ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 213/1224/13-к

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів провадження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Такі висновки суди обґрунтували показаннями ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10 грудня 2012 року зі схемою, довідкою ТОВ «Криворіжелектромонтаж» № 219 від 25 лютого 2014 року, протоколами проведення слідчого експерименту від 22 січня 2013 року, висновком експерта № 58/27-29 від 31 січня 2013 року, копією свідоцтва про смерть ОСОБА_9 , протоколом огляду трупа від 20 лютого 2013 року, висновком судово-медичної експертизи № 359/16 від 15 лютого 2013 року, висновком експерта № 27-Е від 25 лютого 2013 року.

Так, безпосередньо допитаний в судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_6 зазначив, що жодних порушень ПДР України не допускав. Стверджував, що 10 грудня 2012 року близько 17:20, на автомобілі «Форд Скорпио», з увімкненим ближнім світлом фар він рухався по проїзній частині вул. Нєдєліна в м. Кривий Ріг, пропустив на пішохідному переході пару з дитячим візочком та рухався далі. Світло на електроопорах № 6-10 не горіло. В районі електроопори № 8, він виявив, приблизно за 35-40 м, на проїзній частині дороги велосипедиста, який рухався на велосипеді, по проїзній частині під кутом. Зреагувавши одразу, він застосував екстрене гальмування, але зіткнення з велосипедистом уникнути не вдалося. Уточнюючи вказував, що він рухався зі швидкістю менше 60 км/год, при виявленні велосипедиста, напрямку руху не змінював, рухався прямолінійно та застосував екстрене гальмування, інших автомобілів на його смузі для руху не було. Наголошував, що він одразу зупинився, викликав поліцію та швидку медичну допомогу. Наголошував, що загиблий не мав світловідбиваючих елементів на одязі, його велосипед не був оснащений світловими елементами.

Як зазначалося вище, судами було досліджено також протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10 грудня 2012 року, зі схемою до нього, складений за участі понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , у присутності водія ОСОБА_6 , де зафіксовано, що на проїзній неосвітлювальній нерегульованій частині дороги вул. Неделіна у м. Кривий Ріг відбулося зіткнення транспортного засобу та велосипеда в темний час доби. До протоколу огляду також додано схему ДТП, що містить підписи всіх учасників огляду, зокрема, понятих та ОСОБА_6 . На фотознімках до протоколу, серед іншого, зафіксовано наявність на задньому колесі велосипеда світловідбивача. Водночас учасники процесуальної дії - огляду місця ДТП, заяв та доповнень не мали.

Судами також надавалась оцінка протоколу проведення слідчого експерименту від 22 січня 2013 року, проведеного за участі свідка ОСОБА_16 та понятих ОСОБА_10 і ОСОБА_17 . У ході цієї слідчої дії свідок зазначив, що умови проведення слідчого експерименту відповідають умовам за яких мала місце ДТП, крім того, що в момент ДТП ділянка вулиці освітлювалася частково, а саме в місці виїзду велосипедиста не горіло два ліхтарі на електроопорах. Свідок за допомогою статичного автомобіля також вказав, як рухався автомобіль по проїзній частині вул. Нєдєліна по відношенню до правого краю проїзної частини. В ході замірів було встановлено, що автомобіль рухався на відстані 1,1 м від краю правого переднього колеса до границі правого краю проїзної частини. Свідок також показав, що місце зіткнення відбулося в районі перехрестя. Проведеними замірами встановлено, що місце наїзду мало місце за 3 м перед опорою № 8 і на відстані 1,30 м від правого краю проїзної частини. Свідок також детально показав, що спочатку велосипедист, стоячи перед ним, тримав велосипед рукою, після чого відштовхнувся від землі однією ногою і почав перетинати проїзну частину дороги, починаючи рух за 12,8 м перед опорою № 8, від лівого краю проїзної частини (по ходу руху автомобілю). Для подальших дій було залучено статиста, якому свідок вказував у якому темпі рухався велосипедист. Статист тричі проїжджав відстань від місці виїзду велосипедиста до умовно означеного місця зіткнення, час проїзду фіксувався секундоміром, з результатом 1 - 10 сек, 2 - 9 сек, 3 - 13 сек. Разом з тим, свідок ОСОБА_16 пояснював, що велосипедист рухався так, як статист при третьому замірі, тобто шлях 12,8 м велосипедист проїздив за 13 сек. Водночас, згідно протоколу слідчого експерименту, в ході перевірки видимості, статист з велосипедом перебували в місці, з відповідними дорожніми умовами, а саме де не горіло два ліхтарі, на ділянці проїзної частини вул. Нєдєліна шириною 7,6 м, яка розташована близько за 200 м до місця наїзду на велосипедиста, та на якій в момент проведення слідчого експерименту не горіло два ліхтарі на електроопорах. Водночас свідок зауважив, що умови освітлення у вказаному місці відповідають умовам ДТП під час її скоєння. Проведеними замірами встановлено, що видимість велосипедиста на проїзній частині дороги (в місці його виїзду) складала 96 м, а видимість проїзної частини вул. Нєдєліна та її елементів перевищує видимість велосипедиста в місці його виїзду, тобто складає не менше 96 м. Складений протокол підписано свідком ОСОБА_16 та понятими, яким протокол надавався в письмовому вигляді. До протоколу додано схему, що підписана всіма учасниками слідчого експерименту (а.п. 85-90 т. 2).

В цей же день, тобто 22 січня 2013 року також проводився слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_13 , у присутності понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_17 . У ході вказаної слідчої дії ОСОБА_13 , зокрема, зазначив, що дорожні та погодні умови на час слідчого експерименту відповідають тим, що були в день ДТП, зауважив, що не пам`ятає чи освітлювалися в день ДТП проїзна частина ліхтарями електроопор у момент ДТП. Проведеними замірами встановлено, що місце виїзду велосипедиста розташоване на відстані 12,8 м перед опорою № 8 і у границі лівого краю проїзної частини. Також було встановлено, що місце зіткнення розташоване на відстані 1,3 м від правого краю проїзної частини і на відстані 3 м перед опорою № 8. Відстань, яку проїхав велосипедист від місця виїзду на проїзну частину до місця зіткнення склала 12,5 м. В подальшому, був запрошений статист з аналогічними антропологічними даними і одягом потерпілого, з аналогічним велосипедом (постраждалому). В присутності понятих та свідка, статисту запропоновано тричі проїхати відрізок шляху довжиною 12,5 м (від місця виїзду до місця зіткнення), час замірявся за допомогою секундоміра та результат склав: 1 - 7 сек, 3 - 7 сек, 3 - 8 сек. Свідок ОСОБА_13 зазначив, що статист рухався як велосипедист перед ДТП в темпі другої спроби, тобто 7 сек. Також свідок показав, що автомобіль контактував з велосипедистом передньою частиною. Складений протокол та схема до нього підписані всіма учасниками слідчого експерименту без зауважень (а.п. 91-94 т. 2).

Відповідно до висновку експерта (який був попереджений про кримінальну відповідальність) № 58/27-29 від 31 січня 2013 року, мінімальна швидкість руху автомобілю «Форд Скорпио» до моменту початку гальмування, котра визначалася по сліду гальмування переднього правого колеса автомобілю, склала 66,9…69,9 км/год. Це значення швидкості руху є мінімально можливою величною, оскільки частина сліду могла не відобразитися на проїжджій частині. Експертним шляхом також встановлено, що в момент, коли ОСОБА_6 мав об`єктивну можливість бачити велосипед, віддалення цього автомобіля від місця наїзду на велосипед складало 96 м.

Водночас експертом зроблено висновок, що водій ОСОБА_6 мав технічну можливість попередити наїзд на велосипед. В діях водія ОСОБА_6 по керуванню автомобілем «Форд Скорпіо» вбачається невідповідність вимогам п. 12.3, 12.4, 12.9 «б» ПДР України, невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР України з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з ДТП. Також експертом встановлено, що в діях велосипедиста ОСОБА_9 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 ПДР України, адже він перед початком руху не переконався в безпеці виконуваного маневру, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з даною ДТП (а.п. 162-165 т.2).

За результатом судового розгляду місцевий суд, зазначені докази визнав належними, допустимими, достовірними, та достатніми, дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, доведена поза розумним сумнівом.

Втім місцевий суд дійшов переконання, що порушення ПДР і потерпілим не виключає винуватість іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_6 у настанні ДТП та її наслідків, адже ОСОБА_6 будучи водієм автомобілю - джерела підвищеної небезпеки, також допустив грубі порушення ПДР України, а саме перевищив допустиму швидкість руху в межах населеного пункту, рухався зі швидкістю не менше 66,9 км/год в межах міста, на раніше добре знайомій йому ділянці дороги. Суд також обґрунтовано зазначив, що порушення одним учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, саме по собі не виключає винуватість іншого учасника руху, який у свою чергу допустив порушення правил, а створення небезпеки учасником дорожнього руху, яку інший водій був у стані виявити, не звільняє того від обов`язку вжити заходи, необхідні для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки. Отже суд першої інстанції дійшов слушного висновку, що за обставин цієї справи наявність порушень ПДР України велосипедистом ОСОБА_9 жодним чином не нівелює та не виключає допущені водієм ОСОБА_6 порушення ПДР України та не виключає вину останнього у вчиненні вказаного правопорушення, що має тяжкі наслідки - смерть потерпілого, запобігти якому він мав технічну можливість, дотримавшись ПДР України.

Погоджуючись з рішенням місцевого суду та всупереч доводам сторони захисту суд апеляційної інстанції також обґрунтовано зазначив, що у випадку, коли ПДР України порушені кількома учасниками ДТП, до кримінальної відповідальності притягається лише та особа, протиправні дії якої перебували у причинному зв`язку з наслідками, що настали. Водночас протиправна поведінка іншого учасника ДТП у цьому випадку не впливає на підставу кримінальної відповідальності особи, у діях якої встановлено причинний зв`язок з наслідками, що настали (див., наприклад постанову ВС від 26 травня 2020 року у справі N 523/12810/15-к).

Тож, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що судовим розглядом беззаперечно встановлено порушення ОСОБА_6 п.п. 1.5, 2.3б, 12.3 ПДР України, які знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП та смерті ОСОБА_9 . Разом з тим, створення небезпеки для руху водієм велосипеду, не виключає вини ОСОБА_6 , оскільки останній мав технічну можливість запобігти ДТП та відповідним наслідкам, у разі виконання ним правил дорожнього руху, та дійшла переконання, що місцевий суд, аналізуючи допустимість досліджених доказів, які поклав в основу обвинувального вироку, зробив правильний висновок про їхню достеменність та законність зібрання.

Отже суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Водночас у цій конкретній справі не можна вважати слушними й доводи касаційної скарги сторони захисту про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 404 КПК України, оскільки не розглянув клопотання про повторне дослідження доказів з огляду на таке.

Так, відповідно до приписів ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів справи вбачається, що разом із апеляційною скаргою сторона захисту зверталася в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України до апеляційного суду з клопотанням про повторне дослідження протоколу огляду місця ДТП зі схемою, протоколу слідчого експерименту, ухвалу суду про призначення слідчих експериментів, клопотань та заяв сторін, показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_13 , постанов про призначення судових автотехнічних експертиз, висновків автотехнічних експертиз та відповідних ухвал апеляційних судів. Сторона захисту мотивувала своє клопотання тим, що справа неодноразова переглядалася, а докази досліджувалися не в повному обсязі та з порушеннями.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З огляду на те, що суди проаналізували кожен доказ окремо та надали відповідну оцінку їх сукупності та взаємозв`язку, Суд зауважує, що сторона захисту, хоча і посилалася в касаційній скарзі на нерозгляд апеляційним судом клопотання про повторне дослідження доказів, проте не наводить належних обґрунтувань, яким чином це перешкодило суду апеляційної інстанції постановити законне та обґрунтоване рішення, з урахуванням того, що засуджений та його захисник були присутні в суді апеляційної інстанції та їм надавалась можливість виступити по суті апеляційного перегляду.

До того ж колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то за відсутності підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду.

Разом з тим, посилання сторони захисту на приписи ст. 349 КПК України є безпідставними, оскільки така норма передбачає лише визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження і не корелюється з обов`язком апеляційного суду повторно досліджувати докази.

Отже колегією суддів не встановлено тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Посилання захисника на практику Верховного Суду України є нерелевантним, оскільки обставини цього кримінального провадження не є аналогічними.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованими, законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд