ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 205/10000/23

Описова частина

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, на підставі статті 95, частин першої та п`ятої статті 177 ЦПК України, оскільки позивач не надав суду до копій позовної заяви, що додаються відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, належним чином засвідчені копії письмових доказів, що додаються до позовної заяви, також відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, заявнику було роз`яснено право протягом десяти днів з дня отримання ухвали усунути виявлені недоліки.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що позивач не усунув недоліки поданої ним заяви, зазначені в ухвалі суду від 26 вересня 2023 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав до суду передбачені частиною другою статті 177 ЦПК України завірені додатки до позовної заяви.

05 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Неруш О. В. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій частини першої, другої статті 177 ЦПК України, положень статті 185 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про повернення позовної заяви позивачу.

Касаційна скарга мотивована тим, що в ухвалі Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2023 року про залишення позовної заяви без руху в якості недоліків позовної заяви не було зазначено щодо незасвідчення копій додатків до позовної заяви, а тому посилання в оскаржуваних судових рішеннях на цей недолік позовної заяви є безпідставним. Водночас заявник вказує на те, що копії документів, доданих до позовної заяви, були належним чином засвідчені, а інші документи подавались в оригіналі, що підтверджується матеріалами справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2023 року адвокат Неруш О. В., діючи як представник ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до держави України в особі Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, на підставі статті 95, частин першої та п`ятої статті 177 ЦПК України, оскільки позивач не надав суду до копій позовної заяви, що додаються відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, належним чином засвідчені копії письмових доказів, що додаються до позовної заяви, також відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, заявнику було роз`яснено право протягом десяти днів з дня отримання ухвали усунути виявлені недоліки.

На виконання вимог ухвали суду від 26 вересня 2023 року адвокат Неруш О. В. подав копії позовної заяви з додатками для відповідачів (а. с. 26).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не усунув недоліки поданої ним заяви, зазначені в ухвалі суду від 26 вересня 2023 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав до суду передбачені частиною другою статті 177 ЦПК України завірені додатки до позовної заяви.

Мотивувальна частина

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це є порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право на апеляційне оскарження.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, згідно з якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Delcourt v. Belgium» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Hoffmann v. Germany» від 11 жовтня 2001 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлено зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Вимоги до позовної заяви визначено статтею 175 ЦПК України.

Згідно частиною першою статті 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (абзац перший частини першої статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху, як й інші судові рішення, має бути якісною, чіткою, зрозумілою стороні, якій запропоновано усунути недоліки позовної заяви (постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 215/1484/20).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вважав, що до позовної заяви ОСОБА_1 не додано її копію та копії всіх документів, належним чином засвідчених, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що позивач не усунув вказані судом недоліки поданої ним заяви, зазначені в ухвалі суду від 26 вересня 2023 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав до суду завірені додатки до позовної заяви.

Однак, такі висновки судів не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Встановлено, що подаючи позовну заяву у вересні 2023 року до суду, представник позивача - адвокат Неруш О. В. додав до позову додатки. Так, копії паспорту позивача, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера мітили відмітки про засвідчення копій, яка складалась зі слів: «згідно з оригіналом», «адвокат Неруш», «22.09.2023». Також було зазначено про наявність оригіналів у позивача.

Крім того, до позову додано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2022 року в справі № 205/4950/22, яке містило дані про те, що воно виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду, та штамп про набрання ним законної сили 19 червня 2023 року.

Також позивач додав копії постанови про накладення адміністративного стягнення, супровідних листів Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра, постанови про відкриття та закінчення виконавчого провадження, договору про надання правничої допомоги, детального опису наданих послуг, квитанції про оплату правничої допомоги та ордера адвоката (а. с. 5-21).

Згідно із заявою про усунення недоліків, отриманої судом 04 жовтня 2023 року, на виконання вимог ухвали суду від 26 вересня 2023 року про залишення позовної заяви без руху адвокат Неруш О. В. подав копії позовної заяви з додатками для відповідачів (а. с. 26).

Натомість суд першої інстанції вважав, що позивач не усунув недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, оскільки подані до позову документи не є оригіналами та як копії належним чином не завірені, такі документи не можуть підтверджувати дійсні факти, зафіксовані в їх оригіналах, що нівелює їх доказову силу.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви у зв`язку із неусуненнями недоліків, оскільки, по-перше, позивач зазначив про наявність у нього оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, по-друге засвідчив відповідність копії поданих документів оригіналам.

Отже, на виконання вимог частини першої статті 177 ЦПК України позивач надав до суду позовну заяву та копії усіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості відповідачів.

За таких обставин висновок судів про невиконання вимог процесуального закону та вимог суду є безпідставним.

Не можуть бути також і підставою для визнання неподаною і повернення позовної заяви, додатки до якої не завірені відповідно до Національного стандарту України ДСТУ 4163-2020 Державної уніфікованої системи документації/Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації/Вимог до оформлювання документів, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 01 вересня 2020 року № 144.

У постанові від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) Велика Палата Верховного Суду в пункті 65 відхилила як необґрунтований аргумент третьої особи щодо неналежного (з порушенням пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55 ДСТУ 4163-2003) засвідчення відповідачем і державним виконавцем документів, доданих до відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені в пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду.

Слід зазначити, що як при залишенні позовної заяви без руху, так і при її поверненні суд керувався положеннями 95 ЦПК України, що є помилковим, оскільки вимоги до форми і змісту позовної заяви та переліку документів, що до неї додаються, передбачені статями 175, 177 ЦПК України, і підставою для повернення позовної зави є саме недотримання вимог, передбачених зазначеними положеннями, а не статтею 95 ЦПК України.

Разом з тим на стадії відкриття провадження у справі суд перевіряє загальні вимог до форми, змісту позовної заяви та чи додано позивачем до позовної заяви її копії та копії усіх документів, що додаються до неї. На цій стадії недотримання позивачем порядку засвідчення письмових доказів не може мати наслідком повернення позовної заяви.

Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на те, що наслідком неподання оригіналу письмового доказу у разі наявності у суду сумніву відповідності поданої копії оригіналу є не повернення позовної заяви на підставі статті 185 ЦПК України, а невзяття такого доказу до уваги при розгляді справи по суті.

Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав, зокрема у випадку подання позовної заяви без додержання вимог, передбачених статтями 175, 177 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції зазначеного не врахував, дійшов передчасного висновку про наявність підстав, передбачених статтею 185 ЦПК України, для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

При цьому, суд першої інстанції не врахував, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).

Також ЄСПЛ було констатовано порушення державами статті 6 Конвенції з огляду на незабезпечення особі права на апеляцію, зокрема у справах Parol v. Poland (заява № 65379/13), Madzarovic andothers v. Montenegro(заяви № 54839/17 і 71093/17), Grosamv. The Czech Republic(заява № 19750/13) та Cotorav. Romania(заява № 30745/18).

З огляду на викладене є підстави вважати, що відповідно до статті 55 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції право позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд є порушеним.

Верховний Суд вважає, що повернення позовної заяви із зазначених судом підстав не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі й порушує сутність права позивача на доступ до суду, що з огляду на положення статті 6 Конвенції є недопустимим.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, унаслідок якого було порушене право заявника на судовий захист.

Апеляційний суд на порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на викладене також уваги не звернув, зазначених порушень не усунув і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене та з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій та передачі справи на розгляд до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 412, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду