ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 587/827/16-ц

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що в 1979 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , почав проживати з нею та її дідом ОСОБА_4 , який був головою колгоспного двору, у будинку на АДРЕСА_1 .

У 1980 році в них народився - син ОСОБА_5 . У 1981 році ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4 головою колгоспного двору став позивач. У 1989 році народився син - ОСОБА_6 .

Оскільки житловий будинок був старий, для покращення житлово-побутових умов позивач у 1991 році побудував за цією ж адресою новий житловий будинок, прибудову, сарай, кухню, гараж, ворота з хвірткою, огорожу. У 2003 році син позивача - ОСОБА_5 виписався з будинку та став проживати окремо.

Оскільки право власності на житловий будинок не зареєстровано, правовстановлюючий документ не видавався, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок К-2 з прибудовою «к» і надвірними будівлями та спорудами: сараєм «В», сараєм «Е», сараєм «Ж», кухнею «Г», прибудовою «г», гаражем «З», А-1 кухнею, прибудовою «а», убиральнею «Б», погребом «п/г», воротами з хвірткою № 1, огорожею № 2, огорожею № 3, огорожею № 4, огорожею № 5, розташованими на АДРЕСА_1 .

09 серпня 2016 року рішенням Сумського районного суду Сумської області позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок К-2 з прибудовою «к» і надвірними будівлями та спорудами: сараєм «В», сараєм «Е», сараєм «Ж», кухнею «Г», прибудовою «г», гаражем «З», А-1 кухнею, прибудовою «а», убиральнею «Б», погребом «п/г», воротами з хвірткою № 1, огорожею № 2, огорожею № 3, огорожею № 4, огорожею № 5, розташованими на АДРЕСА_1 .

Судове рішення мотивоване тим, що право власності на житловий будинок не зареєстровано, правовстановлюючий документ не видавався, позивач позбавлений можливості отримати правовстановлюючий документ і на земельну ділянку за вказаною адресою відповідно до вимогстатей 524, 549, 563 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

27 лютого 2025 року ухвалою Сумського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року закрито.

Ухвала суду мотивована тим, щооскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалось, тому заявниця не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 352 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) мають право апеляційного оскарження рішення суду в цій справі.

27 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грицик Г. О. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сумського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали справи та помилково вважав, що судовим рішенням не порушуються права ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 є сусідкою позивача, будинок якого є самочинно збудованим та не введеним в експлуатацію, а відтак спірне нерухоме майно не є об`єктом цивільних прав і на нього не може бути визнане право власності рішенням суду. Крім того, вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права є неналежним, оскільки нерухоме майно позивача є об`єктом незавершеного будівництва, тому право власності може бути визнане лише на будівельні матеріали.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначив, що судовим рішенням в цій справі права ОСОБА_1 не вирішено та не порушено. Звернув увагу, що в провадженні Сумського районного суду Сумської області перебувають справи № 587/664/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання самочинним будівництвом та знесення самочинно збудованого будинку, справа № 587/2973/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта та зміщення межі між ділянками.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору, посвідченого Головашівською сільською радою Сумського району Сумської області 03 листопада 1970 року за р. № 5, ОСОБА_4 придбав житловий будинок у с. Головашівці Сумського р-ну Сумської обл. (а. с. 9).

ОСОБА_4 проживав на АДРЕСА_1 разом з онукою ОСОБА_3 (до шлюбу - ОСОБА_7 ), та був головою колгоспного двору (а. с. 6-8, 14, 20).

11 серпня 1979 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклади шлюб, який був зареєстрований в Степанівській селищній радіСумського району Сумської області, актовий запис № 35 (а. с.10) та став проживати разом з ними за адресою: АДРЕСА_1 .

У 1980 році у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с.11).

Відповідно до довідки Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області від 12 лютого 2016 року № 118, згідно з погосподарськими книгами двір відносився до колгоспного типу, головою якого був ОСОБА_4 (а. с.14).

Після смерті ОСОБА_4 головою колгоспного двору став ОСОБА_2 (а. с.14).

У 1989 році у позивача з дружиною народився син ОСОБА_6 , який зареєстрований та проживає з батьками (а. с. 13).

Із 1986 року до 1990 року в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживали та були прописані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їхні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Оскільки житловий будинок був старий, для покращення житлово-побутових умов позивачем у 1991 році на цій земельній ділянці були побудовані: житловий будинок, прибудови, сараї, кухня, гараж, ворота з хвірткою та огорожі (а. с. 17-19).

31 січня 2003 року ОСОБА_5 вибув з колгоспного двору, виписався з нього та став проживати окремо (а. с. 13).

На підставі рішення Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області від 25 листопада 1993 року за № 86 земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,3375 га була передана позивачу в приватну власність. Державний акт на право власності на земельну ділянку ним не було виготовлено (а. с. 12).

24 березня 2016 року рішенням п`ятої сесії сьомого скликання Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області уточнено площу вказаної земельної ділянки за даною адресою - площа 0,4730 га, з якої 0,0771 га - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, 0,3959 га - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 16).

ОСОБА_1 є сусідкою ОСОБА_2 , між ними існував спір щодо самовільно збудованого гаража (навісу), розташованого вздовж житлового будинку позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 та від 29 січня 2024 року в справі № 750/13149/21).

Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для них правові наслідки.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15, а також Верховним Судом у постановах від 20 травня 2024 року в справі № 0827/11217/2012, від 28 липня 2025 року в справі № 761/42021/23 та ін.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року в справі № 750/13149/21).

Як встановив апеляційний суд, ОСОБА_1 є сусідкою позивача ОСОБА_2 , між ними існував спір щодо самовільно збудованого гаража (навісу), розташованого вздовж житлового будинку позивача.

Вказаний спір був предметом розгляду суду в справі № 587/517/21 і рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року, залишеним без змін постановами Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року та Верховного Суду від 29 січня 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 знести самовільно збудований гараж (навіс) за адресою: АДРЕСА_2 , розташований вздовж житлового будинку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . У разі відмови добровільно знести цей об`єкт, зобов`язано провести примусове його знесення за рахунок ОСОБА_1 .

Оскаржуваним рішенням у справі, що переглядається, не вирішувались та не порушені права ОСОБА_1 на належну їй земельну ділянку чи побудовану на ній споруду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, оскільки оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалось, заявниця не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду у цій справі, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з судовим рішенням і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду