ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 576/1845/20

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання демонтувати самовільно переобладнаний дах та привести його у попередній стан.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що володіє частиною вказаного будинку, так само як і відповідач. Остання самовільно, без погодження із співвласниками суміжних квартир та отримання відповідних дозволів, здійснила переобладнання даху над своєю квартирою та змінила його конструкцію. Внаслідок цього, у його квартирі руйнуються стіни та внутрішнє оздоблення.

Позивач просив суд зобов`язати відповідача ОСОБА_2 демонтувати самовільно переобладнаний дах над квартирою АДРЕСА_1 та привести його в попередній до перебудови стан.

Глухівський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 17 лютого 2022 року у складі судді Сапона О. В. позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_2 демонтувати самовільно переобладнаний дах над квартирою АДРЕСА_1 та привести його в попередній до перебудови стан.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 18 264,40 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 здійснила реконструкцію покрівлі над належною їй квартирою з порушенням статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», Правил переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у жилих будинках та вимог ДБН В.2.6-14-97 «Покриття будинків і споруд», том 2 «Проектування», що є самовільним будівництвом. Такі дії відповідача призвели до потрапляння опадів у виді талих та дощових вод на стіни і стелю належної позивачу житлової кімнати, а також пошкодження стін і стелі всередині та зовні. Оскільки докази технічної можливості усунути подальше потрапляння опадів та руйнування майна позивача іншим шляхом в матеріалах справи відсутні, суд вважав за можливе зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати самовільно переобладнаний дах над квартирою АДРЕСА_1 та привести його в попередній до перебудови стан.

Сумський апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Скасував рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2022 року та прийняв нову постанову.

Відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання демонтувати самовільно переобладнаний дах квартири та привести його у попередній стан.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 261,20 грн компенсації судового збору за апеляційне оскарження рішення суду та 9 438,50 грн витрат за проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач під час розгляду справи не довів, що відновлення його порушеного права можливе лише виключно шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 демонтувати самовільно переобладнаний дах над її квартирою.

Вимог про зобов`язання здійснити переобладнання конструкції даху належної відповідачу квартири позивач не заявляв.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовляється провести роботи з перебудови даху та водовідведення, не пов`язані з його демонтажем.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Глухівського міськрайонного суду Сумської області.

20 грудня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц та у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 490/7945/14-ц.

У касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновку будівельно-технічної експертизи від 28 вересня 2021 року № 153; доказам того, що відповідач здійснила реконструкцію даху без погодження співвласників та без необхідних дозвільних документів.

Скаржник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що знесення (демонтаж) є крайнім заходом і що він не довів відсутність інших способів захисту. На його думку експертизою встановлено причинний зв`язок між реконструкцією даху та пошкодженнями його квартири; матеріали справи не містять доказів існування іншого технічно можливого способу усунення порушень, окрім демонтажу самочинно перебудованого даху.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що позивач є власником 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину (т. 1 а. с. 7).

Протягом 2018-2019 років позивач неодноразово звертався до Глухівської міської ради з питання проведення ремонтних робіт даху відповідачем, у зв`язку з чим відповідні комісії міської ради двічі оглядали будинок та встановили, що роботи проведені без погодження зі співвласниками, а квартира позивача має руйнування стіни під дахом та інші пошкодження.

Листом від 03 березня 2018 року Глухівський міський голова рекомендував ОСОБА_1 звернутися за захистом порушених прав до суду.

14 лютого 2020 року за заявою відповідача Управління ДАБІ у Сумській області перевірило дотримання ОСОБА_2 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час проведення ремонтних робіт покрівлі над квартирою АДРЕСА_1 .

Згідно із актом, складеного за результатами перевірки, істотних порушень законодавства виявлено не було (т. 1 а. с. 25-29).

Разом із тим, в ході розгляду даної справи проведено судову будівельно-технічну експертизу. Так, із висновку експерта від 28 вересня 2021 року № 153 відомо, що фактично виконані роботи на даху квартири АДРЕСА_1 належать до реконструкції житлового будинку та не відповідають вимогам пунктів 1.3, 3.15 та 3.39 ДБН В.2.6-14-97 «Покриття будинків і споруд», том 2 «Проектування». При реконструкції відбулося втручання в несучі конструкції будинку, а саме демонтаж та заміна несучих елементів даху будинку. Стіни під переобладнаним дахом та квартира № 1 в цьому будинку мають технічні пошкодження житлової кімнати № 1-4 квартири № 1 у вигляді слідів залиття, плісняви та відшарування шпалер від поверхні. Причиною вказаних пошкоджень та потрапляння опадів у виді талих і дощових вод на стіни та стелю цієї житлової кімнати з технічної точки зору є невідповідність виконаних робіт та реконструкції даху над квартирою № 3 вимогам пунктів 1.3, 3.15 та 3.39 ДБН В.2.6-14-97 «Покриття будинків і споруд», том 2 «Проектування» (т. 1 а. с. 124-130).

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно із частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди повинні з`ясувати чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проєкту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Саме таку правову позицію щодо застосування положень статті 376 ЦК України висловив Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16. Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14 та від 22 квітня 2019 року у справі № 396/724/16.

З матеріалів справи відомо, що за клопотанням представника ОСОБА_2 апеляційний суд призначив додаткову судову будівельно-технічну експертизу.

Проведеним дослідженням встановлено, що усунути виявлені невідповідності проведених будівельних робіт по реконструкції даху вимогам ДБН, а саме виявлені недоліки в частині невиконання робіт з відновлення водовідведення в демонтованій частині даху на зовнішню стіну квартири № 1 , не пов`язаних з демонтажем переобладнаного даху над квартирою № 3 , технічно можливо.

Для виконання робіт з відновлення водовідведення в демонтованій частині даху на зовнішню стіну приміщення 1-4 квартири № 1 , необхідно виконати комплекс ремонтно- будівельних робіт, а саме:

- провести ремонт карнизного звису, а саме відновити ділянку зруйнованого карнизного звису;

- улаштувати капельник з металевого листа з заведенням його частини під азбестоцементну покрівлю з металевого листа для запобігання потрапляння вологи під покриття покрівлі;

- улаштувати водостічний жолоб над зовнішньою стіною житлової кімнати 1-4 квартири № 1 для відведення дощових та талих вод з ділянки азбестоцементної покрівлі над приміщенням 1-4 квартири № 1 , водостічну воронку та трубу водостічну з колінами.

Вартість ремонтно-будівельних робіт з відновлення водовідведення в демонтованій частині даху на зовнішню стіну приміщення 1-4 квартири № 1 становить 4 517,00 грн станом на день складання висновку експерта (т. 2 а. с. 9-18).

Отже, зі змісту висновку судової будівельно-технічної експертизи відомо, що експерт встановив технічну можливість усунення причин потрапляння атмосферних опадів до квартири позивача без демонтажу переобладнаного даху над квартирою відповідача. Зокрема, експерт дійшов висновку про можливість відновлення системи водовідведення у демонтованій частині даху на зовнішню стіну житлової кімнати квартири № 1 , а також рекомендував виконати ремонтні роботи покрівлі над зазначеним приміщенням. Виконання таких заходів, за висновком експерта, забезпечить належне відведення атмосферних опадів, унеможливить подальше потрапляння вологи до квартири позивача та запобігатиме подальшому пошкодженню його майна.

За таких обставин матеріали справи не підтверджують, що єдиним ефективним та пропорційним способом захисту порушеного права позивача є саме демонтаж самовільно переобладнаного даху над квартирою відповідача. Навпаки, наявний у справі висновок експерта свідчить про існування альтернативного технічно можливого способу усунення порушень, який не передбачає знесення чи демонтажу відповідної конструкції.

Водночас позивач не заявляв вимог про зобов`язання відповідача здійснити перебудову конструкції даху, відновити належне водовідведення або виконати інші будівельні роботи, спрямовані на усунення встановлених експертизою недоліків. Предметом позову було виключно зобов`язання відповідача демонтувати самочинно переобладнаний дах, тоді як вимоги щодо застосування інших, менш обтяжливих способів захисту порушеного права судом не могли бути розглянуті з огляду на межі заявлених позовних вимог.

Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач відмовлялася або ухилялася від проведення робіт із перебудови даху чи відновлення системи водовідведення, які, відповідно до висновку експерта, здатні усунути причини потрапляння вологи до квартири позивача без демонтажу покрівлі. Відсутність таких доказів також не дає підстав вважати, що застосування найбільш суворого способу захисту у вигляді демонтажу є необхідним та безальтернативним.

Отже, враховуючи встановлену експертизою можливість усунення порушень іншим технічно здійсненним способом, незаявлення позивачем відповідних вимог щодо перебудови даху чи відновлення водовідведення, а також відсутність доказів відмови відповідача від виконання таких робіт, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем того, що відновлення його порушеного права можливе виключно шляхом демонтажу самовільно переобладнаного даху. За таких обставин заявлений спосіб захисту не відповідає критеріям необхідності та ефективності, а тому правові підстави для його застосування відсутні.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц та у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 490/7945/14-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду