ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 570/1508/25

Описова частина

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Олександрійська сільська рада) про поновлення реєстрації місця проживання.

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивована тим, щовони проживають в житловому будинку АДРЕСА_1 .

У 2019 році ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном - житловим будинком АДРЕСА_1 ,на тій підставі, що вона стала власником цього будинку в порядку спадкування.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2023 року у справі № 570/4472/19, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були членами сім`ї померлих попередніх власників житла та наразі проживають у спірному житловому будинку. Враховуючи, що суду не надано жодних доказів наявності у відповідачів іншого житла та беручи до уваги відсутність підстав для виселення відповідачів без надання іншого житла, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Незважаючи на вищевикладене, 06 липня 2023 року Олександрійською сільською радою на підставі заяви ОСОБА_4 їх знято із зареєстрованого місця проживання у спірному житловому будинку.

07 серпня 2023 року Олександрійська сільська рада відмовила їм у задоволенні їхньої заяви про поновлення місця реєстрації на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2023 року.

Зазначали, що такі дії Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області є неправомірними.

З урахуванням зазначеного, позивачі просили суд зобов`язати відповідачаОлександрійську сільську раду Рівненського району поновити реєстрацію їхнього місця проживання з 06 липня 2023 року.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2025 року, ухваленим у складі судді Красовського О. О., позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Зобов`язано Олександрійську сільську раду з 06 липня 2023 року поновити реєстрацію місця проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі на законних підставах проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак після звернення позивачів до відповідача для поновлення їхньої реєстрації місця проживання, позивачі отримали відмову, отже, їх право підлягає поновленню в судовому порядку.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що Олександрійська сільська рада діяла відповідно до вимог законодавства. Оскільки відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла. Така заява була подана власником житла, яка була залучена до справи позивачами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Тобто, в цьому випадку Олександрійська сільська рада вчинила дії, спрямовані на зняття позивачів з реєстрації місця проживання за заявою власника майна - ОСОБА_4 . Фактично права позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, порушила ОСОБА_4 , однак останню, як відповідача, позивачі не залучили до розгляду справи.

Постановою Рівненського апеляційного суду 19 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2025 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Олександрійської сільської ради, третя особа - ОСОБА_4 , про поновлення реєстрації місця проживання відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У березні 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір позивачів виник саме з Олександрійською сільською радою, яка відмовила їм у поновленні реєстрації місця проживання, незважаючи на наявність рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2023 року у справі № 570/4472/19, яким підтверджено їх право користування спірним житловим будинком, який належитьОСОБА_4 на праві власності. Отже, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 161/5576/23 (провадження № 61-16624св23), від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23).

У травні 2026 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У червні 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву (заперечення на відзив).

У липні 2026 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подала додаткові пояснення у справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У 1992 році ОСОБА_1 вселилася в житловий будинок АДРЕСА_1 як дружина ОСОБА_9 зі згоди власника будинку.

ОСОБА_10 , ОСОБА_2 і ОСОБА_6 проживають у вказаному будинку з народження.

Після смертіОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказаний будинок успадкувала ОСОБА_4 .

У 2019 році ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном - житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом виселення позивачів із вказаного житлового будинку.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2023 року у справі № 570/4472/19 у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

06 липня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_4 . Олександрійською сільською радою позивачі зняті із зареєстрованого місця проживання - у будинку АДРЕСА_1 .

07 серпня 2023 року Олександрійська сільська рада відмовила позивачам у задоволенні їхньої заяви про поновлення місця реєстрації на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2023 року.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23) дійшов таких висновків: «За наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування.

Власник житла зобов`язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права).

Законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла».

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 489/3691/20 вказано, що «спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця може розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на житло іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якого позивача було знято з реєстрації місця проживання в житловому приміщенні та його власник на момент розгляду справи, за рахунок якого можливо задовольнити таку позовну вимогу. Органи реєстрації, що забезпечують формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи, або його посадові особі, не можуть виступати належними відповідачами у такому спорі. Такий орган лише зобов`язаний виконати відповідне рішення суду незалежно від того, чи був цей орган залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений».

Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 756/7614/21 (провадження № 61-10654св22), від 22 серпня 2024 року у справі № 562/1199/23 (провадження № 61-14021св23).

Апеляційний суд, встановивши, що позовні вимоги безпосередньо стосуються прав та інтересів ОСОБА_4 як власника житлового будинку,за заявою якої позивачів було знято з реєстрації місця проживання і яка не є відповідачем у цій справі, дійшов правильного висновку про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що позивачі не позбавлені права пред`явити позов до належного відповідача.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду