ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 307/1398/22

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивовано тим, що позивач є депутатом Тересвянської селищної ради VIII скликання, науково-педагогічним працівником закладу вищої освіти, а саме Карпатського університету імені Августина Волошина, займає посаду доцента кафедри правознавства та канонічного права та здійснює індивідуальну адвокатську діяльність.

ОСОБА_2 через свій акаунт у соціальній мережі «Фейсбук» розмістила у групі «ІНФОРМАЦІЯ_3» публікацію: «Шановна громадо! Незважаючи на важкий для нашої країни час деякі особи займаються втіленням у життя своїх амбітних планів. Так, зокрема, місцевий депутат ОСОБА_3 , який користуючись службовим становищем прихватизував чимало земель громади зараз у незаконний спосіб через засаджені людські городи прокладає дороги до своїх земельних ділянок. Він, заручившись підтримкою землеупорядника Тересвянської ОТГ ОСОБА_4, разом із своїми соратниками уже вкотре у варварський спосіб колесами автомобілів закатав посаджену картоплю. Причому обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклики уряду садити навіть на балконі? Для них, як і для рашистів, немає нічого святого, вони прокладали дороги у Страсний тиждень і неділю. Просимо голову Тересвянської ОТГ, незважаючи на зайнятість, сприяти розв`язанню даної проблеми і дати відкриту відповідь громадськості, обґрунтувати доцільність прокладання даної дороги згідно з чинним законодавством. Всіх учасників групи прошу максимального репосту публікації, оскільки наступна дорога може проходити через ваш засаджений город і без вашого відома».

Зазначає, що вказана інформація розміщена у групі, яка налічує 7 360 учасників і її різними користувачами було поширено 95 разів через інші групи і дана недостовірна інформація обурила користувачів мережі «Фейсбук», які висловили щодо нього агресивну та категоричну інформацію. Викладена відповідачем інформація не відповідає дійсності і є недостовірною, оскільки він цих дій не вчиняв. У нього відсутня власність на землю на території Тересвянської територіальної громади, а проживає він у будинку батьків і всі земельні ділянки є у власності його батьків, які набуті ними внаслідок отриманої спадщини від своїх батьків. Він не вчиняв дій щодо прокладання доріг (дороги) та знищення насаджень картоплі на земельній ділянці відповідача і публічно, як депутат і громадянин України, як свідома людина, засудив військовий напад росії на Україну, вбивства агресором невинних жінок і дітей та геноцид українського народу. Це було зроблено публічно і його думка відома громадськості, оскільки він допомагає захисникам держави від російської агресії.

Вважає, що дана інформація є фактичним твердженням відповідача про певні події і обставини та не є її оціночним судженням про його особу внаслідок здійснення ним публічної діяльності. Дана інформація, що поширена щодо нього відповідачем має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві, вимог та принципів етики і моралі, та такою, що порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію і не є оціночним судженням. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи. Також, поширенням вказаної інформації відповідач створила негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь, оскільки він є депутатом селищної ради, тобто публічною особою, яка обирається шляхом прямого голосування і оприлюднення недостовірної інформації значно зменшить кількість прихильників його громадської роботи і публічної діяльності; також він є науковим працівником, його студенти підписані на нього у соціальній мережі «Фейсбук» і така інформація погіршить їх відношення до нього як викладача; він є адвокатом і відповідно дана інформація погіршить відношення існуючих і майбутніх клієнтів щодо його особи.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, яка розповсюджена ОСОБА_2 у соціальній мережі «Фейсбук» у групі «ІНФОРМАЦІЯ_3»: «Шановна громадо! Незважаючи на важкий для нашої країни час деякі особи займаються втіленням у життя своїх амбітних планів. Так, зокрема, місцевий депутат ОСОБА_3 , який користуючись службовим становищем прихватизував чимало земель громади зараз у незаконний спосіб через засаджені людські городи прокладає дороги до своїх земельних ділянок. Він, заручившись підтримкою землеупорядника Тересвянської ОТГ ОСОБА_4 , разом із своїми соратниками уже вкотре у варварський спосіб колесами автомобілів закатав посаджену картоплю. Причому обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклики уряду садити навіть на балконі? Для них, як і для рашистів, немає нічого святого, вони прокладали дороги у Страсний тиждень і неділю. Просимо голову Тересвянської ОТГ, незважаючи на зайнятість, сприяти розв`язанню даної проблеми і дати відкриту відповідь громадськості, обґрунтувати доцільність прокладання даної дороги згідно з чинним законодавством. Всіх учасників групи прошу максимального репосту публікації, оскільки наступна дорога може проходити через ваш засаджений город і без вашого відома.»;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом опублікування у соціальній мережі «Фейсбук» у групі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » після набрання законної сили судовим рішенням в даній справі, наступного тексту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 мною - ОСОБА_2 у групі «ІНФОРМАЦІЯ_3» в публікації розміщені недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що ним незаконно приватизовано землі громади, що ним здійснені роботи щодо прокладання дороги через мою чи мого батька земельну ділянку, та те, що ним знищено насадження картоплі на моїй чи мого батька земельній ділянці та те, що ним публічно заперечувалося про російсько-українську війну».

Тячівський районний суд Закарпатської області рішенням від 30 серпня 2022 року у складі судді ОСОБА_5 у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що викладені відповідачем у публікації відомості є по суті оціночним вираженням її особистих поглядів. В них висловлюється виключно особиста думка ОСОБА_2 , її роздуми, бачення, критична оцінка виключно у відношенні щодо права користування земельною ділянкою і направлена на привернення уваги до окремих фактів, оцінки їх діяльності, що становить суспільний інтерес. Тому вказані відомості як оціночні судження не підлягають спростуванню, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві.

Окремо, слід вказати і про те, що позивач жодним чином не обґрунтував, яким саме чином поширена інформація вплинула на ділову репутацію позивача, принизила таку та в чому це полягало і яким чином спростування може вплинути на відновлення такої репутації.

З огляду на викладене та те, що позивач є публічною особою, усі його слова та вчинки є об`єктом пильної уваги широкого загалу, тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2022 року скасував.

Позов задовольнив частково.

Визнав недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 : «що обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклик уряду садити навіть на балконі? Для них, як і для рашистів немає нічого святого, вони прокладають дороги у Страсний тиждень і неділю».

У решті позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що cистемний аналіз змісту публікації дозволяє дійти висновку, що достовірність спірної інформації про те, що: «обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклик уряду садити навіть на балконі? Для них, як для рашистів немає нічого святого, вони прокладають дороги у Страсний тиждень і неділю» відповідачем не доведена і така інформація не відповідає дійсності.

Вимоги позивача щодо інших висловлювань є по суті оціночним вираженням її особистих поглядів, які на її думку становлять суспільний інтерес і звернення до громади та голови Тересвянської ОТГ було спрямоване на сприяння вирішенню питання щодо доцільності прокладання дороги згідно з чинним законодавством, тобто вирішити земельний спір, і таке судження не підлягає спростуванню.

При цьому спірна інформація «що обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклик уряду садити навіть на балконі? Для них, як для рашистів немає нічого святого, вони прокладають дороги у Страсний тиждень і неділю», складається виключно з тверджень про факти, достовірність яких відповідачем не доведена, а тому така інформація підлягає визнанню недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Тячівського районного суду Закарпатської області.

17 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц, від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20, від 25 травня 2022 року у справі №185/871/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції неправильно розмежував оціночні судження і фактичні твердження. Скаржник стверджує, що поширена нею інформація є оціночними судженнями, особистою думкою, критикою та оцінкою діяльності позивача, а не повідомленням про факти. На її думку, апеляційний суд помилково визнав ці висловлювання фактичними твердженнями, що суперечить законодавству та усталеній судовій практиці.

Апеляційний суд проігнорував статус позивача як публічної особи. У скарзі зазначено, що позивач є депутатом, тобто публічною особою. Через це межі допустимої критики щодо нього є значно ширшими, ніж щодо пересічної особи, однак апеляційний суд цього не врахував.

Апеляційний суд порушив права на свободу вираження поглядів. На думку скаржника, рішення суду обмежує її право на свободу слова, гарантоване статтею 34 Конституції України та статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона вважає, що її право на критичні висловлювання щодо діяльності публічної особи було безпідставно обмежене.

У березні 2024 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, проте Верховний Суд ухвалою від 12 березня 2024 року залишив відзив без розгляду.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_2 через свій акаунт у соціальній мережі «Фейсбук» розмістила у групі «ІНФОРМАЦІЯ_3» публікацію: «Шановна громадо! Незважаючи на важкий для нашої країни час деякі особи займаються втіленням у життя своїх амбітних планів. Так, зокрема, місцевий депутат ОСОБА_3 , який користуючись службовим становищем прихватизував чимало земель громади зараз у незаконний спосіб через засаджені людські городи прокладає дороги до своїх земельних ділянок. Він, заручившись підтримкою землеупорядника Тересвянської ОТГ ОСОБА_4, разом із своїми соратниками уже вкотре у варварський спосіб колесами автомобілів закатав посаджену картоплю. Причому обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклики уряду садити навіть на балконі? Для них, як і для рашистів, немає нічого святого, вони прокладали дороги у Страсний тиждень і неділю. Просимо голову Тересвянської ОТГ, незважаючи на зайнятість, сприяти розв`язанню даної проблеми і дати відкриту відповідь громадськості, обґрунтувати доцільність прокладання даної дороги згідно з чинним законодавством. Всіх учасників групи прошу максимального репосту публікації, оскільки наступна дорога може проходити через ваш засаджений город і без вашого відома».

Із довідки Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області про результати проведеної перевірки по матеріалах ЖЄО № 3359 від 02 травня 2022 року та ЖЄО № 3620 від 10 травня 2022 року відомо, що ОСОБА_2 зверталася в поліцію для перевірки законності прокладання дороги через засаджену земельну ділянку, власником якої є її батько ОСОБА_6 . Перевірку по даних матеріалах поліція припинила.

Згідно листа Тересвянської селищної ради від 13 травня 2022 року, батько ОСОБА_2 - ОСОБА_6 у 2012 році приватизував 3 земельні ділянки сільськогосподарського призначення в урочищі «Круг за Малинським» в смт Тересва, різною площею, з наступними кадастровими номерами: 1) 2124456200:03:003:0174, 2) 2124456200:03:003:0175, 3) 2124456200:03:001:0213. У технічній документації між першою та другою земельними ділянками відображено дорогу загального користування, шириною 10 метрів, яку ОСОБА_6 переорав.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим згідно зі частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 та від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що системний, повний та всебічний аналіз змісту спірної публікації свідчить про те, що лише окрема її частина може бути розцінена як така, що містить твердження про факти. Зокрема, йдеться про висловлювання: «обидва пани відкрито стверджують, що війни в Україні немає і тепер саме час для прокладання доріг у «нікуди». Що для них людський труд чи заклик уряду садити навіть на балконі? Для них, як для рашистів, немає нічого святого, вони прокладають дороги у Страсний тиждень і неділю».

Апеляційний суд дійшов висновку, що наведена інформація є твердженням про фактичні обставини, а не оціночним судженням, оскільки вона містить категоричне ствердження про нібито конкретні дії та висловлювання позивача.

Водночас наведена інформація має образливий характер, містить порівняння з представниками держави-агресора та твердження про позивача як порушника усталених релігійно-етичних норм.

Разом із тим інші висловлювання, що містяться у спірній публікації, за своїм змістом не є повідомленнями про конкретні факти, які можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Вони відображають особисте сприйняття відповідачем ситуації, її емоційну оцінку подій, критичне ставлення до дій посадових осіб та власні судження щодо суспільно важливого питання. Такі висловлювання були зроблені у контексті обговорення доцільності проведення дорожніх робіт, використання бюджетних коштів та законності прокладання дороги, що безпосередньо пов`язано із земельним спором, який мав суспільний резонанс серед мешканців територіальної громади.

Звернення відповідача до жителів громади та голови Тересвянської селищної територіальної громади мало на меті привернення уваги до питання законності здійснення дорожніх робіт та спонукання органів місцевого самоврядування до належного вирішення земельного спору відповідно до вимог чинного законодавства. У цьому контексті використані відповідачем висловлювання є формою реалізації права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 34 Конституції України та статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про інформацію», а також усталеної практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, оціночні судження, критичні зауваження, припущення, суб`єктивні висновки чи емоційно забарвлені висловлювання не підлягають доведенню на предмет їх достовірності та, відповідно, не можуть бути предметом спростування.

Також, слід зазначити, що дійсно, позивач як депутат селищної ради є публічною особою, а тому межі допустимої критики щодо нього є ширшими, ніж щодо приватної особи. Разом із тим статус публічної особи не означає допустимості поширення недостовірних фактичних тверджень. Свобода політичної дискусії охоплює право на різку критику, однак не поширюється на повідомлення неправдивих фактів, достовірність яких може бути перевірена. Саме тому апеляційний суд визнав недостовірною лише ту частину публікації, яка містила твердження про конкретні факти, залишивши без втручання інші висловлювання, що мають характер критичної оцінки.

Втручання у право відповідача на свободу вираження поглядів було передбачене законом, переслідувало легітимну мету захисту репутації іншої особи та було пропорційним, оскільки суд визнав недостовірною лише окрему частину публікації, яка містила недоведені фактичні твердження, не обмежуючи відповідача у висловленні критичних оцінок чи власної думки щодо діяльності позивача.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц, від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20, від 25 травня 2022 року у справі №185/871/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що в апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції у справі № 307/2909/20, а не у цій справі - № 307/1398/22.

Оскільки зі змісту апеляційної скарги зрозуміло, що позивач оскаржував саме рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, по тексту апеляційної скарги неодноразово зазначено правильний номер судової справи, тому вказані доводи не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду