ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 146/345/25

У лютому 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства.

Мотивувала свої вимоги тим, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 . Під час цих відносин у них народилось двоє спільних дітей, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом однією сім`єю, вели спільне господарство, разом виховували дітей та утримували їх. ОСОБА_6 виконував усі обов`язки батька, передбачені СК України до того як ІНФОРМАЦІЯ_4 трагічно загинув при несенні військової служби у Збройних Силах України.

3 метою підтвердження родинного зв`язку був проведений генетичний тест (ДНК експертиза) за участю батька загиблого - ОСОБА_4 . Висновок експертизи свідчить про те, що ОСОБА_4 є біологічним дідом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . А отже, ОСОБА_6 є батьком дітей.

Враховуючи, що на момент народження дітей батьки не перебували у шлюбі між собою, у відомостях про батька було вказано - ОСОБА_1 , зі слів матері, хоча в дійсності біологічним батьком є ОСОБА_6 .

Заявник вказувала, що встановлення факту батьківства необхідно для отримання пільг членам сім`ї загиблого військового під час захисту України.

Враховуючи викладене, просила встановити факт батьківства ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зобов`язати Томашпільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відповідні зміни до актових записів про народження дітей.

Томашпільський районний суд Вінницької області рішенням від 08 серпня 2025 року у складі судді Мороза І. С. заяву задовольнив.

Встановив факт того, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Синьківка Куп`янського району Харківської області, являється батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановив факт того, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Синьківка Куп`янського району Харківської області, являється батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, виходив з доведеності походження дітей від ОСОБА_6 . При цьому суд врахував, що встановлення факту батьківства необхідно для реалізації прав дітей на отримання пільг членам сім`ї загиблого військовослужбовця під час захисту України.

Вінницький апеляційний суд постановою від 03 грудня 2025 року рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд врахував, що після смерті ОСОБА_6 між заявником і заінтересованою особою ОСОБА_5 існує спір. При цьому ОСОБА_5 не визнає факту батьківства свого сина щодо дітей заявника.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2026 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі та витребував її із Томашпільського районного суду Вінницької області.

25 травня 2026 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність спору про право. Такі висновки суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 28 квітня 2021 року в справі № 520/19532/19, від 20 листопада 2024 року в справі № 179/986/23 (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить вирішити справу відповідно до закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Синьківка Куп`янського району Харківської області.

Відповідно до сповіщення від 19 грудня 2023 року № 9926 начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 неподалік населеного пункту Синьківка Куп`янського району Харківської області під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника, отримав поранення несумісне з життям.

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Одеса, відомості про батька ОСОБА_1 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в м. Одеса, відомості про батька ОСОБА_1 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Згідно висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження від 18 липня 2025 року № 48750, виготовленого медико-генетичним центром «МАМА - ПАПА» ймовірність того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є біологічним батьком батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складає - 99 %, ймовірність того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є біологічним батьком батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складає - 99,97 %.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав особи. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Однією з умов вирішення заяви про встановлення факту в порядку окремого провадження є те, що встановлення цього факту не пов`язане з вирішенням спору про право.

У частині четвертій статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 просила встановити факт батьківства ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Синьківка Куп`янського району Харківської області, щодо неповнолітніх дітей для отримання пільг членам сім`ї загиблого військовослужбовця.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Верховний Суд у своїх постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 та від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 вказував, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведеністю наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

ОСОБА_5 (мати загиблого) була залучена до участі у справі, проте жодних повідомлень про виклик до суду не отримувала, про розгляд вказаної справи їй відомо не було, що позбавило її можливості висловитися з приводу порушеного у заяві питання щодо визнання факту батьківства її померлого сина.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення заяви про встановлення факту батьківства, зазначила, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, та відповідно не мала можливості висловити свої заперечення щодо встановлення такого факту. Крім того, зазначила, що наявний в матеріалах справи висновок молекулярно-генетичної експертизи не ґрунтується на безпосередньому порівнянні ДНК-зразків загиблого ОСОБА_6 та дітей, експертиза проводилась на підставі ДНК-зразків батька померлого ОСОБА_4 та дітей, що могло спричинити некоректні або хибні висновки.

Встановивши, що у справі існує спір про право, який може бути вирішено лише в порядку позовного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною шостою статті 294 ЦПК України, для залишення заяви без розгляду.

Такий висновок узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 739/717/24.

Вінницький апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження одночасно поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. При цьому вказав, що ОСОБА_5 про розгляд справи відомо не було, судових повісток вона не отримувала, про оскаржуване рішення дізналася лише 01 жовтня 2025 року.

Залишаючи заяву без розгляду, апеляційний суд правильно роз`яснив заявнику право на звернення до суду з позовом про встановлення факту батьківства, а отже заявник не позбавлена можливості вирішити існуючий спір в судовому порядку.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду