ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 4813/1333/24

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У провадженні Одеського апеляційного суду перебуває справа за заявою

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костенок А. М., про скасування рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору (суд ad hoc) від 03 червня 2024 року, ухвалене у складі третейського судді Мазовецького В. П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заява обґрунтована тим, що у липні 2024 року ОСОБА_1 дізналася про арешт її грошових коштів, розміщених на рахунку в банку, на підставі вчинення щодо неї виконавчих дій як боржника у виконавчому провадженні.

Згодом заявниця дізналася, що 03 червня 2024 року третейським судом для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) в особі третейського судді Мазовецького В. П. прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 76 000 000,00 грн та витрат на сплату винагороди третейського судді у розмірі 76 000,00 грн. Заявниця зазначала, що не брала участі у розгляді справи третейським судом, не була повідомлена про існування такої справи, її розгляд, а також суть і зміст пред`явлених до неї вимог.

Підставою третейського розгляду було те, що 16 серпня 2022 року між нею та ОСОБА_4 (якого в цьому зобов`язанні замінив ОСОБА_2 ) начебто був укладений договір позики № 16/08-22/11, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 76 000 000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути ОСОБА_4 ці кошти у строк не пізніше 31 березня 2024 року.

У пункті 7 договору позики міститься третейська угода у формі третейського застереження. Зокрема, у пункті 7.3 договору зазначено про передачу будь-яких спорів на розгляд і вирішення до третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноосібно третейським суддею Мазовецьким В. П.

Додатком № 1 до договору є розписка, яка начебто підписана ОСОБА_1 , про отримання нею від ОСОБА_4 на виконання умов договору позики грошових коштів у розмірі 76 000 000,00 грн та зобов`язання повернути їх не пізніше 31 березня 2024 року.

Заявниця стверджує, що ніколи не підписувала вказаний вище договір позики та розписку, а також не отримувала від ОСОБА_4 грошових коштів у зазначеному розмірі.

У межах цієї справи представником заявниці подавалися клопотання, зокрема про зупинення провадження у справі, у задоволенні яких Одеський апеляційний суд відмовляв.

24 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костенок А. М., до Одеського апеляційного суду подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання рішенням законної сили у справі № 759/17193/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, визнання відсутніми зобов`язань та третейської угоди.

Клопотання про зупинення провадження у справі обґрунтовано тим, що у цивільній справі № 759/17193/24 Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 30 жовтня 2025 року (головуюча - суддя Хромова О. О.) визнав недійсним договір позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , у тому числі додаток № 1 до договору позики «Розписка про отримання грошових коштів» від 16 серпня 2022 року, визнав відсутніми зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та за додатком № 1 до договору позики «Розписка про отримання грошових коштів» від 16 серпня 2022 року, а також визнав відсутньою третейську угоду щодо передачі спорів на розгляд і вирішення до третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноосібно третейським суддею Мазовецьким В. П., викладену у формі третейського застереження у пункті 7 договору позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Оскільки між справами № 4813/1333/24 та № 759/17193/24 існує прямий матеріально-правовий та процесуальний зв`язок, представник заявниці просив суд задовольнити клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили ухваленим у справі № 759/17193/24 судовим рішенням.

27 квітня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Деркач І. В., через систему «Електронний суд» подав заперечення на клопотання, в якому просив суд відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Костенок А. М., про зупинення провадження у справі.

Зазначав, що зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили ухваленого у справі № 759/17193/24 судового рішення є недоцільним. На думку представника ОСОБА_2, судове рішення у справі № 759/17193/24 не має правового значення для розгляду цієї справи, оскільки сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 29 квітня 2026 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костенок А. М., про зупинення провадження у справі.

Зупинив провадження у справі № 4813/1333/24 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костенок А. М., про скасування рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору (суд ad hoc) від 03 червня 2024 року до набрання законної сили рішенням у справі № 759/17193/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, визнання відсутності зобов`язань та третейської угоди.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що для розгляду цієї справи рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 має безпосереднє значення, оскільки вирішує питання про наявність чи відсутність дійсної третейської угоди між сторонами, дійсність правочину, на підставі якого інша сторона формувала свої вимоги у третейському суді та які були задоволені.

Суд вказав, що між справами № 4813/1333/24 та № 759/17193/24 існує прямий матеріально-правовий та процесуальний зв`язок. До набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року існує ризик ухвалення у справі, яка розглядається, судового рішення без урахування остаточного судового висновку щодо дійсності договору позики, наявності чи відсутності зобов`язань та наявності чи відсутності самої третейської угоди.

22 травня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Деркач І. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та направити справу для продовження розгляду до Одеського апеляційного суду.

Надходження апеляційної скарги до Верховного Суду та провадження в суді апеляційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2026 року поновив строк на апеляційне оскарження, відкрив апеляційне провадження у цій справі, витребував з Одеського апеляційного суду матеріали справи № 4813/1333/24. У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 року закінчив підготовчі дії у цій справі та призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 липня 2026 року на 11 год з повідомленням учасників справи.

01 липня 2026 року засобами поштового зв`язку повістку про виклик у судове засідання на 16 липня 2026 року на 11 год направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресами, вказаними у матеріалах справи.

01 липня 2026 року засобами поштового зв`язку повістку про виклик у судове засідання на 16 липня 2026 року на 11 год направлено з використанням підсистеми «Електронний суд» представнику ОСОБА_1 адвокату Костенку А. М. та представнику ОСОБА_2 адвокату Деркачу І. В.

Учасники справи належно повідомлені про судовий розгляд справи на 16 липня 2026 року на 11 год у встановленому законом порядку.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги представник ОСОБА_2 послався на те, що оскаржена ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не врахував, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Делегування повноважень із встановлення фактичних обставин цієї справи Дніпровському районному суду міста Києва є недопустимим. Також суд першої інстанції не врахував судову практику розгляду питання про зупинення провадження у справі. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 не встановлює будь-яких обставин для справи, яка розглядається, оскільки оскаржується в апеляційному порядку і не набрало законної сили. Тому безпідставне зупинення провадження у справі є порушенням права особи на доступ до правосуддя.

24 червня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Костенок А. М. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року.

Пояснення представників сторін

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Деркач І. В., підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги. Зауважив, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 не набрало законної сили, тому на нього не можна посилатися як на підставу зупинення провадження у цій справі. В Одеського апеляційного суду наявні всі матеріали для належного розгляду цієї справи по суті вимог заяви, у зв`язку із чим зупинення провадження у справі не було необхідним. На думку представника ОСОБА_2 , Одеський апеляційний суд безпідставно делегував свої повноваження з розгляду цієї справи Дніпровському районному суду міста Києва.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Костенок А. М., заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зауважив, що провадження у справі за заявою про скасування рішення третейського суду є спеціальним і у ньому не вирішується питання щодо дійсності чи недійсності третейської угоди, тоді як однією з визначених законом підстав для скасування рішення третейського суду є визнання іншим судом третейської угоди недійсною. У зв`язку з цим, Одеський апеляційний суд у цій справі був наділений повноваженнями зупинити розгляд цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі, предметом розгляду якої є, зокрема, дійсність третейської угоди. Посилання в апеляційній скарзі про преюдиційність рішення в іншій справі для оскарженої ухвали Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року є помилковими. Практика застосування норм права, викладена у постановах Верховного Суду, на які представник ОСОБА_2 посилається в апеляційній скарзі, є нерелевантною.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

У провадженні Одеського апеляційного суду перебуває справа за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костенок А. М., про скасування рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору (суд ad hoc) від 03 червня 2024 року, ухвалене у складі третейського судді Мазовецького В. П., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заява обґрунтована тим, що 03 червня 2024 року третейським судом для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноосібно третейським суддею Мазовецьким В. П. прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 76 000 000,00 грн та витрат на сплату винагороди третейського судді у розмірі 76 000,00 грн.

Заявниця зазначала, що не брала участі у розгляді справи третейським судом і не була повідомлена про її існування та розгляд, а також про суть і зміст пред`явлених до неї вимог.

Підставою третейського розгляду було те, що 16 серпня 2022 року між нею та ОСОБА_4 (якого в цьому зобов`язанні замінив ОСОБА_2 ) начебто був укладений договір позики № 16/08-22/11, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 76 000 000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути ОСОБА_4 ці кошти у строк не пізніше 31 березня 2024 року. У пункті 7 договору позики міститься третейська угода у формі третейського застереження. Зокрема, у пункті 7.3 договору зазначено про передачу будь-яких спорів на розгляд і вирішення до третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноосібно третейським суддею Мазовецьким В. П.

Додатком № 1 до договору є розписка начебто ОСОБА_1 про отримання нею від ОСОБА_4 на виконання умов договору позики грошових у розмірі 76 000 000,00 грн та зобов`язання повернути їх не пізніше 31 березня 2024 року. Заявниця стверджує, що ніколи не підписувала вказаний вище договір позики та розписку, а також не отримувала від ОСОБА_4 грошових коштів.

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24:

- визнав недійсним договір позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в тому числі додаток № 1 до договору позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11 «Розписка про отримання грошових коштів» від 16 серпня 2022 року;

- визнав відсутніми зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та за додатком № 1 до договору позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11 «Розписка про отримання грошових коштів» від 16 серпня 2022 року;

- визнав відсутньою третейську угоду щодо передачі спорів на розгляд і вирішення до третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноособово в особі третейського судді Мазовецького В. П., викладену у формі третейського застереження в пункті 7 договору позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 не набрало законної сили, оскільки оскаржене в апеляційному порядку.

Суд першої інстанції встановив, що між цією справою та справою № 759/17193/24 існує прямий матеріально-правовий та процесуальний зв`язок, оскільки рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 визнано відсутньою третейську угоду між сторонами, а також визнано недійсним договір позики, на підставі якого ОСОБА_2 як учасник цієї справи формував свої вимоги у третейському суді, рішення якого оспорюється заявником у цій справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України визначено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також вказував, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ DIYA 97 v. UKRAINE, заява № 19164/04, § 47, 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є розумні строки розгляду справи судом.

Статтею 121 ЦПК України передбачено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Процесуальний строк є одним з ключових елементів цивільно-процесуальної форми і загалом спрямований на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження у визначених ЦПК України часових рамках. Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з-поміж іншого, будучи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Ці питання висвітлені Верховним Судом у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 175/957/19 (провадження № 61 -12294св20).

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і зумовлюють певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, зокрема особливе становище сторони у процесі (рішення ЄСПЛ Frydlender v. France, заява № 30979/96, §43, 27 червня 2000 року).

Водночас положення глави 8 Розділу III ЦПК України передбачають випадки, коли процесуальні строки розгляду справи можуть або мають бути зупинені.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 990/24/23 (провадження № 11 -100заі23).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01 березня 2024 року у справі № 910/17615/20 вказано, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61 -5752сво21).

Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 947/39698/21 (провадження № 61-16566св25).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зупиняючи провадження у справі № 4813/1333/24 до набрання законної сили рішенням у справі № 759/17193/24, суд першої інстанції встановив, що для розгляду цієї справи рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 має безпосереднє значення, оскільки вирішує питання щодо дійсності третейської угоди між сторонами, а також правочину, на підставі якого учасник цієї справи формував свої вимоги у третейському суді, рішення якого оспорюється заявником у цій справі.

Із таким висновком Одеського апеляційного суду як суду першої інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується, оскільки між справою № 4813/1333/24 та справою № 759/17193/24 існує прямий матеріально-правовий та процесуальний зв`язок.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Костенок А. М., звернулася до Одеського апеляційного суду як суду першої інстанції із заявою про скасування рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору (суд ad hoc) від 03 червня 2024 року, яке ухвалене у складі третейського судді Мазовецького В. П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до частин першої-другої статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Визначаючи підставу скасування рішення третейського суду, ОСОБА_1 вказувала, що предметом третейського розгляду було те, що 16 серпня 2022 року між нею та ОСОБА_4 (якого в цьому зобов`язанні замінив ОСОБА_2 ) начебто був укладений договір позики № 16/08-22/11, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 76 000 000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути ОСОБА_4 ці кошти у строк не пізніше 31 березня 2024 року.

У пункті 7 указаного договору позики міститься третейська угода у формі третейського застереження. Зокрема, у пункті 7.3 договору зазначено про передачу будь-яких спорів на розгляд і вирішення до третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноосібно третейським суддею Мазовецьким В. П.

Додатком № 1 до договору є розписка, яка начебто підписана ОСОБА_1 , про отримання нею від ОСОБА_4 на виконання умов договору позики грошових коштів у розмірі 76 000 000,00 грн та зобов`язання повернути їх не пізніше 31 березня 2024 року.

Заявниця стверджує, що ніколи не підписувала вказаний вище договір позики та розписку, а також не отримувала від ОСОБА_4 грошових коштів.

Із наведеного вбачається, що підставою скасування спірного рішення третейського суду ОСОБА_1 визначила недійсність третейської угоди.

Разом з тим, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду, суд загальної юрисдикції має повноваження лише встановити існування (чи відсутність) підстав для його скасування, що передбачені частиною другою статті 458 ЦПК України.

При цьому суд, який розглядає заяву про скасування рішення третейського суду, не має компетенції вирішувати безпосередньо спори про права, що виникають між учасниками третейського розгляду, зокрема, щодо питання недійсності третейської угоди, на підставі якої було здійснено третейський розгляд.

Колегія суддів враховує, що цивільному праву притаманна презумпція дійсності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статтею 204 ЦК України).

Правочин (у контексті цієї справи - третейська угода) може бути визнаний недійсним лише на підставі судового рішення, ухваленого в межах розгляду справи в порядку позовного провадження, яка очевидно є відмінною від справи за заявою особи про скасування рішення третейського суду, ухваленого на підставі цього правочину (третейської угоди).

Це, зокрема, підтверджується тим, що у пункті 3 частини другої статті 458 ЦПК України, визначаючи відповідну підставу для скасування рішення третейського суду, законодавець вживає формулювання «якщо третейську угоду визнано судом недійсною».

Вирішення питання щодо дійсності (недійсності) третейської угоди під час розгляду заяви особи про скасування рішення третейського суду, ухваленого на підставі цієї третейської угоди, чинним цивільним процесуальним законом не передбачено, тому таке питання вирішується іншим судом у порядку позовного провадження.

Наведене підтверджує матеріально-правовий та процесуальний зв`язок між справою, предметом розгляду якої є дійсність/недійсність третейської угоди, та справою, предметом розгляду якої є заяви про скасування рішення третейського суду, ухваленого на підставі цієї третейської угоди.

З матеріалів справи відомо, що у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду загальної юрисдикції з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати недійсним договір позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в тому числі додаток № 1 до договору позики «Розписка про отримання грошових коштів» від 16 серпня 2022 року;

- визнати відсутніми зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та за додатком № 1 до договору позики «Розписка про отримання грошових коштів» від 16 серпня 2022 року;

- визнати відсутньою третейську угоду щодо передачі спорів на розгляд і вирішення до третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) одноособово у особі третейського судді Мазовецького В. П., викладену у формі третейського застереження у пункті 7 договору позики від 16 серпня 2022 року № 16/08-22/11, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 позов задовольнив повністю.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 759/17193/24 не набрало законної сили, оскільки оскаржене в апеляційному порядку.

Таким чином, від ухваленого у справі № 759/17193/24 судового рішення щодо дійсності спірної третейської угоди безпосередньо залежить існування (чи відсутність) підстав для скасування рішення третейського суду, яке є предметом розгляду у справі, яка переглядається, у зв`язку з чим Одеський апеляційний суд як суд першої інстанції правильно виснував про наявність підстав для зупинення розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 759/17193/24, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала суду першої інстанції відповідає.

Щодо доводів апеляційної скарги

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у цій справі не міг посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У цій справі заявниця посилалася на те, що не укладала договору позики, який містить третейське застереження та на підставі якого проведено третейський розгляд справи, рішення в якій оспорюється останньою у цій справі. У справі № 759/17193/24 ухвалено судове рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, між тими самими учасниками справи та щодо обставин дійсності як спірного договору позики, так і спірного третейського застереження, що об`єктивно зумовлює матеріально-правовий та процесуальний зв`язок відповідних справ.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо делегування повноважень із встановлення фактичних обставин цієї справи судом першої інстанції Дніпровському районному суду міста Києва, оскільки вирішення питання щодо зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим в іншій справі, не є делегуванням повноважень одним судом іншому суду, про що безпідставно зазначає заявник.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та бажання скаржника отримати протилежне за змістом судове рішення на свою користь, що у цій справі є безпідставним.

Наведені заявником доводи апеляційної скарги у взаємозв`язку із дослідженими матеріалами справи, не дають Верховному Суду підстав вважати, що оспорений висновок суду першої інстанції є непропорційним втручанням у право сторони спору на доступ до правосуддя, або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права.

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Оскаржуване судове рішення є достатньо мотивованим.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів виснує, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку, немає.

Керуючись статтями 24, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду