ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/24136/15-ц

У вересні 2022 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому за виконавчим листом від 14 березня 2016 року, виданим Шевченківським районним судом міста Києва у справі № 761/24136/15-ц, а саме боржника - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб .

Заява мотивована тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», згідно з яким з 24 червня 2015 року у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» запроваджено тимчасову адміністрацію.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц, яке набрало законної сили після його перегляду в суді апеляційної та касаційної інстанцій, позов ОСОБА_3 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» задоволено частково.

Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» зарахувати кошти у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_3; зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 вклад за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 у сумі 8 970,35 доларів США, що станом на 13 червня 2015 року за курсом НБУ було еквівалентно 195 272,86 грн. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_1 відсотки за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за ставкою 9 % річних за строк з дня, наступного за днем витребування 19 лютого 2015 року до дня прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних 23 червня 2015 року у розмірі 274,93 доларів США, що станом на день ухвалення рішення суду за курсом НБУ було еквівалентно 6 045,12 грн. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 91,64 доларів США, що станом на день ухвалення рішення за курсом НБУ було еквівалентно 2 015,07 грн.

14 березня 2016 рокуШевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про примусове виконання судового рішення у справі № 761/24136/15-ц, а 17 березня 2016 року за цим виконавчим листом відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року змінено спосіб та порядок виконання вищезазначеного судового рішення за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_3 в неплатоспроможному банк ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.

20 вересня 2021 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 960 «Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», яким затверджено ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

17 лютого 2022 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 119 «Про деякі питання ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», яким в уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» відкликано повноваження ліквідатора. Вирішено, що визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» здійснює Фонд безпосередньо.

Відтак, з часу набрання чинності рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 лютого 2022 року № 119, боржник за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року повністю втратив процесуальну правосуб`єктність. Повноваження ліквідатора неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у повному обсязі перешли до Фонду безпосередньо.

При цьому заявник зазначав, що з 17 березня 2016 року жодних виконавчих дій у вказаному вище виконавчому провадженні державним виконавцем не вчинялося.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд замінити сторону боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у справі № 761/24136/15-ц з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі Фонду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Замінено сторону боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 14 березня 2016 року з виконання рішення суду у справі № 761/24136/15-ц з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі Фонду.

Ухвала суду мотивована тим, що станом на час ухвалення рішення у справі № 761/24136/15-цПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» не перебувало у стані ліквідації.У подальшому, у зв`язку з відкликанням банківської ліцензії та початком ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у силу Закону України 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до Фонду перейшли повноваження з ліквідації неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», в тому числі щодо виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 рокуапеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року залишено без змін.

Стягнено з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі Фонду на користь ОСОБА_3 2 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про заміну боржника у виконавчому провадженні є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.

У серпні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

25 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що норми спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містять норм щодо визнання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб правонаступником банківської установи, у тому числі у зв`язку з проведенням ліквідації останньої.

Незалежно від того, проведена ліквідація банку чи ні, Фонд не є правонаступником неплатоспроможного банку, який зберігає свою правоздатність увесь час ліквідації до моменту припинення, а тому заміна сторони боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за виконавчим листом про зобов`язання банка виплатити кошти за рахунок Фонду є помилковою.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17, від 15 травня 2019 року у справі № 727/1561/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначав, що цим Законом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб делеговано не тільки загальну (матеріальну) дієздатність банку, що ліквідується, а так само і його процесуальну дієздатність. Отже, весь обсяг дієздатності неплатоспроможного банку делегується Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як його ліквідатору.

Також ОСОБА_1 зазначав, що наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не є нерелевантними і не можуть братися до уваги.

Здійснена судами першої та апеляційної інстанцій заміна сторони виконавчого провадження спрямована на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, і яке в силу статті 129 Конституції України є обов`язковим для виконання.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», згідно з яким з 24 червня 2015 року у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» запроваджено тимчасову адміністрацію.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц позов ОСОБА_3 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» задоволено частково.

Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» зарахувати кошти у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_3; зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 вклад за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 у сумі 8 970,35 доларів США, що станом на 13 червня 2015 року за курсом НБУ було еквівалентно 195 272,86 грн. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_1 відсотки за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за ставкою 9 % річних за строк з дня, наступного за днем витребування 19 лютого 2015 року до дня прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних 23 червня 2015 року у розмірі 274,93 доларів США, що станом на день ухвалення рішення суду за курсом НБУ було еквівалентно 6 045,12 грн. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 91,64 доларів США, що станом на день ухвалення рішення за курсом НБУ було еквівалентно 2 015,07 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц залишено без змін.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року змінено (встановлено) спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі №761/24136/15-ц за положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_3 в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за договором вкладу від 20 листопада 2014 року №51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування.

14 березня 2016 рокуШевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про примусове виконання судового рішення у справі № 761/24136/15-ц.

17 березня 2016 року постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Ченківським О. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 761/24136/15-ц, виданого 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом міста Києва.

17 березня 2016 року постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у міста Києві Ченківським О.О. зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 761/24136/15-ц, виданого 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. (далі - державний виконавець Валевський О. О. ) щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання рішення суду у справі № 761/24136/15-ц.

18 липня 2017 року державний виконавець Валевський О. О. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; скасовано постанову державного виконавця від 18 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання рішення у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язано державного виконавця невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, спрямовані на виконання рішення у справі № 761/24136/15-ц.

Постановою державного виконавця Валевського О. О. від 13 червня 2019 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено без виконання.

За наслідками касаційного перегляду справи, постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом міста Києва у справі № 761/24136/15-ц.

Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, спрямовані на виконання рішення суду у справі №761/24136/15-ц.

Постановою державного виконавця Валевського О. О. від 24 квітня 2020 року виконавче провадження № НОМЕР_1 відновлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Лісовенка В. А. з невчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, спрямованих на примусове виконання рішення суду у справі №761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року.

Суди встановили, що виконавчий лист від 14 березня 2016 року, виданий на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц (з урахуванням ухвали від 20 січня 2017 року про зміну способу та порядку виконання рішення), з 17 березня 2016 року перебуває на виконанні в Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Крім того, суди встановили, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.

20 вересня 2021 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 960 «Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», яким затверджено ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

17 лютого 2022 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 119 «Про деякі питання ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», яким в уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» відкликано повноваження ліквідатора. Вирішено, що визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» здійснюватиме Фонд безпосередньо.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон № 4452-VI) установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно із частиною першою статті 3 і пунктом 8 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; продаж неплатоспроможного банку інвестору (пункти 3-5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI).

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

У справі, яка переглядається встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», згідно з яким з 24 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.

Відповідно до вказаних вище положень Закону № 4452-VI, з цього часу Фонд є компетентною установою, яка уповноважена вчиняти дії у процедурі ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

Установлено, що у період запровадження у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» тимчасової адміністрації, а саме 21 жовтня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 761/24136/15-ц, відповідно до якого частково задоволено позов ОСОБА_3 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» зарахувати кошти у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_3; зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 вклад за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 у сумі 8 970,35 доларів США, що станом на 13 червня 2015 року за курсом НБУ було еквівалентно 195 272,86 грн. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_1 відсотки за договором від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за ставкою 9 % річних за строк з дня, наступного за днем витребування 19 лютого 2015 року до дня прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних 23 червня 2015 року у розмірі 274,93 доларів США, що станом на день ухвалення рішення суду за курсом НБУ було еквівалентно 6 045,12 грн. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 91,64 доларів США, що станом на день ухвалення рішення за курсом НБУ було еквівалентно 2 015,07грн.

Указане судове рішення набрало законної сили після його перегляду в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

14 березня 2016 рокуШевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про примусове виконання судового рішення у цивільній справі № 761/24136/15-ц та 17 березня 2016 року на підставі цього виконавчого листа було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року, яка набрала законної сили, змінено (встановлено) спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_3 в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за договором вкладу від 20 листопада 2014 року №51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування.

Задовольняючи заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до норм Закону № 4452-VI, від часу запровадження тимчасової адміністрації Фонду неплатоспроможний банк діє в режимі спеціальної правоздатності, в якому Фонд має повне і виняткове право управляти банком безпосередньо або шляхом делегування уповноваженій особі Фонду усіх чи частини визначених цим Законом повноважень. Зокрема, в такому режимі спеціальної правоздатності згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 цього Законупід час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Водночас, обмеження на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не поширюються на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту за офіційним курсом гривні. Разом з тим, за статтею 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, яка не може бути меншою 200 тисяч гривень.

На підставі аналізу зазначених норм Закону № 4452-VI, і відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року № 6-1123цс16, відповідно до якого, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, суд дійшов висновку, що це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У справі, яка переглядається, заявник просить замінити сторону боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у справі №761/24136/15-ц з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі Фонду.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення такої заяви з огляду на те, що:

- рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц було ухвалено у період запровадження у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» тимчасової адміністрації;

-відповідно до вказаних вище норм Закону № 4452-VI від часу запровадження тимчасової адміністрації Фонду неплатоспроможний банк діє в режимі спеціальної правоздатності;

- з 17 березня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц, з цього часу жодних виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні державним виконавцем не вчинялося;

- ОСОБА_1 неодноразово оскаржував бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 і такі скарги задоволені судами, однак судове рішення залишається невиконаним.

У цьому контексті судами першої та апеляційної інстанцій правильно було акцентовано увагу на обов`язковості виконання судового рішення у справ і № 761/24136/15-ц , яке набрало законної сили.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пунктах 2, 5, 7 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад обов`язковості виконання рішень, справедливості, неупередженості та об`єктивності, розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував на дотриманні принципу обов`язковості судового рішення.

Так, у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07) ЄСПЛ зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) ЄСПЛ вказав, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, що з дати винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавче провадження № НОМЕР_1 минуло вже більше 7 років, а судове рішення у справі № 761/24136/15-ц, яке набрало законної сили і відповідно до статті 1291 Конституції України є обов`язковим до виконання, залишається невиконаним з 2016 року. ОСОБА_1 використав всі процесуальні можливості, направлені на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, а тому подана ним заява про заміну боржника у виконавчому провадженні підлягає задоволенню.

При цьому Верховний Суд акцентує увагу на тому, тривале невиконання рішення суду без дотримання інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє стягувача можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що вирішуючи спір суди не застосували правові висновки наведені упостановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17, від 15 травня 2019 року у справі № 727/1561/16-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, предметом спору у справі № 264/5957/17 є захист прав споживача фінансових послуг шляхом визнання договорів недійсними.

У справі № 910/12294/16 спір виник між юридичними особами щодо визнання недійсними одностороннього правочину Банку, визнання недійсним наказу в частині визнання нікчемними договорів, визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів.

Предметом спору у справі № 910/8132/17 є вимоги АТ «Укрексімбанк до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. про: визнання протиправними дій відповідача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів сьомої черги погашення кредиторських вимог позивача; зобов`язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк»; зобов`язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2.

У справі № 727/1561/16-ц фізична особа звернулася до уповноваженої особи Фонду з позовом про визнання її вкладником АТ «Банк «Фінанси та кредит» за договором № 300131/45418/3-14 про банківський вклад (депозит).

Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права, оскільки предмети позовів та їх нормативно-правове обґрунтування не є подібними зі справою, що переглядається.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті заявлених у справі вимог.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції у розмірі 2 000 грн.

На обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді касаційної інстанції, заявник надав до суду копії:

- договору № 5302/21 про надання правничої (правової) допомоги від 30 березня 2021 року, укладеного між Адвокатським бюро «Арсена Маринушкіна» в особі в. о. керуючого бюро Маринушкіна А. Г. та ОСОБА_3, у пунктах 4.1, 4.4 якого зазначено, що за виконання даного договору клієнт зобов`язується сплатити на користь бюро витрати на професійну правничу (правову) допомогу, в розмірі та порядку, визначеному за домовленістю сторін. Сума витрат на професійну правничу допомогу визначається у додаткових угодах, які є додатками до цього договору та є його невід`ємними частинами. В зазначених додаткових угодах визначається порядок, спосіб та терміни оплати витрат на професійну правничу допомогу та гонорару. Сторони домовились, що для цілей цього договору умовною одиницею при оцінці вартості професійної правничої (правової) допомоги, є нормо-година, вартість якої протягом першого року дії договору встановлюється у розмірі 800,00 грн. Зі спливом першого року дії договору сторони за взаємною згодою можуть визначити і встановити іншу вартість умовної одиниці;

- додаткову угоду № 67 від 23 жовтня 2023 року до договору № 5302/21 про надання правничої (правової) допомоги від 30 березня 2021 року, укладеного між Адвокатським бюро «Арсена Маринушкіна» в особі в. о. керуючого бюро Маринушкіна А. Г. і ОСОБА_3 та детальний опис (акт) наданої правової допомоги № 067-5302/21 за договором № 5302/21 про надання правничої (правової) допомоги від 30 березня 2021 року та додатковою угодою № 67 до нього, відповідно до яких: вивчення наданих клієнтом матеріалів; розробка процесуальної стратегії захисту прав клієнта як стягувача за судовим рішенням; дослідження релевантної судової практики; складання відзиву на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»з ринку на судові рішення попередніх інстанцій про задоволення заяви ОСОБА_3 про заміну боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (2,5 години) складає 2 000, 00 грн.

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 003609 від 05 травня 2015 року, видане Маринушкіну А. Г .

Таким чином, з урахуванням фактичного обсягу наданих адвокатським бюро юридичних послуг, співмірності суми витрат із складністю справи та відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також відсутності клопотання Фонду щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що з Фонду на користь заявника слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 2 000 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду