ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 496/3666/16-ц

У жовтні 2016 року прокурор Одеської області звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати державний акт серія ЯИ № 627554 від 30 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_5 б/н, с. Троїцьке, Троїцька сільська рада, Біляївський район, кадастровий номер 5121084800:02:002:0320, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області (далі - Троїцька сільська рада) земельну ділянку загальною площею 0,0485 га, нормативною вартістю 2 032,15 грн, яка розташована в

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0186 ;

- витребувати у ОСОБА_3 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0434 га, нормативною вартістю 1 818,46 грн, яка розташована в

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0187;

- витребувати у ОСОБА_4 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0451 га, нормативною вартістю 1 889,69 грн, яка розташована в

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0188;

- витребувати у ОСОБА_5 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,046 га, нормативною вартістю 1 927,40 грн, яка розташована в

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0189;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову посилався на те, що 30 листопада 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав на ім`я ОСОБА_1 державний акт серія ЯИ № 627554 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:02:002:0320. У державному акті зазначено, що він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16. Вказував, що у цьому рішенні питання передачі ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки не вирішувалось, а тому вказаний державний акт виданий незаконно, є недійсним та підлягає скасуванню.

Крім того, в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, наявна виписка з рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, відповідно до якої

ОСОБА_1 безкоштовно передана земельна ділянка загальною площею

0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Зазначена виписка підписана діючим головою Троїцької сільської ради Комаровим М. С., який в 1995 році не обіймав цю посаду, а тому не мав жодних повноважень її підписувати. Вказуючи на факти підробки вказаної виписки, 17 лютого 2016 року прокуратура області внесла відповідні відомості до ЄРДР.

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку відчужив на користь ОСОБА_3 , яка у подальшому розділила її на чотири окремі земельні ділянки, які були відчужені на підставі договорів купівлі-продажу наступним чином: земельна ділянка 3-к/1 - на користь ОСОБА_2 ; земельна ділянка 3-к/2 - зареєстрована за ОСОБА_3 ; земельна ділянка 3-к/З відчужена на користь ОСОБА_4 ; земельна ділянка 3-к/4 - на користь ОСОБА_5 .

Прокурор вказував, що оскільки земельна ділянка вибула із власності територіальної громади незаконно, вона підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача. Крім того, оскільки вказаної земельної ділянки в даний час, як окремого об`єкта нерухомості не існує, а вона розподілена на чотири окремі земельні ділянки, сформовані за її рахунок, витребуванню підлягає кожна з цих земельних ділянок.

Біляївський районний суд Одеської області у складі судді Дранікова С. М. рішенням від 23 травня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідачу ОСОБА_1 спірна земельна ділянка в приватну власність рішенням Троїцької сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області третьої сесії ХХІІ-го скликання від 30 листопада 1995 року № 16 не надавалась, спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади незаконно, тому є підстави для визнання недійсним та скасування виданого на підставі витягу з вказаного рішення органу місцевого самоврядування державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 .

Оскільки майно вибуло з власності територіальної громади не з її волі, то власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). Тому позовні вимоги у частині витребування земельних ділянок також підлягають задоволенню.

Водночас, місцевий суд вказав на пропуск прокурором позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі. Уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо відновлення порушеного права впродовж позовної давності, а тому право держави, як власника землі, не підлягає судовому захисту. Прокурор не ставив питання про поновлення строку у позовній заяві чи шляхом подання відповідного клопотання. Доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду не надав.

Рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури.

Постановою від 03 серпня 2023 року Одеський апеляційний суд рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 травня 2022 року скасував.

Позов першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області задовольнив частково.

Визнав недійсним державний акт серія ЯИ № 627554 від 30 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_5 б/н, с. Троїцьке, Троїцька сільська рада, Біляївський район, кадастровий номер 5121084800:02:002:0320, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Витребував у ОСОБА_3 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0434 га, нормативною вартістю 1 818,46 грн, яка розташована в

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0187.

В задоволенні позову першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок відмовив.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що прокуратурі Одеської області про наявність порушень вимог земельного законодавства щодо видачі державного акта серії ЯИ № 627554 від 30 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку, стало відомо лише у 2016 році при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016160000000095, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 лютого 2016 року та при отриманні копії рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16 і відповідної інформації з Управління Держгеокадастру у Біляївському районі Одеської області. Таким чином, перебіг позовної давності у цьому випадку для прокурора почався з 17 лютого 2016 року, а отже строк для звернення із вказаним позовом до суду не пропущений. Апеляційний суд також додав, що оскільки заяву про застосування позовної давності подав лише відповідач ОСОБА_2 , тому лише щодо нього вона могла бути предметом обговорення та застосування.

Беручи до уваги те, що відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в приватну власність згідно рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16 не надавалася, суд апеляційної інстанції вказав на наявність підстав для визнання недійсним та скасування виданого на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 , апеляційний суд вказав, що це не суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із цим, у випадку задоволення віндикаційного позову і витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як добросовісних набувачів на користь Яськівської сільської ради, вони будуть позбавлені права власності на житло без компенсації і вони не можуть розраховувати на отримання іншого житла від держави. Витребування земельних ділянок у відповідачів свідчить про індивідуальний та надмірний тягар для них.

01 вересня 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у вказаній вище справі.

У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на наявність підстав для касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Верховний Суд ухвалою від 18 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури, витребував цивільну справу із Біляївського районного суду Одеської області.

На підставі ухвали Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 11 жовтня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України прокурор посилається на те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 496/3658/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17, Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших.

Прокурор наголошує, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знали чи мали знати про набуття ними спірних земельних ділянок з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки ще у грудні 2016 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області під час розгляду цієї справи за заявою прокуратури накладено арешт на спірні земельні ділянки, однак, незважаючи на це вони продовжили будівельні роботи на спірних земельних ділянках.

Вказує, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника на підставі неіснуючого рішення, тому в силу об`єктивних причин відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Зміст доводів касаційної скарги свідчить про незгоду прокурора з оскаржуваною постановою апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тому саме в цій частині колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду переглядає постанову суду апеляційної інстанції.

02 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , подані їх представником - ОСОБА_7 .

У відзивах, зокрема, зазначається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не знали та не могли знати про підроблене рішення сільської ради, на підставі якого спірна земельна ділянка була відчужена особою, яка не мала на це права.

Наголошується, що задоволення віндикаційного позову і витребування земельної ділянки у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 призведе до порушення необхідного балансу між інтересами держави та інтересами фізичної особи й покладе на добросовісного власника надмірний тягар, який виражається у вилученні майна (земельної ділянки), придбаного за власний кошт, без будь-якої компенсації.

У відзиві ОСОБА_5 також зазначається, що він не проживає за місцем реєстрації та придбав спірну земельну ділянку з метою збудувати там житловий будинок, проте будівництво не завершив у зв`язку із відсутністю коштів. ОСОБА_5 вже тривалий час проживає у розташованому на земельній ділянці трейлері (побутівці) та задоволення позову прокурора матиме наслідком позбавлення його місця проживання.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 міститься посилання на те, що у разі витребування у нього земельної ділянки, на якій розташований побудований ним житловий будинок, в якому він проживає, його фактично буде позбавлено місця проживання та буде зобов`язано знести житловий будинок.

Фактичні обставини справи

30 листопада 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 627554, площею 0,1830 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5121084800:02:002:0320.

У державному акті зазначено, що він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16.

Згідно рішення Троїцької сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області третьої сесії ХХІІ-го скликання від 30 листопада 1995 року № 16, у переліку осіб, яким виділено у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ОСОБА_1 відсутній.

Згідно листа архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13 січня 2016 року № 4 в рішенні третьої сесії ХХІІ-го скликання Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області с. Троїцьке від 30 листопада 1995 року № 16 «Про виділення земельних ділянок громадянам с. Троїцьке для ведення особистого підсобного господарства» інформація стосовно ОСОБА_1 відсутня.

В подальшому спірна земельна ділянка була розділена на чотири окремі земельні ділянки, які були відчужені відповідачам по справі, а саме:

земельна ділянка АДРЕСА_3 , площею 0,0485 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0186, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2014 року;

земельна ділянка АДРЕСА_4 , площею 0,046 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0189, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2014 року;

земельна ділянка АДРЕСА_2 , площею 0,0434 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0187, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 04 липня 2013 року;

земельна ділянка АДРЕСА_1 , площею 0,0451 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0188, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17 (провадження № 61-2178св19).

З установлених судами обставин справи відомо, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі оплатних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених кожним із них окремо як покупцями та ОСОБА_3 як продавцем. При цьому ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку, яку в подальшому розділила на чотири окремих ділянки та відчужила їх відповідачам, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_1 , який, в свою чергу зареєстрував право власності на цю земельну ділянку на підставі неіснуючого рішення сільської ради.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті

388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону

(див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18

(пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Оцінка пропорційності втручання держави в право власності особи та встановлення дотримання положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна відбуватись індивідуально у кожному конкретному випадку, залежно не лише від дій органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й від дій самого набувача майна, його майнового стану.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 496/3658/16-ц та від 27 вересня 2023 року у справі № 496/3663/16-ц.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновок апеляційного суду стосовно порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадку витребування земельних ділянок у відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є передчасним, оскільки зроблений без індивідуального підходу до дослідження ймовірної добросовісності (недобросовісності) кожного з них як набувачів спірного майна та без встановлення того, який саме наслідок для конкретного відповідача спричинить таке витребування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок, суд апеляційної інстанції не врахував, що позов в цій справі подав прокурор Одеської області, а перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, а не позов. Тому суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи необхідно правильно зазначити учасників справи.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що при відкритті касаційного провадження за поданою у цій справі касаційною скаргою Верховний Суд не встановив наявність підстав для віднесення справи до категорії малозначних, оскільки вона не є справою незначної складності, хоча ціна позову у ній і не перевищувала 100 та, відповідно, 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункти 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення із касаційною скаргою).

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За наведених обставин доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, а постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не може вважатись законною й обґрунтованою, тому відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог(частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного розгляду справа передається до суду апеляційної інстанції (спір остаточно не вирішений), розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,