ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/6626/21

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Ініціюючий кредитор, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційної компанії «Київ Житло-Інвест» (далі -ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест», боржник), оскільки останній неспроможний сплатити борг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 серед іншого відкрито провадження у справі № 910/6626/21 про банкрутство ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест».

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у цій справі, припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Чупруна Євгена Вікторовича (далі - ліквідатор банкрута).

25.11.2025 від ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , заявник) до господарського суду надійшла заява з кредиторськими вимогами до боржника, мотивована не виконанням останнім взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 № K1-10т.

Ініціюючий кредитор та ліквідатор банкрута заперечили щодо вказаних вимог з підстав пропуску позовної давності та того, що заявником не подано належних доказів оплати обумовленої договором суми.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

30.11.2004 між ОСОБА_2 (Покупець) та ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест» (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №К1- 10т (далі - Договір), за умовами якого:

- на умовах та за ціною, визначеними в цьому Договорі, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність Майнові права на квартиру та сплатити Продавцю за них кошти в строк та у розмірі визначеному цим Договором (пункт 2.1 Договору);

- ціна одного квадратного метра загальної площі квартири на момент укладання цього Договору без врахування ПДВ складає 4 815,38 грн. Зазначена в цьому пункті ціна може змінюватись на умовах цього Договору (пункт 6.1 Договору);

- загальна вартість майнових прав на квартиру (ціна договору) складає 439644,19 грн, крім того ПДВ - 87 928,84 грн (пункт 6.2 Договору);

- перший платіж, який здійснює Покупець, повинен бути 439 644,19 грн, крім того ПДВ - 87 928,84 грн, всього з ПДВ - 527 573,03 грн. Суму зазначену в цьому пункті Покупець сплачує в безготівковій формі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня підписання цього Договору (згідно з пунктом 7.1 Договору);

- повну сплату загальної вартості майнових прав на квартиру Покупець повинен здійснити до 10.12.2004 (пункт 7.3 Договору).

Пунктами 3.1-3.2 Договору визначено дані та характеристики квартири, яка мала бути передана Продавцем Покупцю внаслідок придбання останнім майнових прав на цю квартиру.

Судом апеляційної інстанції додатково з`ясовано, що згідно з пунктами 7.1, 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2004) фінансування об`єкту інвестування здійснюється виключно з цільового депозитного рахунку Інвестора згідно укладеного між Інвестором та Банком (АТ «Індустріально-експортний банк») договору на відкриття та обслуговування цільового депозитного рахунку. Перший платіж, який Інвестор розміщує на власному цільовому рахунку, повинен бути не менше 100% загальної суми фінансування, що відповідно становить 527 573,03 грн. Суму зазначену в пункті 7.1 цього Договору Інвестор розміщує на власному цільовому депозитному рахунку не пізніше десяти календарних днів з дня підписання цього Договору та доручає Банку здійснювати списання грошових коштів з його рахунку на рахунок Організації в оплату власних інвестицій на підставі відповідних реєстрів Організації.

На виконання пункту 7.1 Договору ОСОБА_2 було укладено Договір №102467 банківського рахунку фізичної особи в національній валюті України від 01.12.2004 та Договір №102467-1 цільового банківського рахунку фізичної особи «Для придбання нерухомості» від 01.12.2004 із АТ «Індекс-Банк» (АТ «Індустріально-експортний банк»).

За умовами підпункту 5.3.3 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2004) Організація зобов`язується видати Інвестору «Довідку» про інвестування 100% коштів в об`єкт фінансування у разі 100% сплати загальної площі об`єкту інвестування, з урахуванням розділу 7 цього Договору.

Відповідно до довідки від 08.12.2004 №166/1/08, виданої директором ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест» Распутним С. М. та головним бухгалтером Товариства Марунич О. М. про те, що ОСОБА_2 здійснив оплату за Договором у сумі 527 573,03 грн.

З наведеного судами встановлено, що Покупцем було своєчасно здійснено оплату загальної суми фінансування Продавцю, про що свідчить довідка від 08.12.2004 №166/1/08, якою підтверджується, що на 08.12.2004 громадянин ОСОБА_2 , який є Інвестором відповідно до Договору, виконав свої зобов`язання по забезпеченню фінансування будівництва Об`єкта інвестування, перерахувавши загальну суму фінансування в розмірі 527 573,03 грн відповідно до пункту 6.2 означеного Договору.

Покупець виконав взятий за Договором обов`язок по сплаті 100% вартості обраного об`єкта інвестування, а Продавець прийняв цю оплату і закріпив за ОСОБА_2 конкретний об`єкт інвестування - житлове приміщення, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 91,3 кв. м, на 5 поверсі Об`єкта будівництва, та взяв на себе обов`язок збудувати і передати дане приміщення Покупцю.

Розділом 8 Договору сторонами погоджено строки введення об`єкта в експлуатацію: у II кварталі 2006 р. Продавець зобов`язаний передати покупцю квартиру по Акту приймання-передачі майнових прав протягом трьох місяців з моменту введення об`єкта в експлуатацію. Разом з тим, між ОСОБА_2 (Покупець) та ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест» (Продавець) 09.09.2005 укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, якою внесено зміни до пункту 8.1 Договору стосовно погодження строків введення об`єкта в експлуатацію: у III кварталі 2007 р.

Попри оплату ОСОБА_2 на користь TOB БІК «Київ Житло-Інвест» обумовленої Договором грошової суми, Продавець не виконав умови Договору - побудувати та здати відповідний об`єкт в експлуатацію, а також передати у власність Покупця майнові права на квартиру та саму квартиру.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 серед іншого визнано кредитором у справі № 910/6626/21 по відношенню до боржника ОСОБА_2 на суму 533 629,03 грн, з яких: 6 056,00 грн - перша черга; 527 573,03 грн - четверта черга; зобов`язано ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ініціюючий кредитор ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржену ухвалу в частині визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 533 629,03 грн та зобов`язання ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів, постановити нову ухвалу про відмову у визнанні відповідних кредиторських вимог заявника.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 - без змін.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій (в означеній частині) мотивовані наявністю підстав для визнання майнових вимог заявника, виражених в грошовому еквіваленті в розмірі 527 573,03 грн та 6 056,00 грн судового збору, з огляду на обґрунтованість та доведеність таких вимог.

При цьому суди відхилили посилання ліквідатора банкрута та ініціюючого кредитора на сплив строку позовної давності, оскільки зі змісту Договору встановили, що визначений сторонами строк введення об`єкта в експлуатацію є орієнтовним та плановим, фактично ці об`єкти в експлуатацію не прийняті, відтак строк виконання зобов`язань боржника за вказаним Договором - до відкриття провадження у справі про банкрутство не настав.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ініціюючий кредитор ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 в частині визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 53 629,03 грн та зобов`язання ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів, а також постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі № 910/6626/21 скасувати.

Касаційну скаргу ініціюючий кредитор мотивував підставами касаційного оскарження, які визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та полягають у такому:

- застосуванні судом апеляційної інстанції норм статей 76 та 77 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 01.03.2023 у справі № 902/221/22 та від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20, внаслідок визнання достатнім доказом виконання грошового зобов`язання документа, який не відповідає вимогам належності та допустимості доказів (а саме: довідки, що не є первинним бухгалтерським документом, не підтверджує рух коштів та не містить обов`язкових реквізитів фінансової операції);

- відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (інвестиційні договори/майнові права на нерухомість у процедурі банкрутства) в аспекті визначення моменту початку перебігу позовної давності у випадку тривалого невиконання забудовником зобов`язання.

У контексті допущених судами попередніх інстанцій процесуальних порушень скаржник стверджує про неправильне обчислення строку позовної давності та початку його перебігу, а також помилкову оцінку умов Договору в частині визначення строків передачі об`єкта інвестування (квартири).

На переконання скаржника, сторони чітко визначали строки виконання боржником зобов`язань із передачі покупцю - ОСОБА_2 квартири до 31.12.2007, відтак строк позовної давності почав свій перебіг з 01.01.2008, на що ні суд першої інстанції, ані апеляційний господарський суд не звернули уваги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Ліквідатор банкрута подав відзив, у якому просив задовольнити касаційну скаргу ініціюючого кредитора з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення в частині визнання кредитором ОСОБА_2 на суму 533 629,03 грн скасувати, прийняти у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні відповідної заяви відмовити.

За змістом викладених у відзиві доводів ліквідатор заперечує висновки судів про наявність підстав для визнання кредиторських вимог заявника, оскільки стверджує, що ОСОБА_2 звернувся із заявою про визнання кредиторських вимог з пропуском строку позовної давності більш ніж на 14 років.

Касаційне провадження

17.04.2026 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2026 для розгляду касаційної скарги у справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Пєсков В. Г., Жуков С. В.

Ухвалою від 06.05.2026 Верховний Суд серед іншого залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху з підстав невідповідності її форми вимогам процесуального закону, надав скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06.05.2026 до касаційного суду 15.05.2026 надійшла заява про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою від 06.06.2026 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 (в частині визнання ОСОБА_2 кредитором до боржника на суму 533 629,03 грн та зобов`язання ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі №910/6626/21; призначив касаційну скаргу до розгляду на 22.07.2026 о 11:30.

У зв`язку з запланованою відпусткою суддів Жукова С. В., Картере В. І автоматизованою системою документообігу суду 29.06.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Картере В. І., Васьковський О. В.

Ухвалою від 21.07.2026 Верховний Суд задовольнив заяву арбітражного керуючого Чупруна Є. В. та клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з відпусткою судді Картере В. І., автоматизованою системою документообігу суду 21.07.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Васьковський О. В., Погребняк В. Я.

Судове засідання 22.07.2026 відбулось за участю ліквідатора банкрута та представника ініціюючого кредитора ОСОБА_1 (скаржник), які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги, зазначивши серед іншого про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами. Таке зловживання, на переконання представника ініціюючого кредитора, підтверджується наявними у справі доказами, а саме долученою із відповідним клопотанням копією рішення Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2026 у справі № 757/35061/25-ц, яким визнано за ОСОБА_2 майнові права на об`єкт інвестування - квартиру у складі об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖК Старонаводницький», тобто фактично ОСОБА_2 отримує подвійне задоволення своїх вимог як з боржника, так і з нового власника об`єкта незавершеного будівництва (ТОВ «ЖК Старонаводницький»), що є незаконним та порушує принцип добросовісності та заборону суперечливої поведінки.

Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Предметом судового розгляду є заява кредитора про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

боржником, зокрема, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

кредитором, зокрема, є юридична або фізична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

До заяви в обов`язковому порядку додаються серед іншого документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника (згідно абзацу десятого частини третьої статті 45 КУзПБ).

Абзацом п`ятим частини другої статті 45 КУзПБ унормовано, що майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею.

Відповідно до абзаців третього-п`ятого частини шостої статті 45 КУзПБ вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Верховний Суд зауважує, що під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, у відповідності до норм КУзПБ, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Водночас норми КУзПБ не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі (аналогічний правовий висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023 у справі №904/5743/20).

Згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 30.11.2023 у справі № 910/2423/23, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 29.02.2024 у справі № 908/2586/22 та ін).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Поряд з цим Верховний Суд звертає увагу, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, у тому числі і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, що у подальшому також були відображені у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 23.03.2023 у справі №910/3105/21).

Таким чином, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначено вище, у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство TOB БІК «Київ Житло- Інвест» ОСОБА_2 подав до господарського суду заяву з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 533 629,03 грн, з яких: 6 056,00 грн - судового збору; 527 573,03 грн - майнові вимоги, виражені в грошових одиницях, за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 № K1-10т.

Своєю чергою, Ініціюючим кредитором та ліквідатором банкрута було подано заперечення щодо вказаних вимог з підстав пропуску заявником позовної давності та ненаданням належних доказів оплати обумовленої договором суми, адже подана ОСОБА_2 довідка №166/1/08 від 08.12.2004 не є первинним документом, не містить реквізитів фінансової операції, не підтверджує рух коштів та не підтверджує факт перерахування коштів у безготівковій формі, як того вимагає пункт 7.1 Договору від 30.11.2004 № K1-10т.

За результатами розгляду заяви кредитора Господарський суд міста Києва постановив ухвалу від 03.12.2025, якою серед іншого визнав ОСОБА_2 кредитором у справі по відношенню до боржника на суму 533 629,03 грн, з яких: 6 056,00 грн - перша черга; 527 573,03 грн - четверта черга; зобов`язав ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів.

Означену ухвалу у відповідній частині суд першої інстанції мотивував тим, що на час звернення до суду з заявою про визнання кредиторських вимог заявником як інвестором за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 № K1-10т здійснено інвестиційний платіж у розмірі та у строки, встановлені умовами договору, тоді як боржником не виконано умови договору - побудувати та здати відповідний об`єкт в експлуатацію та передати у власність покупця майнові права на квартиру та саму квартиру.

При цьому у питанні підтвердження здійснення інвестиційного платежу місцевий господарський суд керувався тим, що відповідно до довідки від 08.12.2004 №166/1/08, виданої директором та головним бухгалтером ТОВ «Київ Житло-Інвест», ОСОБА_2 здійснив оплату по Договору № К1-10т від 30.11.3004 в сумі 527 573,03 грн.

Також суд першої інстанції відхилив посилання сторін на сплив строку позовної давності, оскільки вважав, що строк виконання зобов`язань боржника за вказаним договором до відкриття провадження у справі про банкрутство не настав, адже визначений сторонами строк введення об`єкта в експлуатацію є орієнтовним та плановим, фактично ці об`єкти в експлуатацію не прийняті. У цьому аспекті суд виснував, що строк виконання зобов`язання з передачі покупцю майнових прав на квартиру за вказаним договором виник після офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника провадження у даній справі про банкрутство.

За результатом апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції залишив ухвалу місцевого господарського суду у відповідній частині без змін, погодившись з висновками останнього як щодо обґрунтованості кредиторських вимог заявника, так і відносно обрахування початку перебігу позовної давності.

Втім, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з підстав їх передчасності, що пояснюється таким.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що єдиним доказом на підтвердження обґрунтованості заявлених кредиторських вимог, окрім копії самого Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 № K1-10т, заявником надано суду Довідку від 08.12.2004 №166/1/08, підписану директором та головним бухгалтером ТОВ «Київ Житло-Інвест».

Поряд з цим, всупереч наведених в апеляційній скарзі доводів ініціюючого кредитора (які є тотожними аргументам касаційної скарги), суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки належності такого доказу (довідки) в аспекті підтвердження кредиторських вимог заявником первинними документами.

Крім того, обмежившись зазначенням обставин укладення ОСОБА_2 відповідних договорів банківського рахунку на виконання умов пункту 7.1 Договору, підписаного із забудовником (Продавцем), апеляційний господарський суд не дослідив питання наявності у матеріалах справи доказів, окрім укладення договорів на відкриття рахунків, також й внесення або зарахування грошових коштів на такі рахунки.

Додатково Верховний Суд зауважує, що наведені у клопотанні про долучення судового рішення доводи представника ініціюючого кредитора про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами, що полягало в отриманні подвійного задоволення своїх вимог з боржника у цій справі про банкрутство та з нового власника об`єкта незавершеного будівництва (ТОВ «ЖК Старонаводницький») відповідно до судового рішення від 21.01.2026 у справі №757/35061/25-ц, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від апеляційного господарського суду їх повного дослідження та надання їм належної оцінки.

Верховний Суд враховує, що відповідне клопотання про долучення рішення суду було відхилене судом апеляційної інстанції з тих підстав, що вказане рішення прийняте після постановлення оскаржуваної ухвали, а згідно сталих правових позицій Верховного Суду така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття ухвали суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.

Однак колегія суддів акцентує, що, у цьому випадку, ключовим є не питання прийняття нового доказу у виді копії рішення суду, якого не існувало на дату постановлення ухвали про розгляд вимог кредитора у цій справі, а сама обставина паралельного звернення ОСОБА_2 за захистом тих самих майнових прав у іншому судовому спорі із правонаступником боржника, як то стверджував ініціюючий кредитор у поданому клопотанні, покликаючись серед іншого на зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами у контексті подвійного задоволення своїх вимог, а також незаконність таких дій з огляду на порушення принципів добросовісності та заборони суперечливої поведінки.

Втім, вказані аргументи та обставини залишилися без належної правової оцінки та врахування судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, тоді як від повноти встановлення та з`ясування відповідних обставин, оцінки доказів із правильним застосуванням судом норм права залежить обґрунтованість висновків суду при ухвалені рішення по суті заяви про визнання кредиторських вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов в цілому передчасних висновків про те, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали зробив юридично правильний висновок про наявність підстав для визнання та включення кредиторських вимог ОСОБА_2 до реєстру вимог кредиторів з віднесенням до відповідної черговості задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржена постанова у цій справі наведеним вимогам не відповідає, оскільки при її ухваленні були порушені вимоги господарського процесуального законодавства щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи.

Водночас виявлені процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Зважаючи на допущене апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин, а також ураховуючи обґрунтованість заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржена постанова підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд