваленням остаточного судового рішення у справі № 487/6245/19, на його виконання, та враховуючи, що заходи забезпечення позову були скасовані, АТ «Миколаївгаз» 14 вересня 2021 року відновив становище, яке існувало до ухвалення рішення у вказаній справі, тобто припинив газопостачання до спірної квартири на підставі раніше поданої заяви від 11 червня 2019 року нового власника квартири - ОСОБА_2 , про що складено відповідний акт (а. с. 53, том 1).

Апеляційний суд встановив та вказував у оскарженій ухвалі, що звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії відповідача щодо відключення 14 вересня 2021 року квартири АДРЕСА_1 від газопостачання. У позовній заяві посилалася на те, що припинення газопостачання до квартири відбулося в односторонньому порядку на підставі письмової заяви ОСОБА_2 , у квартирі вона проживає з родиною, як колишній власник і особа, що вселилася у квартиру на законних підставах, є споживачем послуг, що надаються відповідачем, зазначала, що право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 оспорюється нею в судовому порядку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі апеляційний суд зазначав:

- предметом позову у цивільній справі № 487/6245/19, яка розглянута по суті з ухваленням апеляційним судом судового рішення від 28 грудня 2020 року, яке набрало чинності, є зокрема визнання незаконними дій відповідача щодо припинення газопостачання до квартири АДРЕСА_1 , яке відбулося в односторонньому порядку на підставі заяви ОСОБА_2 від 11 червня 2019 року;

- предметом розгляду справи, що переглядається в апеляційному порядку є визнання незаконними дій відповідача щодо припинення газопостачання до квартири АДРЕСА_1 , яке відбулося в односторонньому порядку на підставі тієї ж заяви ОСОБА_2 , після ухвалення судового рішення у справі № 487/6245/19, тобто за наслідками вирішеного спору по суті.

Отже апеляційний суд правильно вважав, що судовим рішенням у справі

№ 487/6245/19 вже вирішувалося питання законності дій відповідача, який отримав від власника квартири 11 червня 2019 року заяву про припинення надання послуг з газопостачання до придбаної ним квартири та можливість в односторонньому порядку припинення надання цих послуг за відповідною заявою споживача.

З огляду на викладене правильними є висновки апеляційного суду про те, що фактично предметом спору у справі, яка переглядається, є правовідносини, що виникли з тих самих підстав, відтак, предмет і підстава позовів у даній справі та у справі № 487/6245/19 є тотожними.

Колегія суддів також вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем у справі, яка переглядається, є АТ «Миколаївгаз», треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , а у справі № 487/6245/19, крім зазначеного відповідача було вказано АТ «Миколаївобленерго», дії якого теж оскаржувалися.

Апеляційний суд обґрунтовано зауважував, що посилання у позовній заяві на зміст акта на відключення від 14 вересня 2021 року не змінює предмета судового захисту у цій справі, а позовні вимоги у ній є тотожними тим, у яких судом вже ухвалювалося рішення раніше.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що судовим рішенням у справі

№ 487/6245/19 вже вирішувалося питання законності дій відповідача, який отримав від власника квартири 11 червня 2019 року заяву про припинення надання послуг з газопостачання до придбаної ним квартири та можливість в односторонньому порядку припинення надання цих послуг за відповідною заявою споживача.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної про те, що, на думку представника заявника, апеляційний суд помилково ототожнив сторін, предмет та підстави позову.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що апеляційний суд не застосував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) та від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-225цс19) колегія суддів доходить таких висновків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі

№ 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції в рамках апеляційного перегляду цієї справи правильно встановив тотожність сторін, підстав та предмету спору, колегія суддів відхиляє посилання на наведені правові позиції, адже висновки апеляційного суду наведеним правовим позиціям не суперечать.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду