ПОСТАНОВА
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та адвоката ОСОБА_8 , який діє в інтересах законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , на вирок Яготинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022111100001263 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Шерівці Заставнівського району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням керування транспортними засобами на строк 3 роки. Вирішено цивільний позов.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційній скарги представника потерпілого ОСОБА_10 -адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_6 , а вирок суду-без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що судом не враховано, що лише порушення ОСОБА_7 п. 18.1 ПДР перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП. Зазначає, що апеляційний суд в достатній мірі не мотивував, чому позитивні характеристики засудженого, його дії по невідкладному доставленні потерпілого до лікарні, позицію потерпілих, повне відшкодування завданої шкоди не давали підстави для застосування до нього ст. 75 КК.
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання, звільнивши ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі положень статей 75, 76 КК. Вказує, що висновок апеляційного суду щодо неможливості застосування положень ст. 75 КК через одночасне порушення ОСОБА_7 декількох пунктів ПДР є не переконливим. Зазначає, що суд апеляційної інстанції проігноровано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 6 жовтня 2022 року (справа №533/12/22) в тій частині, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують в обтяжують покарання та особу винного. Стверджує, що призначене ОСОБА_7 покарання становить «особистий надмірний тягар для особи».
В запереченнях на касаційні скарги прокурор просить відмовити у їх задоволенні.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти їх задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи касаційних скарг захисника та представника потерпілого про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, та можливості звільнення його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.
Так, зі змісту касаційних скарг убачається, що захисником та представником потерпілого фактично порушується питання про дотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 слідує, що місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дотримався загальних засад призначення покарання та навів у вироку підстави обрання його розміру. При цьому суд поклав в основу вироку і включив до мотивування призначеного покарання ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні, тобто врахував їх як такі, що були дійсно встановлені. Водночас суд урахував всі обставини, що були підставою обрання конкретного покарання, в їх сукупності.
Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Санкція вказаної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Суд першої інстанції, обираючи ОСОБА_7 покарання, дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Зокрема місцевий суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, досудову доповідь органу пробації відносно обвинуваченого за яким ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюється, як низькі, особу винного - його позитивну характеристику за місцем проживання та роботи, перше притягнення до кримінальної відповідальності, тяжкість вчиненого.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обвинуваченому, з метою його виправлення та з метою попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, слід призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, а саме у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами.
Захисник та представник потерпілого, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції в частині призначення покарання, а саме через його надмірну суворість, подали апеляційні скарги, за вимогами яких просили оскаржуване судове рішення змінити та призначити ОСОБА_7 покарання, не пов`язане із позбавленням волі.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, погодилась з призначеним судом першої інстанції покаранням та зазначила, що місцевим судом, при призначенні реального покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами було враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, досудову доповідь органу пробації відносно обвинуваченого, наявність обставини, яка пом`якшує покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання; особу винного - його позитивну характеристику за місцем проживання та роботи, перше притягнення до кримінальної відповідальності, тяжкість вчиненого.
Вирішуючи питання про можливість застосування в даному випадку ст. 75 КК, апеляційний суд зазначив, що в даному випадку обвинувачений, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, наражав на небезпеку інших учасників дорожнього руху, вчинив кримінальне правопорушення, хоч і з необережності, але шляхом грубого порушення вимог ПДР в нескладній дорожній обстановці, порушив одночасно декілька пунктів правил дорожнього руху, що призвело до травмування малолітньої дитини, яка рухалася по пішохідному переходу.
Вказана обставина, на переконання колегії суддів, значно підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину.
Щодо позиції законного представника потерпілого, який просив про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком, посилаючись на відшкодування завданих збитків, як і висновок органу пробації, то апеляційний суд взяв їх до уваги, проте зазначив, що вони за даних обставин не можуть бути визначальними та такими, що безумовно свідчать про наявність підстав для застосування ст. 75 КК.
З приводу посилання представника потерпілого на те, що обвинувачений весь свій дохід витрачає на сина, мати якого померла, то колегія суддів зауважив, що згідно вироку обвинувачений на утриманні малолітніх/неповнолітніх дітей не має, відповідно до характеристики за місцем проживання мешкає з сином ОСОБА_11 2004 року народження, який на даний час є повнолітнім, у висновку органу пробації зазначено, що обвинувачений проживає з пасинком.
Врахувавши обставини справи у їхній сукупності суд апеляційної інстанції дійшов переконання про відсутність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Разом з цим, вивчивши доводи касаційних скарг захисника та представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість на підставі ст. 69 КК пом`якшити призначене ОСОБА_7 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК.
При цьому, колегія суддів бере до уваги конкретні обставини цього кримінального провадження, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, які впливають на розмір покарання, зокрема ступінь тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, що відноситься до тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, на обліках у нарколога і психіатра не перебуває, позицію потерпілої сторони, які просили не позбавляти ОСОБА_7 волі, посилаючись на повне відшкодування завданих збитків та відшкодування можливих майбутніх втрат потерпілого у сумі 15 000 доларів США.
До обставин, що пом`якшують ОСОБА_7 покарання, окрім встановлених місцевим судом, колегія суддів відносить визнання засудженим вини та його щире каяття.
Вищезазначені обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, його обтяжують, із урахуванням наведених даних про особу засудженого, слід визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають Суду підстави для пом`якшення призначеного ОСОБА_7 місцевим судом за ч. 2 ст. 286 КК основного покарання із застосуванням ст. 69 КК до 1 року позбавлення волі з додатковим покаранням у виді та розмірі, визначеному вироком місцевого суду.
На думку Верховного Суду, в даному конкретному випадку таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
За таких обставин касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_8 , який діє в інтересах законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_10 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд