ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 303/5807/17

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділ частки в натурі.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 згідно з договором дарування з 1998 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Ця квартира розташована в одноповерховому будинку дворової системи, де, крім квартири позивача, розміщені ще три квартири: квартира № 1 належить

ОСОБА_3 , а квартири № 2–3 (об`єднані) - ОСОБА_2 . За згодою всіх власників квартир було прийнято рішення про приватизацію земельної ділянки та складено відповідну заяву до Мукачівської міської ради. На підставі довідки БТІ та ЕО і рішення Мукачівської міської ради від 17 січня 2005 року визначено ідеальні частки на будинковолодіння, зокрема вказано частки земельної ділянки щодо кожної із квартир, а саме: за квартирою

№ 4 визначено 65/200, загальною площею 206,7 кв. м, за квартирами № 2–3 визначено 77/200, загальною площею 244,46 кв. м, за квартирою № 1 визначено 58/200, загальною площею 184,44 кв. м. Під час виготовлення геодезичного плану, виставлення координат і підрахунку площі земельної ділянки загальна площа земельної ділянки збільшилась на 50 кв. м - з 586 кв. м до 636 кв. м, у зв`язку з чим прийнято нове рішення від 24 травня 2005 року, де частки вже не вказані, і відповідно до цього рішення виготовлено державний акт на земельну ділянку, до якого додається план меж ділянки та список співвласників. Факт користування та закріплення за позивачкою частки земельної ділянки підтверджується такими документами: квартира № 4 переобладнана та переведена в нежитлове приміщення, де на початку переобладнання був укладений договір сервітутного землекористування від 25 квітня 2005 року, невід`ємним додатком якого є акт відділу архітектури та містобудування № 347 від 13 квітня 2005 року, де вказана частка 65/200 загальної площі земельної ділянки та грошова оцінка. Крім цього, у позивачки постійно виникають непорозуміння з ДВС, оскільки за користування земельною ділянкою для підприємницької діяльності вона сплачує земельний податок як з комерційної земельної ділянки. У зв`язку з тим що частка позивачки не виділена, постійно від ДВС надходять рахунки на всю земельну ділянку, включаючи ділянки, що рахуються за квартирами № 1 , 2 , 3 . Також позивачка зазначала, що вона зверталася до фахівця із земельних питань, який надав їй варіанти плану виділу її частки земельної ділянки в натурі, де вказані координати та межі, однак співвласники будівлі з таким поділом не погоджуються.

ОСОБА_1 просила виділити в натурі частину земельної ділянки - 65/200, що становить 206,7 кв. м згідно з проєктом виділу земельної ділянки із загальної земельної ділянки 0,636 га, яка перебуває у спільній сумісній власності.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

10 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачка та її представник не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які давали б суду підстави для виділення в натурі частки земельної ділянки. Зокрема, не надали суду проєктної документації щодо визначення для кожної з осіб розмірів часток ділянки, що виділяється, і план, який відтворював би порядок розмежування часток земельної ділянки з метою можливих варіантів реального виділу земельної ділянки в натурі із зазначенням меж та з урахуванням законних інтересів інших співвласників. Крім цього, на момент виникнення у співвласників права приватної власності на житловий будинок розмір ідеальної частки за квартирою № 4 становив 45/200, а не 65/200, як зазначала позивачка.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

10 вересня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

17 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глагола Г. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої і апеляційної інстанції є неправильними, оскільки до позовної зави позивачка додала копію плану виділу частки земельної ділянки, який було виготовлено сертифікованим інженером - землеупорядником ОСОБА_8 , щодо якого немає оцінки судів. Сторона позивача заявляла клопотання про призначення експертизи, у задоволенні якого було відмовлено. Мотиви відмови апеляційний суд у постанові не навів.

31 жовтня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Когут М. М. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що погодження часток між співвласниками спільної сумісної земельної ділянки не узгоджено. Рішення суду про виділення часток на земельні ділянки та/або на площу квартир у будинку немає, таке питання позивачка не ставила. Рішення суду про виділення в натурі земельної ділянки, без виділення часток співвласникам будинку в спільній сумісній власності на земельну ділянку буде передчасним. Сторона позивача в суді першої інстанції клопотання про призначення експертизи не заявляла.

07 листопада 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що поділ земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Частки співвласників у праві спільної сумісної власності на вказану земельну ділянку на момент ухвалення рішення визначені не були. Вказує, що між співвласниками будинку

АДРЕСА_1 існує спір щодо розміру їхніх часток у праві власності на спірну земельну ділянку. Із клопотанням про проведення експертизи сторона позивача до суду першої інстанції не зверталася.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

03 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії

ЗК № 057227 від 27 жовтня 2005 року співвласниками земельної ділянки площею 0,0636 га на АДРЕСА_9 є ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14

03 листопада 2010 року між ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування часток квартири, згідно з яким обдарована прийняла в дар належні дарувальникам кожному в рівній частці 5/6 частки квартири

АДРЕСА_10 .

З інформаційної довідки від 27 лютого 2019 року № 331, виданої КП «Мукачівське МБТІ та ЕО», відомо, що на момент виникнення у співвласників права приватної власності на житловий будинок на АДРЕСА_8 розмір ідеальних часток співвласників будинку становив: загальна площа по будинковолодінню - 163,00 кв. м, загальна площа квартири № 1 - 54,00 кв. м, ідеальна частка 66/200, загальна площа квартири

№ 2 - 72,30 кв. м, ідеальна частка 89/200, загальна площа квартири № 4 - 36,70 кв. м, ідеальна частка 45/200.

З архівного витягу з рішення Мукачівської міської ради від 11 вересня

2003 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» відомо, що передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), садівництва, гаражного будівництва на

АДРЕСА_9 , загальною площею 0,0586 га, у тому числі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - 66/200 частки загальної площі, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - 89/200 частки загальної площі, ОСОБА_1 - 45/200 частки загальної площі.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня

2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року (справа № 303/3617/19-ц), в задоволенні позову ОСОБА_16 відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за

ОСОБА_17 право приватної власності на 66/200 частини земельної ділянки загальною площею 0,0636 га на АДРЕСА_8 , кадастровий номер 2110400000:01:001:0267.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 як співвласники будинку

АДРЕСА_8 , що розташований на земельній ділянці, яка належала їм на праві спільної сумісної власності, відчужили належну їм квартиру № 1 ОСОБА_3 , а тому відповідно до принципу слідування землі за будівлею, положень статті 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України, у редакції яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу квартири, до ОСОБА_3 перейшло також і право на частину земельної ділянки, на якій розташована квартира, пропорційно до її частки у праві власності на житловий будинок. На момент смерті ОСОБА_9 та

ОСОБА_10 вони вже не були співвласниками земельної ділянки, оскільки до ОСОБА_3 перейшло право власності на належні їм частки земельної ділянки, тому позов ОСОБА_16 задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3 стала власником квартири

АДРЕСА_11 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 25 липня 2006 року між нею та ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . Під час відчуження цієї квартири в договорі не було визначено питання щодо спірної земельної ділянки. Отже, право попередніх власників на квартиру та земельну ділянку, що необхідна для обслуговування цієї квартири, відповідно припинилося. Оскільки при відчуженні квартири № 1 в договорі не було визначено питання щодо спірної земельної ділянки, до нового власника перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та яка є необхідною для його обслуговування.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року касаційні скарги

ОСОБА_1 і ОСОБА_16 , подані ОСОБА_18 , залишено без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

03 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від

30 серпня 2022 рокузалишено без змін.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою - третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Також відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, визначається насамперед угодою співвласників залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів потрібно брати до уваги цю угоду.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є усталений порядок користування майном, розмір часток співвласників, технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 500/3987/16-ц (провадження № 61-21282св21).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оскільки за обставин цієї справи судова будівельно-технічна та судова земельно-технічна експертизи щодо можливості виділення частки в натурі не проводились, позивачка з відповідним клопотанням до суду першої інстанції не зверталась, у порушення статей 12, 81 ЦПК України, доказів на підтвердження наявності обставин, які давали б суду підстави для виділення в натурі частки земельної ділянки ОСОБА_1 не надала, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

У зв?язку із тим, що позивачка не надала апеляційному суду доказів неможливості звернення до суду першої інстанції з клопотанням про проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, з відповідним клопотанням до суду першої інстанції не зверталася, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Таким чином, аргументи касаційної скарги щодо відмови в задоволенні клопотання про призначення експертизи є безпідставними.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 вересня 2020 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду