ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 199/530/20

1. Описова частина

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив розірвати депозитний мультивалютний договір № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком у доларах США та стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) на його користь суму грошових коштів, а саме: суму банківського вкладу у валюті договору станом на 01 квітня 2014 року в розмірі 104 978,73 дол. США; відсотки за період з 01 квітня 2014 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання зазначеного договору; 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання у межах позовної давності за останні три роки до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів; неустойку в межах позовної давності за останній рік по день ухвалення судом рішення про розірвання договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 10 травня 2011 року між ним і банком були укладені мультивалютні депозитні договори № SAMDN25000716342524 (вклад «Мультивалютний на 12 місяців», основний рахунок № НОМЕР_1 у гривні) з процентною ставкою 14 % річних та № SAMDN25000716342527 (вклад «Мультивалютний на 12 місяців», основний особовий рахунок № НОМЕР_2 у доларах США) з процентною ставкою 8,5 % річних. Позивач вказував, що за депозитним договором № SAMDN25000716342524 від 10 травня 2011 року він уніс 693 287,55 грн, а за депозитним договором № SAMDN25000716342527 - 10 025,06 дол. США, що підтверджується відповідними квитанціями.

Зазначав, що він подавав заявки на конвертацію коштів за депозитним договором № SAMDN25000716342524, відповідно до яких 693 287,55 грн з основного рахунка № НОМЕР_1 було конвертовано у 86 559,06 дол. США, які було зараховано на рахунок № НОМЕР_2 , який є основним рахунком за договором № SAMDN25000716342527, після чого загальна сума вкладу за депозитним мультивалютним договором № SAMDN25000716342527 від 10 травня 2011 року станом на 23 травня 2011 року становила 96 584,12 дол. США.

З 01 квітня 2014 року банк в односторонньому порядку припинив нараховувати проценти за цими договорами, хоча дія мультивалютного вкладу, складовими частинами якого є два зазначені вище мультивалютні депозитні договори, автоматично продовжувалася.

Позивач неодноразово звертався до банку з вимогами повернути належний йому вклад разом із нарахованими процентами станом на день такої виплати, проте банк коштів не повернув.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 22 травня 2020 року позов задовольнив частково. Розірвав депозитний договір № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком у доларах США № НОМЕР_2 , укладений 10 травня 2011 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк». Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів, а саме: суму основного боргу за банківським вкладом у валюті договору станом на 01 квітня 2014 року в розмірі 104 978,73 дол. США; відсотки за період з 01 квітня 2014 року до 22 травня 2020 року у валюті договору - 62 898,79 дол. США; 3 % річних за період з 22 травня 2017 року до 22 травня 2020 року - 9 448,09 дол. США; неустойку (пеню) за період з 22 травня 2019 року до 22 травня 2020 року - 1 000 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення доведеністю укладення між сторонами депозитних договорів, що підтверджується оригіналами квитанцій та заяв про конвертацію грошових коштів із процентами. Станом на 01 квітня 2014 року сума вкладу у валюті договору становила 104 978,73 дол. США, що підтверджується відповіддю Національного банку України (далі - НБУ). Доказів виконання банком умов указаних договорів немає. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання повинні нараховуватися до дня ухвалення судового рішення. Крім того, є підстави для стягнення неустойки згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також її зменшення на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Суди розглядали справу неодноразово.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених обставин справи правильно виходив із того, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами та не повернув позивачу суми вкладу, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Верховний Суд постановою від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що при новому розгляді справи суду необхідно виокремити частину позовних вимог, які не були предметом судового розгляду у справі № 760/10155/16-ц, забезпечити дотримання принципу правової визначеності та в частині позовних вимог, які раніше не були предметом розгляду, об`єктивно дослідити докази, надати їм оцінку, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, перевірити розрахунки сум, які можуть підлягати стягненню.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим. Вирішуючи питання щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі, апеляційний суд встановив, що підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтував своє звернення до суду в червні 2016 року та у січні 2020 року, не є тотожними, що, відповідно, не перешкоджає йому повторно звернутися до суду за вирішенням спору щодо розірвання спірного депозитного договору та стягнення грошових коштів.

Верховний Суд постановою від 23 листопада 2022 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що повторно переглядаючи справу, апеляційний суд дійшов помилкових висновків про те, що заявлені у цій справі та у справі № 760/10155/16-ц підстави позову не є тотожними, оскільки позивач надав нові докази на підтвердження заявлених ним вимог. Заявлення позивачем у цій справі додаткових вимог, зокрема про розірвання договору банківського вкладу № SAMDN25000716342527 від 10 травня 2011 року, та надання додаткових доказів не може свідчити про наявність підстав для повторного судового розгляду спору між сторонами в частині стягнення суми вкладу у розмірі 96 584,12 дол. США за договором банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 (неповернення вкладу на вимогу вкладника), який вже вирішено судом з ухваленням рішення, що набрало законної сили.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд не виконав вимог суду касаційної інстанції у цій справі та не відокремив частину позовних вимог, які не були предметом судового розгляду у справі № 760/10155/16-ц, не забезпечив дотримання принципу правової визначеності та в частині позовних вимог, які раніше не були предметом розгляду, об`єктивно не дослідив доказів, не надав їм оцінки, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, не перевірив розрахунки сум, які можуть підлягати стягненню.

Також передчасним є висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про розірвання депозитного договору, стягнення відсотків за договором та стягнення неустойки (пені), передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів»

Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 червня 2023 року апеляційні скарги Бардаченка В. В. як представника ОСОБА_1 , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Інспекс» (далі - ТОВ «Інспекс»), і АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», суми вкладу за депозитним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком № НОМЕР_2 ; про стягнення процентів за депозитним договором, 3 % річних, пені до 02 червня 2016 року закрив. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання депозитного договору від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком № НОМЕР_2 ; про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», процентів за депозитним договором, 3 % річних, пені за період з 03 червня 2016 року по день ухвалення судового рішення відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що на час звернення у січні 2020 року до суду з позовом у цій справі вже було рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у справі № 760/10155/16-ц, яке у незміненій частині набрало законної сили 12 листопада 2019 року, ухвалене з приводу спору між ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», і АТ КБ «ПриватБанк», про той самий предмет і з тих самих підстав. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з банку на користь позивача суми вкладу за депозитним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком № НОМЕР_2 та про стягнення процентів за депозитним договором до 02 червня 2016 року.

Позовні вимоги про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», відсотків за період з 03 червня 2014 року до 22 травня 2020 року, 3 % річних з 22 травня 2017 року до 22 травня 2020 року включно у розмірі 9 448,09 дол. США, неустойки (пені) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 травня 2019 року до 20 травня 2020 року у (зменшеному) розмірі 3 082 832,40 грн не підлягають задоволенню, адже вони є похідними від вимоги щодо стягнення суми банківського вкладу за договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, у задоволенні якої відмовлено в іншій цивільній справі № 760/10155/16-ц.

15 вересня 2014 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою від 09 вересня 2014 року повернути належний йому вклад за мультивалютним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, яку банк отримав 17 вересня 2014 року.

З огляду на це суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання депозитного мультивалютного договору від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком у доларах США сама по собі є неефективним способом захисту та не призведе до захисту прав позивача, тому суд не встановив підстав для її задоволення.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 липня 2023 року виправив описку у вступній та резолютивній частинах постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року та в її повному тексті, виключив у третьому абзаці зазначення про закриття провадження у справі щодо 3 % річних та пені.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що в резолютивній частині вступної та резолютивної частин постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року та в її повному тексті допущено описку та помилково зазначено в третьому абзаці про закриття провадження у справі щодо 3 % річних та пені.

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бардаченко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року про виправлення описки і задовольнити позовні вимоги правонаступника ОСОБА_1 - ТОВ «Інспекс» у такому ж обсязі, у якому рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судового рішення вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15, від 18 квітня 2023 року 199/3152/20, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8586/17 та постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 636/951/17, від 12 червня 2019 року у справі № 712/11904/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 757/19683/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19; від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17; від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17, від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18, від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 201/10374/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 201/13102/14, від 22 червня 2022 року у справі № 199/317/20, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 29 січня 2020 року у справі № 201/3716/13, від 26 квітня 2023 року у справі № 757/2796/20.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справ. Таким чином, вкладник банку, у якого з часом з`явиться можливість надати суду чи витребовувати через суд нові докази (тобто навести інші підстави позову - інші обставини справи, на які раніше позивач не посилався),- має право звернутися до суду з новим позовом та з новими, не тотожними підставами позову (новими доказами, на які раніше він не посилався чи які банк раніше приховував від суду

Спірний договір банківського вкладу є нерозірваним дотепер, а тому ОСОБА_1 має право на його розірвання судом, та з урахуванням частини третьої статті 653 ЦК України, на стягнення процентів і пені за порушення відповідачем прав ОСОБА_1 як споживача банківських послуг за ще не розірваним судом договором.

У серпні 2023 року ТОВ «Інспекс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року про виправлення описки і задовольнити позовні вимоги правонаступника ОСОБА_1 - ТОВ «Інспекс» у такому ж обсязі, у якому рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судового рішення вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15, від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 636/951/17, від 12 червня 2019 року у справі № 712/11904/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 757/19683/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17, від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18, від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17,від 05 грудня 2018 року у справі № 201/10374/14, від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 201/13102/14, від 22 червня 2022 року у справі № 199/317/20, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 29 січня 2020 року у справі № 201/3716/13, від 26 квітня 2023 року у справі № 757/2796/20, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8586/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт З частини першої статті 255 ЦПК України, внаслідок чого незаконно закрив провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Також апеляційний суд неправильно застосував частину першу статті 1059 ЦК України щодо юридичної сили банківських виписок (інших документів у сфері банківської діяльності, які підтверджують факт укладення відповідних банківських договорів та внесення відповідних коштів), засвідчених головним бухгалтером AT КБ «ПриватБанк» та наданих суду НБУ (форма № 625), які є належним новим доказом підтвердження факту укладення депозитних договорів та внесення відповідних коштів вкладником банку.

Також скарга містить доводи, які є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 .

У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзиви на касаційні скарги, які мотивовані законністю й обґрунтованістю ухвалених апеляційним судом рішень, підстав для скасування яких немає, адже доводи касаційних скарг їх не спростовують.

У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка В. В. та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Інспекс».

06 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що, звертаючись до суду вимогами про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» суми банківського вкладу та відсотків за ним в сумі 96 584,12 дол. США, ОСОБА_1 посилався на те, що 10 травня 2011 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір № SAMDN25000716342527 банківського вкладу (депозиту) (вклад «Мультивалютний на 12 міс.»), з відсотковою ставкою 14 % річних для гривні, 8,5 % річних для доларів США, на виконання якого він уніс у касу банку 693 287,55 грн та 10 025,06 дол. США.

Зазначав, що відповідно до заяв на конвертацію коштів з 11 до 23 травня 2011 року було конвертовано 693 287,55 грн у 86 559,06 дол. США, які зараховано на базовий рахунок № НОМЕР_2 . Загальна сума вкладу за договором № SAMDN25000716342527 у дол. США становила 96 584,12 дол. США.

22 лютого 2013 року договір № SAMDN25000716342527 було вкотре пролонговано, після чого процентна ставка становила 9,75 % річних для доларів США, розмір внесених коштів - 96 584,12 дол. США.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав такі докази:

копію договору від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342524, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк», із сумою вкладу у гривні 693 287,55 грн, строком 12 місяців, зі сплатою 14 % річних та із сумою вкладу у доларах США 10 025,06 дол. США, строком 12 місяців, зі сплатою 8,5 % річних;

квитанцію від 10 травня 2011 року № 292813237 Тг. № САGRAGR000000034018140 про внесення ОСОБА_1 693 287,55 грн на рахунок № НОМЕР_1 з призначенням до вкладу № SAMDN25000716342524;

квитанцію від 10 травня 2011 року № 292814103 Тr. № САGRAGR 000000034018248 про внесення ОСОБА_1 10 025,06 дол. США на рахунок № НОМЕР_2 з призначенням до вкладу № SAMDN25000716342527;

копію договору від 22 лютого 2013 року № SAMDN25000716342524, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк», із сумою вкладу у доларах США 96 584,12 дол. США, строком 12 місяців, зі сплатою 9,75 % річних.

Також надано заявки на конвертацію коштів за депозитним договором № SAMDN25000716342524, поданих ОСОБА_1 у період з 11 до 23 травня 2011 року, згідно з якими 693 287,55 грн з основного рахунка № НОМЕР_1 було конвертовано у 86 559,06 дол. США та зараховано на рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно з витягом із статистичної звітності, яка була надана ПАТ КБ «ПриватБанк» до НБУ за формою № 625 «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» станом на 01 квітня 2014 року, містяться та відомості за договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, а саме:

- у колонці № 3 в графі «(код) номер контрагента/інсайдера банку» зазначено ідентифікаційний номер ОСОБА_1 - «НОМЕР_3»;

- у колонці № 9 зазначено номер депозитного договору «SAMDN25000716342527», укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк»;

- у колонці № 10 зазначена дата «10 травня 2013 року» виникнення чергового «основного зобов`язання» із врахуванням чергової автоматичної пролонгації договору SAMDN25000716342527;

- у колонці №11 зазначена дата «10 травня 2014 року», яка є датою кінцевого погашення зобов`язань, з настанням якої розпочинається наступна автоматична пролонгація;

- у колонці № 12 зазначено код валюти договору «840» - дол. США;

- у колонці № 13 зазначено процентну ставку «9,75», яка діяла на час чергової автоматичної пролонгації договору з 10 травня 2013 року до 10 травня 2014 року, до якого увійшла дата складання цього звіту до НБУ (форма № 625);

- у колонці № 15 зазначено «балансова вартість зобов`язання (основна сума)», що станом на березень 2014 року становить «1058» тис. грн, що у валюті договору (код валюти «840») з урахуванням офіційного курсу НБУ на 31 березня 2014 року (1 $ = 10,9546 грн) становить 96 580,43 дол. США;

- у колонці № 17 зазначено «балансова вартість зобов`язання - нараховані витрати» - відсотки, які банк повинен сплатити з дати виникнення «основного зобов`язання» (колонка № 10) станом на дату (колонка № 11) - «92» тис. грн, що у валюті договору становить 8 398,30 дол. США;

- у колонці № 18 зазначено загальну суму зобов`язань банку - сума колонок № 15 та № 17 (сума вкладу після пролонгації та нараховані банком проценти за відповідний період), яка становить 1 150 тис. грн, що у валюті договору становить 1 150 00,00 грн: 10,9546 (курс долара США НБУ станом на 31 березня 2014 року - останній день, який включався у розрахунок форми № 625 НБУ станом на 01 квітня 2014 року) = 10 4978,73 дол. США.

15 вересня 2014 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою повернути належний йому вклад за мультивалютним договором № SAMDN25000716342527.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Інспекс» не підлягає задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка В. В. підлягає закриттю з огляду на таке.

Стосовно касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка В. В.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 514 ЦК України).

Апеляційний суд встановив, що 01 червня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги з розстроченням платежу, за умовами якого ОСОБА_1 (первісний кредитор) відступив (продав) ОСОБА_3 (новому кредиторові) свої права та обов`язки за депозитним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 та депозитним договором від 22 лютого 2013 року № SAMDN2500073305073, а також похідні від цих договорів вимоги: права на відповідні проценти; права на 3 % річних за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 5 ЦК України); права на неустойку (пеню) за порушення прав споживачів фінансових послуг (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів») у межах позовної давності.

Згідно з пунктом 3.1 зазначеного договору право вимоги за основним зобов`язанням переходить до нового кредитора виключно після здійснення новим кредитором повної оплати ціни відступлення права вимоги, визначеної пунктом 2.1 цього договору.

Після повної сплати ціни відступлення права вимоги, тобто з 12 листопада 2020 року, що підтверджується копією письмової розписки ОСОБА_1 про отримання 30 000,00 дол. США на виконання умов договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги з розстроченням платежу від 01 червня 2020 року, до ОСОБА_3 у повному обсязі перейшли усі права вимоги до боржника АТ КБ «ПриватБанк» за основним зобов`язанням (права вимоги за депозитними договорами та похідними від них вимогами).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року (провадження № 6/199/336/20) замінено стягувача ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_3 у виконавчому провадженні від 13 листопада 2020 року № НОМЕР_4 з виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2020 року у цивільній справі № 199/530/20.

03 серпня 2022 року між ТОВ «Інспекс» і ОСОБА_3 був укладений договір відступлення права вимоги № ВПВ 030822 згідно з пунктом 1.1 якого первісний кредитор ОСОБА_3 передає, а новий кредитор ТОВ «Інспекс» приймає на умовах і в порядку, передбачених цим договором, свої права та обов`язки за депозитним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, укладеним між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк», а також похідні від цих договорів вимоги: права на відповідні проценти; права на 3% річних за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 5 ЦК України); права на неустойку (пеню) за порушення прав споживачів фінансових послуг (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору права вимоги за основним договором, вказаним в пункті 1.1 цього договору, що належить первісному кредитору, підтверджені рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2020 року у цивільній справі № 199/530/20, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, та складаються із: суми основного боргу за банківським вкладом у валюті договору станом на 01 квітня 2014 року у сумі 104 978,73 США; процентів за період з 01 квітня 2014 року до 22 травня 2020 року у валюті договору у сумі 62 898,79 дол. США; 3 % річних за період з 22 травня 2017 року до 22 травня 2020 року у сумі 9 448,09 дол. США; неустойки (пені) за період з 22 травня 2019 року до 22 травня 2020 року у сумі 1 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.4 зазначеного договору право вимоги за договором, вказаним в пункті 1.1 цього договору, вважається переданим первісним кредитором новому кредитору з моменту підписання цього договору.

Тобто з 03 серпня 2022 року до ТОВ «Інспекс» у повному обсязі перейшли усі права вимоги до боржника АТ КБ «ПриватБанк» за основним зобов`язанням (права вимоги за депозитним договором та похідними від нього вимогами), якими ТОВ «Інспекс» має повне право розпоряджатися на власний розсуд, що також підтверджується актом приймання-передачі від 03 серпня 2022 року.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року (провадження № 6/199/63/22) замінено стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника ТОВ «Інспекс» у виконавчому провадженні з виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2020 року у цивільній справі № 199/530/20.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, уклавши договір від 01 червня 2020 року про відступлення права вимоги за договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, ОСОБА_1 перестав бути кредитором за цим договором. Після відступлення права вимоги та постановлення ухвал про заміну сторони виконавчого провадження він не є позивачем у цій справі за вимогами, що стосуються вказаного договору, і, відповідно, не наділений правом оскаржувати судові рішення у цій справі у процесуальному статусі позивача.

При цьому доказів на підтвердження повноважень у адвоката Бардаченка В. В. представляти в суді касаційної інстанції інтереси ТОВ «Інспекс» не надано.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.

Отже, касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченко В. В. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року про виправлення описки підлягає закриттю.

Стосовно касаційної скарги ТОВ «Інспекс»

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана норма для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони і треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриваючи провадження у справі щодо частини позовних вимог, апеляційний суд встановив, що у червні 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь банківський вклад та проценти за ним у сумі 96 584,12 дол. США, що еквівалентно 2 423 295,57 грн, та 30918,08 євро, що еквівалентно 866 942, 96 грн, 3 % річних у сумі 6 453,94 дол. США, що еквівалентно 161 929,35 грн, та 2 066,01 євро, що еквівалентно 57 930,92 грн, пеню в сумі 9 658,40 дол. США, що еквівалентно 242 329,26 грн, та 3 091,80 євро, що еквівалентно 86 694,07 грн. Підставою заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив невиконання банком зобов`язань за договорами банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 (4) та від 22 лютого 2013 року № SAMDN2500073305073.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у справі № 760/10155/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму коштів за договором від 22 лютого 2013 року № SAMDN2500073305073 банківського вкладу (депозиту), а саме суму вкладу в розмірі 28 564,10 євро, відсотків за договором № SAMDN2500073305073 банківського кладу (депозиту) від 22 лютого 2013 року у розмірі 2 285,12 євро, що еквівалентно 865012,13 грн, 3 % річних у розмірі 5 7730,71 грн та пеню в розмірі 80 093,74 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення суми вкладу за договором банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 у розмірі 96 584,12 дол. США, а також 3 % річних і пені за цим договором відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 760/10155/16-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за договором від 22 лютого 2013 року № SAMDN2500073305073 за період з 23 лютого 2014 року до 15 березня 2014 року скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором від 22 лютого 2013 року № SAMDN2500073305073 за період з 23 лютого 2014 року до 15 березня 2014 року в розмірі 65,74 євро. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 57 730,71 грн змінено, зменшено суму стягнутих 3% річних з 57730,71 грн до 57639,86 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 760/10155/16-ц касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

ОСОБА_1 не скористався своїм правом та не оскаржував судові рішення у справі № 760/10155/16-ц у касаційному порядку.

Тобто у справі № 760/10155/16-ц відмовлено у стягненні з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 усієї суми вкладу за договором банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 (4) та процентів за ним у розмірі 96 584,12 дол. США, а також 3 % річних за період з 13 березня 2014 року до 02 червня 2016 року в розмірі 6 453,94 дол. США і пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 13 березня 2014 року до 02 червня 2016 року в розмірі 9 658,40 дол. США за невиконання умов цього договору. Судове рішення набрало законної сили 12 листопада 2019 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу № SAMDN25000716342527 (4) від 10 травня 2011 року у справі № 760/10155/16-ц суд виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд встановив, що позивач також заявив вимоги про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь суми банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 станом на 01 квітня 2014 року в розмірі 104 978,73 дол. США, відсотків за період з 01 квітня 2014 року до 22 травня 2020 року у розмірі 62 898,79 дол. США, 3 % річних з 22 травня 2017 року до 22 травня 2020 року включно в розмірі 9 448,09 дол. США, неустойки (пені) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 травня 2019 року до 20 травня 2020 року у (зменшеному) розмірі 3 082 832,40 грн.

Предмет позову, підстави позову, правове обґрунтування, обставини та факти, що обґрунтовують звернення до суду з вказаними позовними вимогами, у цивільних справах № 760/10155/16-ц та № 199/530/20 є тотожними. В обох справах заявлені позовні вимоги з приводу неналежного виконання банком умов та стягнення з нього суми вкладу за договором банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .

Перевірку на тотожність позовних вимог апеляційний суд здійснив шляхом детального дослідження матеріалів цієї справи № 199/530/20, а також копій позовної заяви з додатками, ухвали про відкриття провадження, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 760/10155/16-ц.

Пред`явлення у цій справі додаткових вимог, зокрема про розірвання договору банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, та надання додаткових доказів (зокрема, квитанції від 10 травня 2011 року № 292814103 Тr. № САGRAGR000000034018248, № 292813237 Тr. № САGRAGR000000034018140, витягу із статистичної звітності НБУ за формою № 625 «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку») не може свідчити про наявність підстав для повторного судового розгляду спору між сторонами у частині стягнення суми вкладу у розмірі 96 584,12 дол. США за договором банківського вкладу від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 (неповернення вкладу на вимогу вкладника), який вже вирішено судом з ухваленням рішення, що набрало законної сили.

Письмові докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, оцінювались судом у справі № 760/10155/16-ц. Зокрема, копія договору від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342524, копія договору від 22 лютого 2013 року № SAMDN25000716342524; копія квитанції від 10 травня 2011 року № 292813237 Тr. № САGRAGR000000034018140 на суму 693 287,55 грн не були взяті до уваги через неподання їх до місцевого суду.

Апеляційний суд виходив з того, що зазначення у справі № 760/10155/16-ц номера депозитного договору від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 (4) не пов`язані з розглядом справи щодо іншого договору, а свідчить про урахування змісту заявлених позовних вимог. Суд взяв до уваги доводи відповідача, що вказана у дужках цифра 4 не є обов`язковою складовою номера договору № SAMDN25000716342527; у обох справах позови заявлені саме з підстав договору № SAMDN25000716342527.

Апеляційний суд встановив, що спірні правовідносини стосуються одного і того ж договору банківського вкладу від 10 травня 2011 року, на підставі якого, як стверджує позивач, було відкрито рахунки № НОМЕР_1 у гривні та № НОМЕР_2 у дол. США і внесено на них грошові кошти в розмірі 693 287,55 грн та 10 025,06 дол. США відповідно.

Крім того, зазначення у позові про стягнення більшої суми вкладу (104 978,73 дол. США) не свідчить про наявність підстав для вирішення спору у певній частині, адже у справі № 760/10155/16-ц було заявлено про стягнення усієї суми вкладу за договором від 10 травня 2011 року.

Встановивши, що на час звернення у січні 2020 року до суду з позовом у цій справі вже існувало рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у справі № 760/10155/16-ц, яке у незміненій частині набрало законної сили 12 листопада 2019 року, ухвалене з приводу спору між ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», і АТ КБ «ПриватБанк», про той самий предмет і з тих самих підстав, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з банку на користь позивача суми вкладу за депозитним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком № НОМЕР_2 та про стягнення процентів за депозитним договором до 02 червня 2016 року.

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позовні вимоги про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «Інспекс», відсотків за період з 03 червня 2014 року до 22 травня 2020 року, 3% річних з 22 травня 2017 року до 22 травня 2020 року включно у розмірі 9 448,09 дол. США, неустойки (пені) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 травня 2019 року до 20 травня 2020 року у (зменшеному) розмірі 3 082 832,40 грн не підлягають задоволенню, адже вони є похідними від вимоги щодо стягнення суми банківського вкладу за договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, у задоволенні якої відмовлено в іншій цивільній справі № 760/10155/16-ц.

Правильним є і висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог позову про розірвання депозитного договору з огляду на таке.

Частиною першою статті 1075 ЦК України у редакції станом на 2014 рік передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.

У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (статті 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Апеляційний суд встановив, що 15 вересня 2014 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою від 09 вересня 2014 року повернути належний йому вклад за мультивалютним договором від 10 травня 2011 року № SAMDN25000716342527, яку банк отримав 17 вересня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

З огляду на зазначене апеляційний суд в цілому правильно виходив з того, що у спірному випадку позовна вимога про розірвання депозитного мультивалютного договору № SAMDN25000716342527 з основним особовим рахунком у доларах США сама по собі є неефективним способом захисту та не призводе до захисту прав позивача, оскільки після отримання заяви ОСОБА_1 про розірвання договору він є розірваним через два банківських дні після отримання банком відповідної заяви (частини перша і третя статті 651 ЦК України, частина третя статті 653 ЦК України).

Також апеляційний суд, встановивши, що у резолютивній частині вступної та резолютивної частин постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року та її повному тексті допущено описку, помилково зазначено у третьому абзаці про закриття провадження у справі щодо «3 % річних та пені», дійшов правильного висновку про необхідність виправлення описки.

З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги ТОВ «Інспекс» (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночассуд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані постанова та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ТОВ «Інспекс» без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, а касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка В. В. закрити.

Водночас не підлягає задоволенню клопотання банку про закриття касаційного провадження через те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з договором банківського вкладу, укладеним з ОСОБА_1 , а відступлення права вимоги за вказаним договором під час розгляду справи в судах вищих інстанцій на користь юридичної особи не впливає на предметну підсудність цієї справи, яка визначалася на час відкриття провадження у справі та ухвалення рішення судом першої інстанції.

Керуючись статтями 396, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду