ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/23603/24-ц

1. Описова частина

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, визнання необґрунтованим та анулювання рішення приватного нотаріуса.

Позов обґрунтовано тим, що між громадянином Республіки Туреччина ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2023 року № 332, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ ОСОБА_9 (далі - приватний нотаріус ОСОБА_9).

31 січня 2024 року Департамент захисту національної державності Служби безпеки України направив Міністерству юстиції України скаргу на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором за № 5/7/5/1-880 (зареєстрована міністерством 02 лютого 2024 року за № СK-970-24). Вимоги скарги зводились до наступного: 1) анулювати реєстраційну дію від 21 квітня 2023 року «Державна реєстрація прав», проведену в Єдиному державному реєстрі державним реєстратором - приватним нотаріусом ОСОБА_9, за заявою № 55018694 від 21 квітня 2023 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2121555300:02:001:0002, площею 0,9397 га (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2723678021215; 2) анулювати доступ до Єдиного державного реєстру державному реєстратору - приватному нотаріусу ОСОБА_9

Ці вимоги були обґрунтовані, зокрема, тим, що продавець ОСОБА_2 має громадянство не лише Республіки Туреччина, але також і російської федерації, що нібито стало відомо нотаріусу у процесі здійснення реєстраційних дій. Також у скарзі зазначається, що нотаріус порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією російської федерації» від 03 березня 2022 року № 187 (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 187), пунктом 1 якої встановлено: для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: 2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна. Відповідно до цієї постанови правочини, укладені з порушенням вищезазначеного мораторію, є нікчемними, а їх нотаріальне посвідчення та державна реєстрація заборонені.

11 квітня 2024 року Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції України, прийнято висновок (зареєстрований в Мін`юсті за № 1263-33.1.1-24 від 23 квітня 2024 року), на підставі якого відповідачем прийнято наказ 25 квітня 2024 року № 1210/5, яким: скаргу Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 31 січня 2024 року № 5/7/5/1-880 задоволено; визнано таким, що прийнято з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та анульовано рішення від 21 квітня 2023 року № НОМЕР_11 приватного нотаріуса ОСОБА_9; тимчасово заблоковано доступ приватному нотаріусу ОСОБА_9 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

Не погоджуючись з твердженням, наведеними у скарзі, та з указаним наказом Мін`юсту, прийнятим на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції, позивач вважає їх такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: скаргу подано через 9 місяців після прийняття рішення у сфері державної реєстрації прав 21 квітня 2023 року; дата реєстрації скарги в Міністерстві юстиції України: 02 лютого 2024 року, без надання відомостей, передбачених статтею 37 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема: не було надано відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав, у зв`язку з чим Мін`юст був зобов`язаний відмовити у задоволенні скарги.

Вважає, що до правовідносин, що виникли в зв`язку та на підставі укладеного та посвідченого 21 квітня 2023 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 договору між продавцем ОСОБА_2 , який на момент посвідчення договорів мав чинну посвідку на тимчасове проживання в Україні, та ОСОБА_1 , положення постанови Кабінету Міністрів України № 187 застосуванню не підлягають.

На підставі викладеного та посилаючись на положення статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25 квітня 2024 року № 1210/5;

- визнати необґрунтованим анулювання рішення від 21 квітня 2023 року № НОМЕР_11 приватного нотаріуса ОСОБА_9

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Грибова Д. І., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наказ Міністерства юстиції України від 25 квітня 2024 року № 1210/5 прийнято з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.

Рішення приватного нотаріуса ОСОБА_9 від 21 квітня 2023 року № НОМЕР_11 про реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки було анульовано правомірно, оскільки незважаючи на наявність заборон, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 187, приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомості, що призвело до відчуження майна, яке належало громадянину країни-агресора, зареєстровано перехід права власності на об`єкт нерухомості - земельну ділянку, від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що створює загрозу виведення активів російської федерації з-під дії українського законодавства та істотного порушення прав держави Україна.

При цьому позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України як скаржником порушено строки звернення з відповідною скаргою до Мін`юсту, а також того, що за фактичних обставин цієї справи зазначення конкретної дати, коли скаржнику стало відомо про реєстраційну дію, якимось чином вплинуло б на висновки Колегії та на прийняття іншого рішення за результатом розгляду скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грибов Д. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Воловецького районного суду Закарпатської області цивільну справу № 757/23603/24.

05 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 757/23603/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Грибов Д. І., просить рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а, 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17, 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17; постановах Верховного Суду від: 10 липня 2018 року у справі № 818/1511/17, 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18, 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, 29 квітня 2020 року у справі № 826/2338/17, 29 квітня 2020 року у справі № 826/18792/16, 09 липня 2020 року у справі № 823/647/17, 02 лютого 2022 року у справі № 923/128/19, 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20, 22 червня 2023 року у справі № 912/164/20, 30 травня 2024 року у справі № 912/3032/19, 17 червня 2020 року у справі № 826/17578/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Департамент захисту національної державності Служби безпеки України разом зі скаргою № СК-970-24 не надав Міністерству юстиції України інформацію щодо відомостей про дату, коли йому (скаржнику) стало відомо про оскаржуване рішення у сфері державної реєстрації прав, в тому числі будь-яких документів на підтвердження такої інформації, так само, як і документів чи інформації на підтвердження повноважень піднисанта документа.

Вимога надання доказів щодо очевидних речей (у випадку цієї справи - доведення відсутності інформації в документі, в якому її немає) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

З огляду на це, суди порушили вимоги статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України.

Як на стадії розгляду справи місцевим судом, так і після відкриття апеляційного провадження, відповідач неодноразово заявляв про необхідність залучення Служби Безпеки України в якості третьої особи.

Крім того, 17 січня 2025 року з аналогічним клопотанням до суду зверталася і Служба безпеки України.

Отже, Воловецький районний суд Закарпатської області, як і Закарпатський апеляційний суд, ухвалили оскаржувані рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Служби безпеки України, яку не було залучено до участі у справі.

Для встановлення мети та відповідності критеріям верховенства права, в частині якості закону щодо суб`єктного складу осіб, на яких розповсюджується дія мораторію, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 187, заявник вважав доцільним розглянути її зміст в контексті співвідношення з іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України, прийнятими в зазначений період з аналогічних питань (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164, з наступними змінами і доповненнями).

Враховуючи граматичний (мовний), історичний, логічний та систематичний підходи, до способів тлумачення слів «такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором)», та виходячи з основоположних критеріїв: нормотворення - якості закону; верховенства права - передбалуваності застосування правових норм; можна стверджувати, що починаючи з 28 квітня 2022 року, громадяни ромійської федерації, які в розумінні статті 1 Закону України «Про громадянства» проживали на території України на законних підставах, під дію мораторію, встановленого постановами Кабінету Міністрів України № 187 та № 164, не підпадали, оскільки не можуть (віднесені законодавцем до виключень) вважатись «особами, пов`язаними з державою-агресором» в розумінні нормативно-правових актів, що діяли та діють з 28 квітня 2022 року.

Приватний нотаріус під час посвідчення договору купівлі-продажу та вчинення 21 квітня 2023 року реєстраційної дії діяла відповідно та згідно з наданими самим відповідачем рекомендаціями.

До правовідносин, що виникли в зв`язку та на підставі укладених і посвідчених 21 квітня 2023 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 договорів між продавцем ОСОБА_2 , який мав на момент посвідчення договорів чинну посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , положення постанови Кабінету Міністрів України № 187 застосуванню не підлягають.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що вони не лише формально не відповідають встановленим процесуальним законодавством вимогам щодо структури їх змісту, а й змістовно є незаконними, необгрунтованими та складеними в результаті однобічного дослідження обставин справи з повним необгрунтованим прийняттям позиції відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2026 року, Міністерство юстиції України заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Грибова Д. І., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 квітня 2023 року між громадянином Республіки Туреччина ОСОБА_2 , який також є громадянином російської федерації, від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2023 року № 332, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9

31 січня 2024 року Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України направлено Міністерству юстиції України скаргу на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором № 5/7/5/1-880. Скаргу зареєстровано міністреством 02 лютого 2024 року за № СK-970-24. ЇЇ вимоги зводились до наступного: 1) анулювати реєстраційну дію від 21 квітня 2023 року «Державна реєстрація прав», проведену в Єдиному державному реєстрі державним реєстратором - приватним нотаріусом ОСОБА_9, за заявою № 55018694 від 21 квітня 2023 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2121555300:02:001:0002, площею 0,9397 га (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2723678021215; 2) анулювати доступ до Єдиного державного реєстру державному реєстратору - приватному нотаріусу ОСОБА_9

Скарга Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України мотивована наявністю інформації про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. москва, ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянином російської федерації (паспорт серії НОМЕР_3 від 16 серпня 2013 року) та Турецької Республіки (паспорт № НОМЕР_4 , виданий 02 лютого 2022, особистий ідентифікаційний номер № НОМЕР_5 ).

У період з 18 січня 2018 року до 31 січня 2022 року, використовуючи закордонні паспорти громадянина російської федерації, а саме: серії НОМЕР_6 , що виданий 25 жовтня 2021 року МВС 77109; серії НОМЕР_8, що виданий 06 лютого 2019 року МВС 77109, серії НОМЕР_9, що виданий 01 грудня 2017 року ФМС 77109, серії НОМЕР_10, що виданий 06 березня 2015 року ФМС 77001, ОСОБА_2 неодноразово перетинав кордон України в режимі в`їзд/виїзд.

Предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2023 року № 332 є земельна ділянка з кадастровим номером 2121555300:02:001:0002 площею 0,9397 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для підприємницької діяльності (обслуговування туристичного комплексу), оціночною вартістю станом на 22 листопада 2022 року - 1 402 085 грн.

Департамент захисту національної державності Служби безпеки України вказував у скарзі, що внаслідок посвідчення вказаного договору купівлі-продажу, проведення реєстраційних дій від 21 квітня 2023 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 здійснено відповідні зміни в Державному реєстрі прав, зокрема: право власності на об`єкт нерухомого майна № 2723678021215 перейшло від громадянина російської федерації ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що є порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 187.

11 квітня 2024 року Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції, прийнято висновок (зареєстрований в Мін`юсті за № 1263-33.1.1-24 від 23 квітня 2024 року), на підставі якого Міністерством юстиції України прийнято наказ 25 квітня 2024 року № 1210/5 про задоволення скарги Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 31 січня 2024 року № 5/7/5/1-880; визнання таким, що прийнято з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та анулювання рішення від 21 квітня 2023 року № НОМЕР_11 приватного нотаріуса ОСОБА_9 Також вирішено тимчасово блокувати доступ приватному нотаріусу ОСОБА_9 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спірні правовідносини стосуються питання законності прийнятого Міністерством юстиції України наказу від 25 квітня 2024 року № 1210/5 та анулювання державної реєстрації відчуження земельної ділянки.

Щодо способу захисту права

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права повинна відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) зауважила, що «за змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «чинний абзац третій частини третьої статті 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін`юсту, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Мін`юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушено та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін`юсту, прийнятого згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадова особа Мін`юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, який існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права».

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 серпня 2023 року у справі № 910/18929/21 та від 17 квітня 2024 року у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями частини третьої статті 26 Закону.

Відтак Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.

Крім того, висловлюючись щодо складу сторін спору, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 вказала на те, що «…беручи до уваги, що у вказаному вище спорі вирішуватиметься юридична доля майнових прав та інтересів Особа 1, а також виходячи з правової природи спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивачів, які здатні ефективно захистити порушені, на їх думку, права оренди та суборенди земельних ділянок, про що йтиметься в наступному розділі цієї постанови.…Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права…».

У постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 760/31723/21 (провадження № 61-7156св24) Верховним Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22 (провадження №12-43гс24) щодо належного складу сторін у справах про оскарження наказів Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно, та зазначено, що оскільки у цій справі пред`явлені до Мін`юсту позовні вимоги стосуються поновлення порушеного цивільного (майнового) права саме позивача та не стосуються прав інших осіб, то склад сторін у цій справі є належним.

Колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається в касаційному порядку, Мін`юст є єдиним відповідачем, водночас зауважує про те, що саме позивач є тією особою, яку було позбавлено права власності на нерухоме майно на користь попереднього власника на підставі оспорюваного наказу Мін`юсту; в межах цього судового процесу будь-які матеріально-правові вимоги до попереднього власника не звернуто.

За таких обставин Верховний Суд вважає необґрунтованими відповідні доводи касаційної скарги позивача щодо суб`єктного складу сторін спору. Враховуючи предмет, підстави та зміст позову, Міністерство юстиції України є належним відповідачем у цій справі за пред`явленими позивачем вимогами.

Щодо спору по суті

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Тобто державна реєстрація права власності (зокрема, нерухомого майна) закріплена законом як складовий елемент процедури набуття права власності.

Водночас Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України є додатковим механізмом захисту права власності. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав власника нерухомого майна. Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір.

Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Такі правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 757/15194/24 (провадження № 61-4678св25).

Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано, крім Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», також Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Порядок та процедура розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 зазначеного Закону та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Законом України від 03 травня 2023 року № 3103-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав» внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та унормовано повноваження Міністерства юстиції України щодо прийняття рішень у разі встановлення порушень при проведенні державної реєстрації прав на нерухомість.

Абзацом першим частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України № 3103-ІХ, що діяла на час подання та розгляду Мін`юстом скарги, визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.

За змістом абзаців першого-п`ятого частини четвертої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції Закону України № 3103-ІХ, скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом третім частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена у встановленому порядку.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подана особою, яка не має на це повноважень, або що не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, дати, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав (якщо зазначення такої дати є обов`язковим), підпис скаржника або його представника, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції Закону України № 3103-ІХ, що діяла на час подання та розгляду Мін`юстом скарги, визначено, що у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.

Підставами для визнання таким, що прийнято з порушенням цього Закону, та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є, зокрема, такі обставини, коли Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно з підпунктами 2 та 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації», в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації встановлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону), зокрема, на:

- відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання російською федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім: безоплатного відчуження/передачі на користь держави Україна; задоволення вимог Національного банку за наданими кредитами рефінансування з підтримки ліквідності банків;

- відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або російської федерації, крім набуття ними права власності на такі об`єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до положень пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 187:

1) правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними;

2) нотаріальне посвідчення правочинів, що порушують мораторій, визначений пунктом 1 цієї постанови, забороняється. Державна реєстрація або інше визнання державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, особами, які надають публічні (адміністративні) послуги, правочинів, укладених з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, забороняється.

Отже, законодавство України на момент прийняття оскаржуваного рішення містило пряму заборону на здійснення державної реєстрації прав у випадках, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 187.

Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем м. москва, ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянином російської федерації (паспорт серії НОМЕР_3 від 16 серпня 2013 року).

З матеріалів, наданих Міністерству юстиції України Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України, вбачається, що протягом січня 2018 року - січня 2022 року, використовуючи закордонні паспорти громадянина російської федерації, у тому числі виданого 25 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 неодноразово перетинав кордон України в режимі в`їзд/виїзд.

У висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції від 11 квітня 2024 року зазначається, що згідно з відомостями Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 приватним нотаріусом ОСОБА_9 було виявлено наявність в архівній складовій Державного реєстру прав - Реєстрі прав власності на нерухоме майно інформації щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомості як громадянина російської федерації, реєстраційні номери майна 30689437, НОМЕР_7 ).

Враховуючи те, що ОСОБА_2 є уродженцем м. москва, має ідентифікаційний номер платника податків в рф, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянином російської федерації (паспорт від 16 серпня 2013 року) та до 31 січня 2022 року неодноразово перетинав кордон України, використовуючи закордонні паспорти громадянина російської федерації, суди попередніх інстанції правомірно виходили з того, що ОСОБА_2 є особою, пов`язаною з російською федерацією.

Незважаючи на наявність заборон, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 187, приватним нотаріусом ОСОБА_9 прийнято рішення про державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомості, що призвело до відчуження майна, яке належало громадянину країни-агресора, зареєстровано перехід права власності на об`єкт нерухомості - земельну ділянку, від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що створює загрозу виведення активів російської федерації з-під дії українського законодавства та істотного порушення прав держави Україна.

Установивши, що рішення приватного нотаріуса ОСОБА_9 № НОМЕР_11 про реєстрацію договору купівлі-продажу 21 квітня 2023 року прийнято з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а допущені нотаріусом при його прийнятті порушення не є формальними (несуттєвими) помилками, оскільки приватному нотаріусу мало бути відомо про наявність мораторію, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 187, та про особу-власника відчужуваного майна, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про законність анулювання Мін`юстом такого рішення нотаріуса.

Установивши, що наказ Міністерства юстиції України від 25 квітня 2024 року № 1210/5 прийнятий відповідно до норм чинного законодавства України та у межах компетенції відповідача, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з відсутності підстав для його скасування та, відповідно, для задоволення позову.

У контексті вказаних доводів колегія суддів також враховує те, що відповідно до змісту скарги на дії державного реєстратора Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України стало відомо про порушення приватним нотаріусом ОСОБА_9 положень закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в рамках заходів контррозвідувального захисту інтересів держави, після чого і було подано скаргу.

Також слід зазначити, що Департамент захисту національної державності Служби безпеки України не є учасником приватно-правових відносин, які склались між позивачкою та ОСОБА_2 , а тому в момент укладення та посвідчення договору купівлі-продажу 21 квітня 2023 року йому не могло бути відомо про порушення приватним нотаріусом положень вказаного закону України.

Крім того, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2023 року посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 і зареєстрований у реєстрі за № 332 як такий, що укладений ОСОБА_2 як громадянином Республіки Туреччина, що також вплинуло на можливість своєчасно та без з`ясування додаткових обставин дізнатися про порушення під час його укладення законодавства України.

Посилання заявниці на те, що приватний нотаріус під час посвідчення договору купівлі-продажу та вчинення 21 квітня 2023 року реєстраційної дії діяла відповідно та згідно з наданими Мін`юстом рекомендаціями щодо можливості укладення договору громадянином російської федерації, який проживає на території України на законних підставах, спростовуються тими обставинами, що вказаний договір було укладено ОСОБА_2 як громадянином Республіки Туреччина, а не російської федерації.

Крім того, у процесі розгляду скарги Міністерством юстиції України досліджувалось питання поширення на ОСОБА_2 винятку щодо застосування мораторію (заборони) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 187 з огляду його проживання на території України на законних підставах, що враховано Колегією (Мін`юсту), однак не визнано таким, що віднесено законодавцем до виключень.

Колегія суддів враховує також те, що з касаційною скаргою ОСОБА_2 не звертався, що унеможливлює повторне дослідження вказаного питання за касаційною скаргою позивачки.

Під час укладення договору купівлі-продажу за виявлених нотаріусом у реєстрі відомостей про громадянство російської федераціїв особи-продавця, які мали бути доведені до відома позивачки, вона повинна була проявити розумну обачність та передбачити можливість настання для себе негативних наслідків у вигляді скасування нотаріальної дії з посвідчення такого правочину.

Верховний Суд звертає увагу заявниці, що Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав власника нерухомого майна. Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 25 квітня 2024 року № 1210/5 прийнято з дотриманням вимог закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, а також правильно констатували, що під час прийняття оскаржуваного наказу відповідач діяв у межах наданих повноважень та у визначений законом спосіб.

Посилання позивачки на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Служби безпеки України, яку не було залучено до участі у справі, - безпідставні, оскільки мотивувальна та резолютивна частини судових рішень, що переглядаються, відповідних висновків, які б стосувалися зазначеного суб`єкта, не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду також зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України»).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду