ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 646/3258/19

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домофон-УА» (далі - ТОВ «Домофон-УА»), директора ТОВ «Домофон-УА» Філатова Д. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківські домофонні системи плюс» (далі - ТОВ «Харківські домофонні системи плюс»), директора ТОВ «Харківські домофонні системи плюс» Великої О. М., ОСОБА_2 про захист прав споживачів.

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач, належним чином повідомлена про розгляд справи, повторно не з`явилася у судове засідання без поважних причин, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки відповідно до статті 257 ЦПК України повторна неявка в судове засідання є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин неявки.

23 січня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виніс неповажним складом суду, а саме, за наявності двох нерозглянутих відводів, раніше заявлених судді, оскільки такі відводи були розглянуті однією ухвалою та залишені без розгляду, що не передбачено ЦПК України. Заявник вказує, що іншу заву про відвід судді відразу було залишено без розгляду, не передаючи цю заяву на розгляд іншому судді. Через руйнування кістково-м`язової системи позивач фізично не могла прибути до суду, тому мала надію на виділеного Центром правової допомоги адвоката, яка серйозно захворіла і теж не могла прибути до суду. Заявник вказує, що хвороба учасника справи є перешкодою непереборної сили, тому не свідчить про вину і не може кваліфікуватися як неналежне ставлення учасника до справи. Заявник також вказує, що апеляційний суд переглянув справу неналежним складом суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Основ`янського районного суду м. Харкова.

26 березня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Домофон-УА», директора ТОВ «Домофон-УА» Філатова Д. М., ТОВ «Харківські домофонні системи плюс», директора ТОВ «Харківські домофонні системи плюс» Великої О. М. , ОСОБА_2 про захист прав споживачів.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 липня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 серпня

2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 листопада

2021 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено проведення судового засідання.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 серпня

2024 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено проведення судового засідання.

Справа призначалася до розгляду неодноразово, зокрема, на 20 серпня

2025 року і на 02 жовтня 2025 року.

З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 відомо, що судова повістка на 20 серпня 2025 року повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 4, а. с. 116, 117).

16 серпня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» представниця ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 в безпорадному стані та надала докази щодо цього (т. 4, а. с. 120-124).

Згідно з довідкою від 20 серпня 2025 року, складеною секретарем судового засідання, у зв`язку з неявкою сторін фіксування судового процесу не здійснювалось, і розгляд справи відкладено на 02 жовтня 2025 року

(т. 4, а. с. 125).

З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 відомо, що судова повістка на 02 жовтня 2025 року повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 4, а. с. 133, 134).

29 вересня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила відкласти розгляд справи на листопад-грудень 2025 року у зв`язку з лікуванням у період з 30 вересня 2025 року до 06 жовтня 2025 року у КНП «Обласна клінічна лікарня» та вказала, що додатково надасть документи щодо проходження лікування. Також ОСОБА_1 надала довідку з КНП «Міська поліклініка № 24» Харківської міської ради, в якій зазначено про те, що

ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному та стаціонарному обстеженні КНП «Обласна клінічна лікарня» з 30 вересня 2025 року до 06 жовтня 2025 року

(т. 4 а. с. 137, 138).

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачає користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції мають право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з частиною п`ятою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Обов`язковими умовами для застосування передбачених частиною п`ятою статті 223, пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків неявки позивача у підготовче засідання чи в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.

Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19 щодо застосування подібної за змістом норми права.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як відомо з матеріалів справи, судові повістки про розгляд справи призначений на 20 серпня і 02 жовтня 2025 року, адресовані ОСОБА_1 , повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За таких обставин ОСОБА_1 є такою, яка відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Про обізнаність ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи також свідчать подані нею і її представником клопотання про відкладення розгляду справи.

Оскільки відповідно до пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України підставою залишення позову без розгляду є повторна неявка належним чином повідомленого позивач у підготовче засідання чи в судове засідання, відповідно, диференціюється необхідність врахування судом поважності (неповажності) причин неявки позивача до суду залежно від того, яка це неявка - перша чи повторна. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21.

Такі наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Відповідно, навіть за наявності доказів поважності причин неявки позивача суд повинен залишити позовну заяву без розгляду. Вказана норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами і не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи (див. постанову Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 295/13823/14-ц).

Оскільки сторона позивача, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, не з`явилася у судові засідання, призначені на 20 серпня і 02 жовтня 2025 року, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України.

При цьому суди врахували, що судові засідання через неявку ОСОБА_1 та її представника, в тому числі і за їх клопотаннями, були відкладені 24 вересня 2024 року, 06 листопада 2024 року, 27 січня 2024 року, 20 березня 2025 року, 21 квітня 2025 року, 21 травня 2025 року, 12 червня 2025 року, що загалом, з урахуванням неявки 20 серпня 2025 року та 02 жовтня 2025, становить

9 судових засідань поспіль.

Аргументи заявника про те, що суди не надали належної оцінки причинам нез`явлення позивача та її представника у судові засідання, є безпідставними, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку цим обставинам.

у встановленому процесуальним законом порядку.

При цьому, залишаючи заяви про відвід без розгляду, суд першої інстанції діяв відповідно до закону, оскільки аналіз заявлених трьох заяв про відвід судді, свідчить про те, що вони викладені іноземною мовою (російською).

Також безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд переглянув справу неповажним складом суду, оскільки згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від

24 грудня 2025 року для розгляду цієї справи визначено Пилипчук Н. П. (головуючий суддя), Тичкову О. Ю. і Яцину В. Б., які брали участь у розгляді цієї справи.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норм процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях є очевидним.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду