ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160000000192, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 6 місяців.
Прийнято рішення щодо долі речових доказів та розподілу процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експертів та лікуванням потерпілого.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково та постановлено стягнути на його користь із ОСОБА_7 67 043,65 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків та 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 26 лютого 2014 року приблизно о 0:40 керуючи технічно справним автомобілем марки «Mersedes Benz» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Миколаївська дорога з боку вул. Сортувальної у напрямку вул. Добровольського у м. Одесі, в районі будинку № 301, виконуючи маневр перестроювання з правої крайньої смуги в ліву, порушуючи пункти 2.3 «б», 10.1, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме будучи неуважним, не враховуючи дорожньо-транспортної обстановки перед початком руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не вживши своєчасних заходів щодо зменшення швидкості свого руху до безпечної, аж до зупинки автомобілю, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину справа наліво відносно руху транспортного засобу та зупинився на ділянці дороги, на яку перестроювався водій ОСОБА_7 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_8 заподіяно тяжких тілесних ушкоджень.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що позитивні дані про особу ОСОБА_7 , який вчинив злочин з необережності, вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, має на утриманні дружину, яка є особою з інвалідністю, та батька похилого віку, а також конкретні обставини справи в сукупності свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Також наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій повною мірою не врахували передбачену п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України обставину, яка пом`якшує покарання, а саме те, що ОСОБА_7 безпосередньо після наїзду на потерпілого викликав швидку медичну допомогу та працівників поліції. Крім того, захисник вважає, що встановлені судами фактичні обставини не співвідносяться з ознаками злочину, передбаченого ст. 286 КК України, оскільки дії ОСОБА_7 не перебували в причинному зв`язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали. В обґрунтування такої позиції захисник зазначає, що ОСОБА_7 не мав можливості уникнути наїзду на потерпілого, який грубо порушив правила безпеки дорожнього руху.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_7 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника – без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 – 414 КПК України.
Оспорювання захисником встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини з достатньою повнотою були перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку та навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення.
При цьому, з оскаржених рішень слідує, що суди ретельно перевіряли доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними у судових рішеннях мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
Аргументи захисника щодо недоведення належними й допустимими доказами наявності у діях засудженого всіх ознак об`єктивної сторони інкримінованого злочину є хибними.
Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: діяння – порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.
Висновок суду про порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_7 , який керував транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, підтверджено рядом досліджених доказів.
Своє рішення суд обґрунтував, зокрема, на підставі аналізу висновку судової автотехнічної експертизи № 3812 від 13 липня 2015 року, відповідно до якого в дорожній обстановці, що склалася безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, ОСОБА_7 мав керуватися вимогами пунктів 12.1 і 10.1 Правил дорожнього руху і при намірі здійснити перестроювання із правої на ліву смугу проїзної частини для об`їзду автомобіля що зупинився попереду йому належало обрати таку швидкість і траєкторію виконання маневру перестроювання, які б дозволили до закінчення маневру перестроювання оглянути сусідню смугу руху вперед на достатній відстані й переконатися, що ця смуга вільна для руху. Крім того, при виявленні пішохода дії ОСОБА_7 регламентувалися вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху.
Проте, як установив суд, ОСОБА_7 перед перестроюванням з правої крайньої смуги в ліву не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху (п. 10.1 Правил дорожнього руху), та при виявленні пішохода, якого він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, та здійснив на нього наїзд, попри те, що мав технічну можливість запобігти цьому наїзду шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
Дослідивши висновок автотехнічної експертизи у сукупності з показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідка, даними, зафіксованими в протоколах слідчих експериментів, протоколі огляду транспортного засобу та експертні висновки щодо його технічного стану, суд установив, що причиною дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішоходу ОСОБА_8 заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, стало порушення ОСОБА_7 зазначених вище правил безпеки дорожнього руху.
Колегія суддів відхиляє аргументи захисника про те, що протиправність дій потерпілого пішохода виключає винуватість засудженого. Так, суд встановив що потерпілий перетинаючи проїзну частину, зупинився на ній, чим створив небезпеку для дорожнього руху. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов`язаний був дотримуватись правил дорожнього руху та виконати вимоги як пункту 10.1, так і 12.3 Правил, зокрема при виявленні пішохода негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Таким чином, той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту Правил.
Такої ж позиції у подібних правовідносинах дотримувався Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10 грудня 2019 року в справі № 759/2926/16-к.
Таким чином із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями засудженого, який порушив правила дорожнього руху, що, всупереч викладеним у касаційній скарзі захисника доводам, свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони злочину – причинного зв`язку між порушенням правил безпеки дорожнього руху і зазначеними наслідками.
Разом із тим, доводи у касаційній скарзі про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України заслуговують на увагу.
Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання місцевий суд врахував характер та ступінь тяжкості злочину, який вчинено з необережності, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має міцні соціальні зв`язки. Також суд узяв до уваги особисте ставлення ОСОБА_7 до вчиненого діяння.
Апеляційний суд погодився з видом та розміром призначеного ОСОБА_7 покарання, залишивши без задоволення апеляційну скаргу потерпілого, який наполягав на призначенні більш суворого покарання.
В той же час, наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК України судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не аналізувалася.
Отже, при вирішенні питання про можливість застосування цих положень, про що захисник просить у касаційній скарзі, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_7 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, внаслідок чого потерпілому було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень. За формою вини вчинений злочин є необережним.
Щодо особи винного, то ОСОБА_7 раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на його утриманні перебувають дружина, яка хворіє, та батько похилого віку, який потребує піклування. Заслуговує на увагу і те, що з моменту вчинення злочину до набрання вироком законної сили та взяття ОСОБА_7 під варту минуло більше 5 років і за цей час нових злочинів останній не вчинив.
Аналізуючи конкретні обставини справи, слід зважити на зміст і обсяг допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху та одночасно врахувати невідповідність цим правилам дій потерпілого, який перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння переходив дорогу в невстановленому місці та зупинився на проїзній частині дороги, чим створив небезпеку для руху.
Зазначені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, та дані про особу ОСОБА_7 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, дають достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе застосувати щодо засудженого положення ст. 75 КК України.
Отже, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України судові рішення слід змінити, звільнивши засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у справі не встановлено.
З огляду на те, що доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу злочину визнані необґрунтованими, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд