ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-537/11

У серпні 2023 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у якому зареєстровані малолітні діти.

Подання мотивовано тим, що на виконанні відділу примусового виконання рішень перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 відносно боржника ОСОБА_1 , до складу якого входять чотири виконавчі провадження про стягнення з нього коштів на користь ОСОБА_2 та судового збору в дохід держави.

Загальна сума боргу за зведеним виконавчим провадженням станом на теперішній час складає 1 503 674,85 грн.

У ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстроване нерухоме майно, а саме: частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою зареєстрована родина з неповнолітньою дитиною, які не є членами сім`ї ОСОБА_1 .

Стягувач ОСОБА_2 просив розпочати примусову реалізацію частки будинковолодіння, що належить ОСОБА_1 , без дозволу органу опіки та піклування.

04 липня 2023 року державний виконавець звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради, як органу опіки та піклування, з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким має малолітня дитина, та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на його примусову реалізацію. Листом від 27 липня 2023 року служба фактично відмовила в наданні такого дозволу.

На підставі викладеного просив звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , у якому зареєстрована малолітня дитина.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, подання задоволено.

Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , у якому зареєстровані малолітні.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що боржник тривалий час не виконує рішення суду.

Факт реєстрації в спірному будинку місця проживання малолітньої дитини, з якою боржник не має родинних відносин, виключає можливість звернення стягнення на належну йому частину цього будинку.

У зв`язку з цим, врахувавши обставини цієї справи, поведінку боржника, відсутність доказів щодо звуження прав дитини при зверненні стягнення лише на частину будинку, суди вважали за можливе задовольнити подання.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокуй ухвалити нове рішення про відмову в поданні.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, не врахували, що звернення стягнення на належне йому нерухоме майно порушує права та законні інтереси як неповнолітніх дітей, що зареєстровані та постійно проживають в будинку, так і співвласника цього майна. Реалізація нерухомого майна, право користування яким мають діти, забороняється без надання згоди на це органу опіки та піклування.

Також у грудні 2023 року ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокуй ухвалити нове рішення про відмову в поданні.

На обґрунтування своїх вимог, зокрема, зазначає, що вона є співвласником будинковолодіння на АДРЕСА_1 . Вказане майно перебуває у її та ОСОБА_1 спільній частковій власності, частки в натурі жодному з них не виділялися. Внаслідок задоволення подання державного виконавця порушено її права власника.

Ухвалами Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкриті касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 лютого 2024 року справа № 2-537/11 надійшла до Верховного Суду.

Заявник та стягувач надіслали відзиви на касаційні скарги, у яких просять залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

На виконанні головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 відносно боржника ОСОБА_1 , до складу якого входять чотири виконавчі провадження:

виконавче провадження № НОМЕР_2, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-537/11, виданого 29 травня 2015 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 1 780 919,30 грн.

виконавче провадження № НОМЕР_3, відкрите на підставі виконавчого листа № 174/682/16-ц, виданого 25 квітня 2017 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 914 314,00 грн.

виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 174/138/20, виданого 20 серпня 2020 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 292 511,39 грн.

виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 174/138/20, виданого 20 серпня 2020 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави підлягає судового збору в сумі 249,70 грн.

В ході здійснення виконавчих дій державним виконавцем винесено рід постанов, зокрема: про розшук майна боржника від 04 травня 2017 року, про арешт майна боржника від 15 травня 2017 року, про арешт коштів боржника на рахунках від 20 червня 2017 року, про арешт коштів боржника від 22 червня 2017 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржнику ОСОБА_1 належить на праві власності будинковолодіння АДРЕСА_1 . Власником іншої частини цього будинковолодіння є ОСОБА_3 . Зазначене майно належить їм на праві спільної часткової власності на підставі рішення суду від 11 липня 2012 року про поділ майна подружжя.

За цієї адресою на час розгляду подання зареєстрована одна малолітня дитина ОСОБА_4 , 03 жовтня 2014 року, та інші особи, зокрема боржник ОСОБА_1 .

У липні 2023 року начальник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулась до Служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради з листом щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна.

Листом від 27 липня 2023 року Служба у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради повідомила, що станом на 27 липня 2023 року батьки або особи, які їх замінюють, малолітньої дитини, зареєстрованої в будинку АДРЕСА_1 , до служби у справах дітей не звертались з приводу вчинення будь-яких правочинів, тому немає можливості винести на розгляд органу опіки та піклування відповідне подання про надання такого дозволу.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, у якому фактично проживає боржник.

У зв`язку з відсутністю у боржника ОСОБА_1 достатніх коштів та рухомого майна, на яке можна звернути стягнення, державний виконавець звернувся до суду з цим поданням, у якому просив надати дозвіл на звернення стягнення на належну боржнику частку в будинку, у якому зареєстрована малолітня дитина.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За змістом статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Отже, передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

У постанові від 15 лютого 2023 року в цій же справі № 2-537/11 Верховний Суд зробив висновок про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Відповідно до матеріалів справи, малолітня ОСОБА_4 , 03 жовтня 2014 року, зареєстрована в спірному будинку після ухвалення рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 1 780 919,30 грн.

Божник не є ні батьком малолітньої ОСОБА_4 , ні особою, яка його замінює. Жодних доказів щодо наявності між ними родинних зв`язків у матеріалах справи немає.

Внаслідок реалізації належної боржнику частини будинку малолітня дитина не втратить право користування будинком, оскільки інша його частина залишається у власності співвласника ОСОБА_3 . Тобто права малолітньої дитини порушені не будуть.

З огляду на викладене, враховуючи, що рішення суду боржником у повному обсязі не виконані, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірної частини нерухомого майна, унеможливлює їх виконання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання.

Інші аргументи касаційних скарг не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявників з висновками судів та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Верховний Суд відповідно до норм статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду