ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 539/2079/22

1. Описова частина

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила вселити її у квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником 1/3 частини спірної квартири. Окрім неї, співвласниками квартири за станом на 29 грудня 2012 року були: мати позивачки - ОСОБА_3 і батько позивачки - ОСОБА_4 , який у 2002 році розлучився з її матір`ю, сім`я почала проживати окремо. Правовстановлювальні документи на квартиру залишились у ОСОБА_4 , який 19 лютого 2021 року подарував свою 1/3 частини квартири ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. З цього часу між сторонами велись безрезультатні переговори щодо можливості викупу часток одне у одної, проте пропозиції позивачки були відхилені, на усні звернення щодо надання доступу до житлового приміщення ОСОБА_2 відповіла відмовою. 18 липня 2022 року позивачка надіслала відповідачці заяву з вимогою надати ключі від вхідних дверей спірної квартири для можливості користуватися своєю власністю, однак відповіді не отримала. Спірна квартира перебуває у власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - по 1/3 частини квартири у кожної. Обмеження доступу до квартири порушує її право на користування своїм майном. У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 118 441,72 грн у рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні з депозитного рахунка суду; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини вказаної квартири.

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , стягнувши з ОСОБА_3 59 220,86 грн у рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні з депозитного рахунка суду; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частини вказаної квартири.

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , стягнувши із ОСОБА_1 59 220,86 грн у рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні з депозитного рахунка суду; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину вказаної квартири.

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 01 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення відмовив. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності відмовив. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності відмовив. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності відмовив. Судові витрати, сплачені учасниками справи у вигляді судового збору, залишив за сторонами.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не надала доказів, які підтверджували б порушення ОСОБА_2 правил співжиття, оскільки як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 зазначили, що у спірній квартирі вони не проживають. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі та, відповідно, чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житлом.

Полтавський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Антіхович В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про усуненням перешкод у користуванні майном шляхом вселення та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 357/9126/22.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що у свій позовній заяві ОСОБА_2 визнала факт неможливості спільного проживання у спірній квартирі. Водночас під час розгляду справи ОСОБА_2 відмовилась надати ключі від спірної квартири, чим підтвердила наявність у позивачки перешкод у користуванні квартирою. У зв`язку з цим безпідставним є посилання суду як на підставу відмови у задоволенні позову на те, що ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі, а тому не чинить ОСОБА_1 перешкод в користуванні цією квартирою.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Палій А. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 07 травня 2011 року уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_1.

Зі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1994 року № 2934 відомо, що орган приватизації виконавчого комітету м. Лубни посвідчив, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 та членам його сім`ї: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .

Згідно з листом Комунального підприємства «Лубенське МБТІ» від 23 травня 2022 року № 62 станом на 29 грудня 2012 року право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

На підставі договору дарування від 19 лютого 2021 ОСОБА_4 подарував належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим повторно, від 04 листопада 2021 року серії НОМЕР_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 липня 2022 року № 304740616 відомо, що ОСОБА_2 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, серія та номер 270, виданого 19 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В.

18 липня 2022 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 заяву з проханням не чинити їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та просила надати ключі від вхідних дверей.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині вирішення вимог позову ОСОБА_1 , атому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (стаття 358 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди в користуванні майном. Вона не має можливості користуватись квартирою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не довела наявності перешкод у користуванні спірною квартирою.

Разом з цим у справі, яка переглядається суди не надали належної оцінки позиції ОСОБА_2 щодо пред`явлених до неї вимог, викладених у відзиві на позовну заяву і зустрічному позові; суди не врахували того, що ОСОБА_2 не надала відповіді на лист надісланий ОСОБА_1 з вимогою не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою; суди не звернули уваги і на те, що протягом розгляду справи ОСОБА_2 відмовлялася надати ключі від спірної квартири позивачці.

Таким чином, висновок судупро відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 через його недоведеність є передчасним.

Встановлення зазначених обставин має вирішальне значення для правильного вирішення заявленого у цій справі позову.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про направлення справи в частині вирішення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення, на підставі чого вирішити спір.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду