ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 638/7210/15-ц

1. Описова частина

У квітні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною.

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що в їх постійному користуванні перебував житловий будинок АДРЕСА_1 . Крім них в зазначеному будинку були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які зареєстрували право власності на 47/100 частин цього будинку на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 07 квітня 1997 року згідно з розпорядженням (наказом) ВАТ «Теплоенергомонтаж» № 383 та зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08 квітня 1997 року за № В-28349.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2003 року були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , АТ «Теплоенергомонтаж», ЖЕУ «Теплоенергомонтаж» про скасування приватизації та позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , АТ «Теплоенергомонтаж» про поновлення порушеного права, зокрема визнано протиправною приватизацію площі 64 кв. м домоволодіння АДРЕСА_1 , визнано незаконною приватизацію 10 кв. м ідеальної долі сім`ї ОСОБА_1 , а також приміщень: тамбуру - 1,23 кв. м (1-1); ванни - 3,7 кв. м (1-11); туалету - 2,3 кв. м (1-10); тамбуру - 1,3 кв. м (1-7); котельної - 12,4 кв. м (1-4) цього домоволодіння.

Однак ОСОБА_5 внесла зміни до правовстановлюючих документів і питання щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на 47/100 частин спірної квартири не вирішувалося. Крім того, незважаючи на вищевказане судове рішення, за договором купівлі-продажу від 23 квітня 2007 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 передали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у власність кожному по 47/200 частин житлового будинку літ. А-1, житловою площею 57,5 кв. м, загальною площею 118,5 кв. м, з надвірними будівлями: льох літ. «Б»; сарай літ. «Г», «Л»; вбиральня літ. «Е»; огорожа 1-4.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 07 квітня 1997 року згідно з розпорядженням (наказом) ВАТ «Теплоенергомонтаж» № 383 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на 47/100 частин комунальної квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 23 квітня 2007 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про продаж 47/100 частин житлового будинку літ. А-1, житловою площею 57,5 кв. м, загальною площею 118,5 кв. м, з надвірними будівлями: льох літ. «Б»; сарай літ. «Г», «Л»; вбиральня літ. «Е»; огорожа 1-4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є., зареєстрований у реєстрі за № 3455.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлені позивачі не з`явилися в судові засідання, призначені на 11 січня та 02 лютого 2023 року, не повідомили про причини неявки, не подали заяв про розгляд справи за їх відсутності, а їх нез`явлення перешкоджає подальшому розгляду справи. Тому позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися в судові засідання, призначені місцевим судом на 11 січня та 02 лютого 2023 року. Судові повістки направлялися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою, яку вони особисто зазначали в позовній заяві, апеляційних скаргах, уточненій позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , однак повернулися до суду з відміткою на конвертах - адресат відсутній за вказаною адресою, тому вважаються врученими згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не подавали до суду заяв про розгляд справи за їх відсутності, або ж за відсутності їх представників, та за наявними в матеріалах справи доказами, а також про те, що вони не заперечують проти ухвалення судом у справі заочного рішення. Так само позивачі не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату та не подавали заяви щодо зміни адреси свого фактичного проживання.

При цьому колегія суддів звернула увагу на те, що дана справа перебуває у провадженні суду з квітня 2015 року і позов неодноразово залишалася місцевим судом без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивачів, а саме: ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 31 жовтня 2016 року, яка була скасована ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2017 року; ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2020 року, яка була скасована постановою Харківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року.

За час розгляду справи позивачка ОСОБА_2 декілька разів брала участь в судових засіданнях під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, натомість ОСОБА_1 жодного разу особисто не з`являвся у судові засідання під час розгляду справи судом першої інстанції, а лише один раз брав участь в судовому засіданні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, посилаючись на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки ухвала суду про залишення позову без розгляду не є перешкодою для повторного звернення до суду, тому суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

25 серпня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 22 березня 2021 року у справі № 757/43966/16 тощо.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі тавитребувано її матеріалиіз Дзержинського районного суду містаХаркова.

26 лютого 2024 року справа № 638/7210/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона та ОСОБА_1 постійно проживають за адресою, яка зазначена в позовній заяві, апеляційній скарзі та інших наявних в матеріалах справи документах, однак вони не отримували судових повісток на 11 січня та 02 лютого 2023 року, тому ці повістки мали повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», а не відмітками про «відсутність адресата».

За таких обставин, оскільки вона та ОСОБА_1 не були належним чином повідомлені про судові засідання, призначені на 11 січня та 02 лютого 2023 року, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про залишення позову без розглядуз підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 листопада 2015 року відкрито провадження у справі. Зазначено, що проведення попереднього судового засідання у справі не є обов`язковим.

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання, призначене місцевим судом на 11 січня 2023 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися. При цьому судові повістки, які направлялися на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка зазначена ними особисто в позовній заяві (т.1 а.с.1) апеляційних скаргах (т.1 а.с.11, 36, 195, т.2 а.с.198, т.3 а.с.80), уточненій позовній заяві (т.3 а.с.23), а саме: АДРЕСА_1 , повернулися до суду з відміткою - «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.3 а.с.64-65, 66-67).

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи розгляд справи 11 січня 2023 року було відкладено на 02 лютого 2023 року, про що свідчить довідка від 02 лютого 2023 року (т.3 а.с.68).

В судове засідання, призначене місцевим судом на 02 лютого 2023 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також не з`явилися, а направлені їм за адресою: АДРЕСА_1 , судові повістки так само повернулися до суду з відміткою - «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.3 а.с.69-70, 71-72).

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 частини другої цієї статі, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими. Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених у законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: а) належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; б) повторної неявки позивача в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; в) ненадходження від позивача клопотання (заяви) про розгляд справи за його відсутності; г) його нез`явлення перешкоджає розгляду справи.

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої, пункту 2 частини 7, пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за змістом наведених положень процесуального закону повернення судової повістки з відміткою поштового оператора про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається підтвердженням належного повідомлення учасника справи, а днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України підставою залишення позову без розгляду є повторна неявка належним чином повідомленого позивача у судове засідання, відповідно законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності (неповажності) причин неявки позивача до суду залежно від того, яка це неявка: перша чи повторна. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Близький за змістом висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956 св 22), від 09 листопада 2023 року у справі № 753/114/22 (провадження № 61-6264 св23).

Такі наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Відповідно, навіть за наявності доказів поважності причин неявки позивача суд повинен залишити позовну заяву без розгляду. Вказана норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи (див.: постанову Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 295/13823/14-ц (провадження № 61-17140 св 21)).

Відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Тлумачення пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України свідчить про те, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507 цс 18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-109 гс 19).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без розгляду відповідно до вимог статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою позивачів, так як повістки про виклик до суду на 11 січня та 02 лютого 2023 року, адресовані позивачам за вказаною ними адресою та повернуті до місцевого суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчать про повідомлення позивачів належним чином про день та час розгляду справи. Також позивачі не були позбавлені можливості звернутися до суду із заявами про розгляд справи без їх участі, але своїм правом не скористалися. Крім того, позивач ОСОБА_1 не оскаржував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду в апеляційному та касаційному порядку.

Верховний Суд зауважує, що саме позивач, як особа, яка ініціювала судовий процес з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів, має бути зацікавлений у тому, щоб організувати належне та своєчасне отримання кореспонденції від суду.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що суд першої інстанції вжив заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів щодо належного повідомлення позивачів про час, місце та дату судового засідання.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21 (провадження № 11-114 заі 23)).

Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 280/3193/23 (провадження № К/990/29336/23) про те, що особа, яка подає позов, скаргу, повинна діяти добросовісно, не зловживати процесуальним правом.

Наведене також узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 752/5040/19 (провадження № 61-17634 св 23), від 24 квітня 2024 року у справі № 552/2497/22 (провадження № 61-18717 св 23).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду