ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 452/1931/17

Описова частина

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, в якому просив:

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №328674, виданий 22 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 4624282500:01:002:0647);

- скасувати рішення Гординянської сільської ради 29 сесії 5 скликання № 286 від 26 квітня 2010 року в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1610 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою:

АДРЕСА_1 . На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що після смерті матері він став власником житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2 . Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14 вересня 2001 року до нього перейшло право власності на дерев`яний жилий будинок, площею 29,0 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: сарай, вбиральню, колодязь, ворота, огорожу, фундамент під літню кухню. Право на нерухоме майно зареєстроване Самбірським міжміським БТІ 13 грудня 2001 року та записано в реєстрову книгу №1 за реєстровим №34.

3. Зазначає, що рішенням Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області від 12 вересня 2016 року № 336 йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,20 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гординя Самбірського району Львівської області. Однак він дізнався, що ділянка ОСОБА_2 накладається на його земельну ділянку, тому він не зміг завершити приватизацію.

4. У 2016 році він звертався до Самбірського районного виробничого відділу «Центр державного земельного кадастру» Львівської регіональної філії Самбірського районного виробничого відділу та отримав план території земельної ділянки, з якого вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на його земельну ділянку в такий спосіб, що захоплює частину належної йому будівлі.

5. Згідно з відповіддю Самбірського районного виробничого відділу ЦДЗК від 20 лютого 2017 року працівниками Самбірського районного виробничого відділу ЦДЗК були проведені обміри та виготовлений план території земельної ділянки в АДРЕСА_2 . При представленні копії проєкту забудови та взявши до уваги державний акт ОСОБА_2 , було визначено, що частина приватизованої земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на частину будівлі та земельну ділянку ОСОБА_1 , як показано на плані території земельної ділянки.

6. Крім того, згідно з повідомленням Новокалинівської міської ради від 22 березня 2017 року частина приватизованої земельної ділянки

ОСОБА_2 накладається на частину будівлі та земельну ділянку ОСОБА_1 .

7. Посилаючись на те, що оскільки він набув право власності на нерухоме майно, до нього перейшло право власності й на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване, тому оскаржуваним державним актом та рішенням Гординянської сільської ради від 26 квітня 2010 року № 286 в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки порушено його права, просив позов задовольнити.

8. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 грудня 2022 року у складі судді Кушніра А. В. у задоволенні позову відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів порушення своїх прав, не довівши, що виділена відповідачці спірна земельна ділянка накладається на його земельну ділянку, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, та не довівши свого права власності чи користування на належну відповідачці спірну земельну ділянку, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

10. Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 грудня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4624282500:01:002:0647, від 22 березня 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

В іншій частині позову відмовлено.

11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частина приватизованої земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на частину будівлі

ОСОБА_1 , побудовану в межах успадкованого ним фундаменту під літну кухню, та, відповідно, на земельну ділянку, право користування якою позивач має в силу положень закону.

12. Враховуючи, що ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, частина якої накладається на земельну ділянку, яка перебувала у законному користуванні позивача ОСОБА_1 , останній має право вимагати усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою шляхом визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №328674, виданого 22 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

13. Позовна вимога про скасування рішення Гординянської сільської ради

29 сесії 5 скликання № 286 від 26 квітня 2010 року в частині передачі

ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1610 га задоволенню не підлягає, оскільки оспорюване рішення - ненормативний акт органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, і, відповідно, не може бути визнано недійсним.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

14. У жовтні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в паперовому вигляді та через підсистему «Електронний суд» надійшли ідентичні за змістом касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційні скарги.

16. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

17. У ідентичних за змістом касаційних скаргах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

18. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 570/2615/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 751/4429/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 372/243/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційні скарги мотивовані тим, що позивач, заявляючи вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 в цілому площею 0,1610 га з підстав «накладення на його земельну ділянку», не вказав, яке його майнове право на користування земельною ділянкою порушене, оскільки в матеріалах справи немає жодного рішення про виділення йому земельної ділянки в межах, заявлених в позові, правомірної забудови літньої кухні і права власності на літню кухню.

20. Суд апеляційної інстанції самостійно зробив висновок, що на успадкованому фундаменті, який згідно інвентарної справи знаходився на межі земельних ділянок сторін, позивач побудував літню кухню (дозволу на спорудження літньої кухні немає) і ця кухня накладається на земельну ділянку відповідача.

21. Також апеляційний суд, нехтуючи критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном, без жодної легітимної мети втручання, не обґрунтовуючи нормативну основу в національному законодавстві такого втручання, позбавив відповідача права власності на передане йому у встановленому порядку майно - земельну ділянку.

22. Крім того, апеляційний суд, частково задовольняючи позов поза межами строку позовної давності, не вирішив питання про поважність причин пропуску і поновлення строку позовної давності, не врахував, що сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

23. Зазначала, що позивачу ще при розгляді цивільної справи №2-745/2010 та постановлені судом рішення від 15 червня 2010 року було достовірно відомо, що Гординянською сільською радою ОСОБА_2 передається земельна ділянка у межах, визначених у плані встановлення меж та акті встановлення та узгодження меж, які погоджені рішенням узгоджувальної комісії Гординянської сільської ради від 20 квітня 2010 року №2, і позивачем не оскаржувалися.

24. Оскільки в межах трирічного строку позивач не оспорював правомірність передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 , а цей позов пред`явлений до суду 28 липня 2017 року, тобто поза межами строку позовної давності, і відповідачі наполягали на застосуванні строку позовної давності, тому у суду були наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

25. У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

26. Також у січні та у березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду прохання (клопотання), в яких заявник просить врахувати та фактично долучити до матеріалів справи письмові докази, які він також подавав до Самбірського, Старосамбірського районного суду Львівської області та Львівського апеляційного суду.

27. Крім того у червні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про долучення до матеріалів справи його звернення до Президента України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 13 грудня

2001 року, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 вересня 2001 року, реєстровий номер 12-959.

29. Згідно з вказаним свідоцтвом про право на спадщину від 14 вересня

2001 року спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. На земельній ділянці розташований один дерев`яний жилий будинок, який має дві кімнати та одну кухню, жилою площею 29,0 кв. м, сарай, вбиральня, колодязь, ворота, огорожа, фундамент під літню кухню.

30. Рішенням Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області від 12 вересня 2016 року №336 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,20 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

31. ОСОБА_2 є власником житлового будинку по

АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 лютого 2010 року. Підстава виникнення права власності - рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2009 року.

32. Крім того ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_3 загальною площею 0,1610 га (кадастровий номер 4624282500:01:002:0647), що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 328674, виданого на підставі рішення Гординянської сільської ради від 26 квітня 2010 року № 286.

33. Як вбачається з акта Новокалинівської міської ради від 22 березня

2017 року, листа Самбірського районного виробничого відділу Львівської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 20 лютого

2017 року та листа Новокалинівської міської ради від 22 березня 2017 року

№ 02/10-298/1 частина приватизованої земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на частину будівлі та земельну ділянку ОСОБА_1 .

34. Накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на частину будівлі ОСОБА_1 підтверджується також планом території земельної ділянки.

35. Згідно з актом обстеження земельних ділянок та фактичної межі між двома землекористувачами від 20 квітня 2010 року комісією встановлено, що давня огорожа і дерева, які виросли у самій межі свідчать про правильну межу між сусідами, а спільна стіна будівлі, яку побудували при згоді їхні батьки, висунута у сторону земельної ділянки гр. ОСОБА_2 на 55 сантиметрів. Комісія вирішила зобов`язати ОСОБА_1 переставити огорожу на місце старої межі.

36. Відповідно до рішення узгоджувальної комісії від 20 квітня 2010 року №2 вирішено вважати фактичну межу між двома землекористувачами по колишній огорожі, яку встановлено їхніми батьками, та вважати акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 дійсним без підпису ОСОБА_1 та зобов`язати ОСОБА_1 переставити огорожу на стару межу.

37. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2010 року у справі № 2-745/2010 зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою, закріпленою за обслуговуванням її житлового будинку, розташованої в АДРЕСА_3 , шляхом знесення самовільно встановленої ним огорожі на її земельній ділянці і переміщення її на стару межу.

Мотивувальна частина

38. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

41. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

44. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

45. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

46. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

47. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

48. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

49. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

50. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

51. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

52. Згідно з частинами першою, другою статті 30 ЗК України 1990 року, чинного на час набуття позивачем права власності на нерухоме майно, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

53. У пунктах 8.2.-8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зазначено, що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

54. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

55. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня

2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 05 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

56. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

57. Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня

2024 року у справі № 205/3498/19 (провадження № 61-2727св23).

58. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

59. Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

60. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

61. Судами попередніх інстанцій установлено та не заперечувалося сторонами, що позивач ОСОБА_1 після смерті матері успадкував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по

АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.

62. Серед успадкованого ним майна на земельній ділянці по

АДРЕСА_2 був фундамент під літню кухню, про що зазначено у свідоцтві про право на спадщину від 14 вересня

2001 року.

63. Враховуючи, що ОСОБА_1 серед іншого майна успадкував й фундамент під літню кухню, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що до нього перейшло, в даному випадку, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

64. При цьому з оглянутої в суді апеляційної інстанції інвентаризаційної справи по будинковолодінню на АДРЕСА_2 , апеляційним судом встановлено, що саме фундамент під літню кухню розташований на межі земельних ділянок сторін у справі.

65. Також апеляційним судом встановлено та визнано сторонами у справі, що частина приватизованої земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на частину будівлі ОСОБА_1 , побудовану в межах успадкованого ним фундаменту під літну кухню, та, відповідно, на земельну ділянку, право користування якою позивач має в силу положень закону.

66. Отже враховуючи, що ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, частина якої накладається на земельну ділянку, яка перебувала у законному користуванні позивача ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що останній має право вимагати усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою шляхом визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №328674, виданого

22 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

67. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції самостійно зробив висновок, що на успадкованому фундаменті, який згідно інвентарної справи знаходився на межі земельних ділянок сторін, позивач побудував літню кухню і ця кухня накладається на земельну ділянку відповідача, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

68. Відмовляючи у задоволенні позову щодо скасування рішення Гординянської сільської ради 29 сесії 5 скликання від 26 квітня 2010 року № 286 в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1610 га, апеляційний суд виходив з того, що оспорюване рішення - це ненормативний акт органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, і, відповідно, не може бути визнано недійсним.

69. При цьому апеляційний суд також вмотивовано відхилив доводи відповідачки про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався у 2016 році після отримання ним Плану території земельної ділянки, виконаного Самбірським районним відділом Львівської РФ ЦДЗК, а з цим позовом звернувся до суду у липні 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.

70. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

71. Крім того у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

72. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 570/2615/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 751/4429/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 372/243/21, на які посилалася заявниця у касаційних скаргах.

73. Іншідоводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

74. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

75. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

76. Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

77. Крім того, розглянувши клопотання ОСОБА_1 про долучення документів до матеріалів справи, Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про долучення доказів до матеріалів справи у межах касаційного провадження правилами зазначеної глави ЦПК України не передбачено та до компетенції Верховного Суду не відноситься. Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, на підставі яких ухвалені судові рішення, та не здобуває нових на підтвердження чи спростування обставин справи.

78. Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань ОСОБА_1 про врахування та долучення письмових доказів та звернення до Президента України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду