ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 354/680/15-ц

Описова частина

У вересні 2023 року перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»), в якому просив визнати недійсними та скасувати державні акти на право приватної власності на земельні ділянки серії ІФ №034418, ІФ №034417 від 08 липня 2003 року, кадастровиі номери 2611092001220020033, 2611092001220020019, зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказані земельні ділянки, які розташовані на ділянці «Вишня» у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 22 січня 2003 року № 2 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки на ділянці «Вишня» для будівництва та обслуговування житлового будинку у с. Поляниця, площею 0,2500 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0850 га. На підставі вказаного рішення 08 липня 2003 року відповідачу було видано державні акти на право власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 на земельну ділянку площею 0,0850 га для ведення особистого селянського господарства та серії ІФ №034417 на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема, Поляницького сільського голову ОСОБА_3 та інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , які обвинувачувалися у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України. Разом із тим, у вказаній постанові встановлено, що виконавчим комітетом Поляницької сільської ради рішення щодо безоплатної передачі вказаних земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 не виносилося, а було підроблене.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 16 жовтня 2015 року до участі в справі залучено ОСОБА_2 , в якого у власності на час вирішення питання перебувала спірна земельна ділянка.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 22 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 травня

2022 року, позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0850 га в с. Поляниця та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

Постановою Верховного суду від 14 грудня 2022 року ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 травня 2022 року в частині залишення без розгляду позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 17 січня 2024 року до участі в справі залучено в якості співвідповідача ТОВ «Буковель» та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ТОВ «Скорзонера». При цьому суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, які є предметом спору у даній справі, були відчужені 16 червня 2010 року ОСОБА_2 на користь ТОВ «Скорзонера», яке в свою чергу провело об`єднання вказаних земельних ділянок та 12 серпня 2016 року відчужило новоутворену ділянку, площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303, на користь ТОВ «Буковель».

Прокурор, уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсними державні акти від 08 липня 2003 року, видані ОСОБА_1 , та витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку, площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, закрито провадження у цій справі в частині заявленої позовної вимоги до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України, роз`яснено прокурору, що розгляд зазначеної вимоги віднесений до юрисдикції господарського суду.

Судові рішення мотивовані тим, щона момент звернення прокурора до суду із вказаним позовом спірна земельна ділянка вже була відчужена ОСОБА_1 на користь юридичної особи - ТОВ «Скорзонера», а надалі спірне майно було зареєстроване на праві власності за кінцевим набувачем ТОВ «Буковель». За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад сторін, суди дійшли висновку про те, що спір у даній справі в частині позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій положень статті 19 ЦПК України, що призвело до помилкового їх ухвалення з порушенням правил інстанційної юрисдикції. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі № 920/277/22, від 23 травня 2023 року у справі № 925/352/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 910/13049/22, тощо.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги, що предметом позовних вимог у даній справі є повернення спірної земельної ділянки від теперішнього власника ТОВ «Буковель» державі в особі Державного агентства лісових ресурсів України та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого фізичній особі ОСОБА_1 . Вказані вимоги, на думку прокурора, є взаємопов`язані та нерозривними між собою, що виключає їх окремий розгляд. Вимога до ТОВ «Буковель» про повернення земельної ділянки є похідною, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги - визнання недійсним державного акту.

Вказує, що задоволення лише однієї позовної вимоги про визнання недійсним та скасуваня державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , жодним чином не поновить порушених інтересів держави, оскільки власником землі є інша особа, а саме ТОВ «Буковель». І навпаки вирішення питання про повернення земельної ділянки від ТОВ «Буковель», як теперішнього власника, без визнання недійсним первинного державного акту, виданого фізичній особі, неможливо. Саме вказаний документ став підставою для вчинення всіх наступних правочинів, пов`язаних із розпорядженням та відчуженням землі іншим власникам. Отже, на думку прокурора, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області, звертаючись до суду з цим позовом, зокрема просив, серед іншого, витребувати на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів з незаконного володіння

ТОВ «Буковель» земельну ділянку площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, зокрема листом ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 26 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 відповідно до договорів купівлі-продажу від 15 серпня 2006 року відчужив набуті у приватну власність на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08 липня 2003 року та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08 липня 2003 року земельні ділянки, площею 0,2500 га, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019, та площею 0,0850 га, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033, на користь ОСОБА_2 .

Останній на підставі договорів купівлі-продажу від 16 червня 2010 року, посвідчених приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л. В., відчужив належні йому земельні ділянки із кадастровими номерами 2611092001:22:002:0019 та 2611092001622:002:0023 на користь

ТОВ «Скорзонера».

ТОВ «Скорзонера» після об`єднання зазначених ділянок у 2016 році відчужило новоутворену земельну ділянку, площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303, на користь ТОВ «Буковель».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 жовтня

2023 року земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, площею 0,3350 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , 15 червня 2016 року зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель». Підстава реєстрації права власності: протокол загальних зборів учасників ТОВ «Скорзонера», серія та номер:12/08/2016, виданий 12 серпня

2016 року; протокол загальних зборів учасників ТзОВ «Буковель», серія та номер:12/2016, виданий 12 серпня 2016 року, акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер:12/08/2016-7, виданий 12 серпня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 19 ЦПК України у чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року в редакції, яка діяла під час відкриття провадження у справі, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У пункті 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, яка діяла під час відкриття провадження у справі, вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Спір у цій справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння від ТОВ «Буковель» у власність держави є спором про порушення права власності держави, яке порушується юридичною особою.

ТОВ «Буковель», як господарське товариство, використовує спірну земельну у господарській діяльності й це майно входить до складу його активів. Даних про протилежне матеріали справи не містять.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, справа у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави до юридичної особи (господарського товариства) віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині у порядку цивільного судочинства.

З урахуванням характеру спірних правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «Буковель» про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Слід також зазначити, що витребування земельної ділянки слід вважати основною ефективною позовною вимогою.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. У межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Зазначене спростовує доводи прокурора про те, що позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження у порядку цивільного судочинства.

Прокурор не позбавлений права на вирішення спору про витребування земельної ділянки у порядку господарського судочинства.

Схожі висновки у подібних правовідносинах, де останнім набувачем земельних ділянок виступає ТОВ «Буковель», висловленні у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15 (провадження № 61-549св24), від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц (провадження № 61-552св24), від 26 червня 2024 року у справі № 354/602/15 (провадження № 61-2560св24.

Щодо посилань заявника на практику Верховного Суду про визначення юрисдикції спору, необхідно зазначити таке.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі (висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021року в справі № 199/6042/19, провадження № 61-11658св20).

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі № 932/13956/20).

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18) та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/155/22.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі № 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі № 917/1372/20.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року в справі № 183/4196/21, провадження

№ 14-36цс22; від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, провадження

№ 14-32цс22; від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19, провадження № 14-2цс21 та інші).

Наведені висновки в частині загального правового регулювання підстав розмежування юрисдикції судів застосовні до цієї справи та дотримані судами попередніх інстанцій.Неспроможним є посилання на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Щодо клопотання про розгляд справи з участю Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та сторін в справі

Заявник у касаційній скарзі просив повідомити Івано-Франківську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора та сторони про дату, час та місце розгляду справи.

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, яка переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду